"23" березня 2016 р. Справа № 922/5831/15
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І. В.;
при секретарі Марченко В.О.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (договір від 25.11.2015р.),
відповідача - ОСОБА_2 (дов. №б/н від 17.11.2015р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Луганського національного аграрного університету (вх.№581Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 09 лютого 2016 року у справі №922/5831/15
за позовом ФОП ОСОБА_3, м.Сєвєродонецьк,
до Луганського національного аграрного університету, м.Харків,
про стягнення коштів у сумі 64612,30 грн., -
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з Луганського національного аграрного університету (м.Харків) на його користь 64612,30 грн. заборгованості, 1218,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 6461,12 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
Рішенням господарського суду Харківської області від 09 лютого 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Светлічний Ю.В., суддя Суярко Т.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Луганського національного аграрного університету на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - 64612,30 грн. заборгованості, 1218,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 6461,12 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
Луганський національний аграрний університет подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 09 лютого 2016р. у справі №922/5831/15 і прийняти нове рішення, яким відмовити ФОП ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що відповідачем в установленому порядку подано до територіального управління Державної казначейської служби України акти виконаних робіт з вивезення побутового сміття. Апелянт вважає, що вказаними діями у відповідності до ст.193 Господарського кодексу України відповідачем вжито усіх заходів для належного виконання ним зобов'язання з урахуванням інтересів другої сторони.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
У судове засідання представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.
Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає її незаконною та необґрунтованою. Просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як убачається з матеріалів справи, 03 березня 2014 року між Луганським національним аграрним університетом як замовником та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 як виконавцем укладено договір про надання послуг з вивезення побутового сміття, відповідно до умов якого “замовник” доручає, а “виконавець” зобов'язується виконати у відповідності до умов цього договору роботу з вивезення сміття, яку “замовник” зобов'язується прийняти та оплатити (п. 1.1., п. 1.2).
Вартість завантаження та вивезення одного контейнеру об'ємом 0,75 м. куб. складає 28,50 грн., кількість контейнерів становить 440 шт. (пункт 2.2.).
У п. 2.1 договору сторони визначили загальну суму договору - 12540,00 грн.
Згідно з п. 2.3 договору підставою для розрахунку є акт приймання-здачі виконаних робіт, оплата здійснюється протягом шістдесяти календарних днів з дати підписання акту.
28 березня 2014 року сторонами складено обопільний акт №3 приймання виконаних робіт з вивезення побутового сміття у березні у кількості 440 контейнерів за ціною 28 грн. 50 коп. на суму 12540,00 грн.
01 квітня 2014 року сторонами укладено договір про надання послуг з вивезення побутового сміття, з тотожними до вищевказаних зобов'язаннями.
Проте у п. 2.1 цього договору сторони визначили, що вартість завантаження та вивезення одного контейнеру об'ємом 0,75 м. куб. складає 31,35 грн., кількість контейнерів становить 560 шт. (пункт 2.2.), а загальна сума договору становить 17556,00 грн. (пункт 2.1.).
У п. 2.3 вказаного договору сторони узгодили, що підставою для розрахунку є акт приймання-здачі виконаних робіт, оплата здійснюється протягом тридцяти календарних днів з дати підписання-акту.
12 травня 2014 року сторонами складено обопільний акт № 4 приймання виконаних робіт з вивезення побутового сміття у квітні у кількості 560 контейнерів за ціною 31,35 грн. 35 коп. на суму 17556,00 грн.
01 травня 2014 року між сторонами укладено договір про надання послуг з вивезення побутового сміття, з тотожними до вищевказаних зобов'язаннями, у п. 2.2 якого сторони домовились про те, що вартість завантаження та вивезення одного контейнеру об'ємом 0,75 м. куб. складає 31,35 грн., а кількість контейнерів становить 558 шт. (пункт 2.2.). У п. 2.1 вказаного договору сторони вказали, що загальна сума договору становить 17493,30 грн., а у п. 2.3 договору визначили, що підставою для розрахунку є акт приймання-здачі виконаних робіт, оплата здійснюється протягом тридцяти календарних днів з дати підписання акту.
23 червня 2014 року сторонами складено акт № 5 приймання виконаних робіт з вивезення побутового сміття у травні у кількості 558 контейнерів за ціною 31,35 грн. на суму 17493,30 грн.
01 червня 2014 року між сторонами укладено договір про надання послуг з вивезення побутового сміття, з тотожними до вищевказаних зобов'язаннями, у п. 2.2. якого сторони домовились про те, що вартість завантаження та вивезення одного контейнеру об'ємом 0,75 м. куб. складає 31,35 грн., а кількість контейнерів становить 1063 шт. (п. 2.2.). У п.2.1. вказаного договору сторони вказали, що його загальна сума становить 33325,05 грн., а підставою для розрахунку є акт приймання-здачі виконаних робіт, оплата здійснюється протягом тридцяти календарних днів з дати підписання акту (п. 2.3).
30 червня 2014 року сторонами підписано акт № 6 приймання виконаних робіт з вивезення побутового сміття у червні у кількості 543 контейнерів за ціною 31,35 грн. на суму 17023,05 грн.
Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків між сторонами від 01.07.2014р., сальдо на 01.07.2014р. складає 64612,30 грн. на користь ФОП ОСОБА_3, із зазначенням у цьому акті відомостей про те, що така заборгованість виникла саме з перелічених вище актів приймання-здачі виконаних робіт (а.с.19).
При цьому з вказаного акту звіряння убачається, що зазначена у ньому заборгованість виникла через несплату саме 12540,00 грн. за актом №3 від 28.03.2014р., 17556,00 грн. за актом №4 від 12.05.2014р., 17493,30 грн. за актом №5 від 23.06.2014р., 17023,00 грн. за актом №6 від 30.06.2014р.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що строки оплати за спірними договорами сторонами не були обумовлені, проте, враховуючи положення ч. 2 ст.530 ЦК України, а саме, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, тому такий строк настав після направлення позивачем відповідної претензії відповідачу.
З матеріалів справи убачається, що позивачем направлено відповідачу лист №1/2015 від 20.03.2015 з вимогою погасити заборгованість.
Листом від 20.04.2015р. №206/01 відповідач повідомив, що не має права співпрацювати з суб'єктами господарювання, що зареєстровані на території непідконтрольній Україні. Але і після перереєстрації позивача за фактичним місцем проживання у підконтрольному Україні м. Сєвєродонецьку, про що був повідомлений відповідач листом від 20.06.2015 р., відповідач не погасив заборгованість. Письмової відповіді відповідач на лист позивача від 20.06.2015 р. не надав.
Підставою для звернення позивача до суду стало невиконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним договором щодо своєчасної оплати виконаних позивачем послуг з вивезення побутового сміття.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 64612,30 грн. за договорами про надання послуг з вивезення побутового сміття, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем не надано доказів виконання належним чином свого обов'язку щодо оплати наданих послуг у визначений строк, оскільки строк виконання зобов'язань замовника (відповідача) за договорами з надання послуг з вивезення побутового сміття є таким, що настав.
Пунктом 1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За умовами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.
Згідно із приписами ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 та ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У силу ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договорів з надання послуг з вивезення побутового сміття від 03.03.2014р., 01.04.2014р., 01.05.2014р., 01.06.2014р. позивач надав відповідачу послуги з вивезенням побутового сміття на загальну суму 64612,30 грн., що підтверджується актами виконаних робіт з вивезення побутового сміття, а саме: актом №3 на суму 12540 грн., актом №4 на суму 17556 грн., актом №5 на суму 17493,30 грн., актом №6 на суму 17023,05 грн. та актом звірки взаєморозрахунків, які підписані представниками сторін без заперечень та скріплені печатками.
Посилання відповідача на те, що у наданих позивачем актах виконаних робіт з вивезення побутового сміття не встановлена дата їх оформлення спростовується самими фактичними даними, які знаходяться в матеріалах справи. Крім цього, у підписаних та скріплених печаткою актах виконаних робіт з вивезення побутового сміття зазначено місяць, вартість та об'єм наданих послуг, що в свою чергу відповідає погодженим сторонами умовам надання таких послуг за укладеними договорами.
За змістом ст.218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, із наведеного вбачається, що для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі ст.ст. 617 Цивільного кодексу України, ст.218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1)наявність обставин непереборної сили; 2)їх надзвичайний характер; 3)неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1053-р від 30.10.2014р. затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, де в підпункті 1 пункту 1 зазначено місто Луганськ, в якому був зареєстрований та знаходився відповідач - Луганський національний аграрний університет (м. Луганськ, вул. Набережна, 45).
У свою чергу, проведення на частині території м. Луганськ антитерористичної операції, на якій до листопада 2014 року був розташований Луганський національний аграрний університет, та пов'язана із цим неможливість здійснювати господарську діяльність не мають ознак надзвичайності чи невідворотності для виконання обов'язку за укладеними договорами.
Відповідно до ст.10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" передбачено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
У матеріалах справи міститься сертифікат Торгово-промислової палати України №5651 від 29.12.2015р., яким засвідчено настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: актів тероризму на території Луганської області, щодо зобов'язань сплатити Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за червень, липень, серпень, вересень 2014 року у строк до 20 числа наступного місяця, виконання якого настало: 21.07.2014р., 20.08.2014р., 22.09.2014р., 20.10.2014р. Період дії форс-мажорних обставин: 24.06.2014 - 04.11.2014р.р..
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що відповідачем не надано доказів настання форс-мажорних обставин щодо зобов'язань, які виникли з укладених між сторонами спірних договорів від 03.03.2014р., 01.04.2014р., 01.05.2014р., 01.06.2014р на отримання послуг з вивозу побутового сміття.
Крім цього, вищезазначені зобов'язання за спірними договорами виникли між сторонами до початку настання форс - мажорних обставин, визначених у сертифікаті Торгово-промислової палати України №5651 від 29.12.2015р., а саме: до 24.06.2014 року.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає про неможливість виконання грошового зобов'язання перед позивачем у зв'язку з тим, що у відповідності до п.2.4., 2.8 Наказу Державного казначейства України за №136 від 09.08.2004р. та п.2.6 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України ним як розпорядником державних коштів були здійснені усі дії для погашення заборгованості за надані послуги, але через відсутність перерахування відповідних коштів саме Державною казначейською службою України вищевказані зобов'язання так і не були виконані.
Такі доводи апелянта є необґрунтовані, з огляду на наступне.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом п.47 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України відповідач є розпорядником бюджетних коштів, а відповідно до ст.43 цього кодексу Державна казначейська служба України здійснює розрахунково-касове обслуговування відповідача, як розпорядника бюджетних коштів.
Відповідно до п.1.37 ст.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.
З огляду на зазначене, Державна Казначейська служба України здійснює послугу тільки щодо перерахування коштів за зобов'язаннями розпорядника проте кошти із бюджету надаються в розпорядження керівників міністерств, відомств, органів місцевих адміністрацій, керівників окремих установ. Зазначені керівники є розпорядниками коштів бюджету.
Стосовно доводів апелянта про те, що позивачем не надано належних доказів виконання робіт, а саме, подорожніх листів, які є обов'язковими відповідно до листа Міністерства транспорту України №41/1-9-К-69 від 06.05.2010р. «Щодо ліцензійних карток та дорожніх листів при вантажних автоперевезеннях» то такі твердження апелянта є безпідставними, оскільки відповідно до ч.8 ст.16 Закону України «Про дорожній рух» (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) водій зобов'язаний: мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Таким чином, обов'язкова наявність у водія подорожніх листів не передбачена чинним законодавством.
За таких обставин, враховуючи виконання позивачем зі свого боку умов договорів про надання послуг з вивезення сміття від 03.03.2014р., від 01.04.2014р., від 01.05.2014р., від 01.06.2014р перед відповідачем, та відсутністю обставин для звільнення від відповідальності останнього, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд законно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 6461,12 грн. в якості витрат за надання адвокатських послуг колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 44 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Як убачається з матеріалів справи, 25.10.2015р. між позивачем (клієнт) та адвокатським Бюро "ОСОБА_1 та партнери" (виконавець) укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати послуги при підготовці позову клієнта до Луганського національного аграрного університету (відповідача) про стягнення заборгованості.
У п.4 договору про надання правової допомоги сторонами зазначено, що за надання послуг клієнт сплачує грошову винагороду у розмірі 10% від суми позову на підставі рахунку та підготовленого позову.
На підтвердження виконання сторонами своїх зобов'язань за вказаним договором представником позивача надано квитанцію № 7 від 27.10.2015 р. на суму 6461,12 грн. (а.с.145).
У матеріалах справи також наявна копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 829 від 26.10.2006 року (а.с.25), а також ордер серія ХВ №000017 від 18.11.2015р. (а.с.32).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що витрати позивача по оплаті послуг адвоката у сумі 6461,12 грн. є документально підтвердженими та співрозмірними з розміром стягуваної заборгованості.
Згідно зі ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом першої інстанції у повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та прийняте ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не убачає. Колегія суддів також зазначає, що судом першої інстанції не було допущено порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 ГПК України, - колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Луганського національного аграрного університету залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 09 лютого 2016 року у справі №922/5831/15 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 24.03.2016 року.
Головуючий суддя О.А.Пуль
Суддя Я.О.Білоусова
Суддя І.В.Тарасова