"22" березня 2016 р. Справа № 922/6058/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Камишева Л.М.,
при секретарі Пляс Л.Ф.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 10 грудня 2015 року;
відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю б/н від 10 грудня 2015 року; ОСОБА_3, за довіреністю б/н від 15 березня 2016 року.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 548 Х/1-28) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.01.16 року у справі № 922/6058/15
за позовом - Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_4 Сбербанку Росії", м. Київ,
до Приватного акціонерного товариства "Термолайф", м. Харків,
про визнання недійсним та скасування рішення,
У листопаді 2015 року позивач ОСОБА_5 акціонерне товариство "ОСОБА_4 Сбербанку Росії" (після здійснення 26.11.2015 року державної реєстрації змін до Статуту змінено назву на ОСОБА_5 акціонерне товариство "Сбербанк") звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Термолайф", відповідача, про визнання недійсним та скасування рішення від 04.08.2015 р. загальних зборів акціонерів ПАТ "Термолайф" про виділ з товариства.
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.01.2016 р. у справі № 922/6058/15 (суддя Светлічний Ю.В.) у задоволенні позову відмовлено.
Позивач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що боржник - ПАТ “ТЕРМОЛАЙФ”, приймаючи рішення про виділ: в порушення вимог статті 520 Цивільного кодексу України, фактично передав свої права та обов'язки перед банком новоствореним акціонерним товариствам ; в порушення вимог частини З статті 9 Закону України “Про іпотеку” відчужив без згоди іпотекодержателя заставлене майно створеним акціонерним товариствам ; в порушення вимог частини 1 статті 82 Закону України “Про акціонерні товариства” не повідомив позивача «Банк», у визначеному діючим законодавством порядку, про прийняте загальними зборами акціонерів рішення про виділ.
Зазначені дії ПАТ “ТЕРМОЛАЙФ”, як стверджує позивач, спрямовані на уникнення відповідачем відповідальності та на ухилення від виконання своїх зобов'язань, передбачених Кредитними договороми №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року та № 31-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року та укладеними на забезпечення виконання кредитних договорів договорами іпотеки, поруки та застави.
Таким чином, як вважає позивач, рішення від 04.08.2015 р. загальних зборів акціонерів ПАТ "Термолайф" про виділ з товариства, яке є правочином в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 203 та статті 215 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 17.03.2016 року.
У судовому засіданні 17.03.2016 року було оголошено перерву до 22.03.2016 року .
Представник позивача в судових засіданнях 17.03.2016 року та 22.03.2016 року підтримав апеляційну скаргу.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№2934 від16.03.3016 року) та його представники в судових засіданнях 17.03.2016 року та 22.03.2016 року проти її доводів заперечують, вважають оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Свої заперечення обґрунтовує тим, що на час прийняття рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "ТЕРМОЛАЙФ" про виділ з товариства, позивач не був учасником вказаного товариства, засновники та учасники товариства відповідача не є сторонами кредитних договорів, прийняте загальними зборами оспорюване рішення не містить висновків щодо припинення зобов'язань відповідача за кредитними договорами, вказане рішення було опубліковано в спеціалізованому друкованому органі "Бюлетень державної реєстрації" N0 326 (21) за 2015 рік та в офіційному друкованому органі НКЦПФР - Бюлетень цінних паперів України № 162 від 03.09.2015р.
Отже, за висновком відповідача, відсутні підстави стверджувати про порушення прав та інтересів ПАТ "ОСОБА_4 Сбербанку Росії".
Також зазначає, що відповіч не знаходиться в процедурі припинення, стосовно нього акціонерами лише прийнято рішення про виділ, який відповідно до закону є окремою реєстраційною дією, що не охоплюється поняттями "реорганізація" чи "припинення" юридичної особи. Разом з цим положеннями кредитних договорів (угод) між ПАТ "Термолайф" та ПАТ "Сбербанк" не передбачено жодних обмежень щодо здійснення боржником такого виділу.
Крім того, вказує на те, що частина перша статті 27 Закону України "Про заставу" передбачає збереження застави в разі переходу предмета застави у власність іншої особи.
Звертає увагу на те, що як на момент звернення з позовом так і станом на теперішній час процедура виділу є незавершеною, загальними зборами акціонерів ПАТ “Термолайф” лише затверджено розподільчий баланс та не зареєстровано жодне виділене акціонерне товариство.
Окрім цього, зазначає, що рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Термолайф" від 04.08.2015 за своєю правовою природою є індивідуальним актом ненормативного характеру, а не правочином, у зв"язку з чим до спірних правовідносин неможливо застосування положень чинного законодавства України щодо недійсності правочинів, визначених статтями 203 та 205 Цивільного кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, доводи позивача та відповідача, заслухавши усні пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом , між позивачем (кредитор) та відповідачем (позичальник) було укладено договори про відкриття кредитної лінії: №30-В-12/66/ЮО від 04.09.2012р.; №31-В/12/66/ЮО від 04.09.2012року, відповідно до умов яких ОСОБА_4 відкрив позичальнику кредитну лінію в іноземній валюті ( доларах США).
В забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаними кредитними договорами були укладені наступні договори: іпотечний договір від 13.09.2012 р. (укладений між позивачем та відповідачем); іпотечний договір від 19.04.2013 р. (укладений між позивачем та ТОВ "Коксотрейд"); договір застави № 1 від 12.09.2012 р. (укладений між позивачем та відповідачем); договір застави № 2 від 12.09.2012 р. (укладений між позивачем та ПРАТ "Харківський коксовий завод"); договір застави № 1 від 22.01.2013 р. (укладений між позивачем та відповідачем); договір застави від 13.09.2012 р. (укладений між позивачем та відповідачем); договір застави № 1 від 12.09.2012 р. (укладений між позивачем та ПРАТ "Харківський коксовий завод"); договір застави № 2 від 12.09.2012 р. (укладений між позивачем та відповідачем); договір застави цінних паперів від 13.09.2012 р. (укладений між позивачем та ТОВ "Аромасервіс"); договір застави застави цінних паперів від 13.09.2012 р. (укладений між позивачем та АТ "CARDO TRAIDING LIMITED").
Рішенням б/н позачергових загальних зборів акціонерів ПРАТ "Термолайф" від 04.08.2015 р. (далі по тексту - рішення загальних зборів акціонерів ПРАТ "ТЕРМОЛАЙФ" про виділ з товариства), яке оформлене протоколом було прийнято рішення по 2 питанню: про виділ з товариства 2 (двох) приватних акціонерних товариств із передачею їм у порядку правонаступництва, згідно з розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків ПАТ "Термолайф" без припинення останнього (в порядку ст. 86 ЗУ "Про акціонерні товариства").
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування позову посилається на те, що спірне рішення загальних зборів ПАТ "Термолайф" суперечить вимогам Закону (статті 520 Цивільного кодексу України, частини З статті 9 Закону України “Про іпотеку” та частини 1 статті 82 Закону України “Про акціонерні товариства”), оскільки згідно з цим рішенням вчинено такі неправомірні дії: здійснено заміну боржника у зобов'язанні з відповідача на новостворену особу без згоди кредитора - позивача; відчужено без згоди іпотекодержателя заставлене майно шляхом його передачі від відповідача до новоствореного підприємства; не здійснено повідомлення позивача - БАНК у визначеному діючим законодавством порядку про прийняте загальними зборами акціонерів ПАТ "Термолайф" рішення про виділ. Таким чином, як вважає позивач, відповідач намагається ухилитися від виконання зобов'язань за укладеними сторонами кредитними договорами та укладеними в їх забезпечення договорами іпотеки та застави .
У зв'язку з цим, за висновком позивача, спірне рішення загальних зборів підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 203 та статті 215 Цивільного кодексу України.
Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що: рішення загальних зборів акціонерів ПРАТ "Термолайф" про виділ з товариства є не правочином, а індивідуальним актом ненормативного характеру, у зв'язку з чим до нього не можуть застосовуватись норми статей 203 та 215 Цивільного кодексу України; оспорюване рішення загальних зборів не підпадає під встановлене застереження встановленого кредитними договорами, оскільки не передбачає припинення товариства відповідача; позивачем не доведено порушення у зв'язку із прийняттям такого рішення його прав та законних інтересів, в тому числі як іпотекодержателя; невиконанням відповідачем вимог частини 1 статті 82 Закону України "Про акціонерні товариства" щодо повідомлення позивача про виділ з товариства не є відповідно до законодавства підставою для визнання цього рішення недійсним.
Колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги, позивач просить визнати недійсним оспорюване рішення загальних зборів на підставі до ч. 1 ст. 203 та статті 215 Цивільного кодексу України, які встановлюють підстави для визнання правочинів недійсними, вважаючи вказане рішення правочином.
Проте, посилання позивача в обґрунтування позову на вказані норми права є помилковим, зважаючи на таке.
Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" N 13 від 24.10.2008р., вказано про те, що судам необхідно враховувати, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Окрім цього, пунктом 1 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України N 02-5/35 від 26.01.2000 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" вказано, що нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Отже, рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Термолайф" від 04.08.2015 р. за своєю правовою природою є не правочином, а індивідуальним актом ненормативного характеру, оскільки визначає правовий статус новостворюваних в результаті виділу юридичних осіб, обов'язки акціонерів та органів управління ПАТ "Термолайф", його посадових осіб.
Зазначена обставина свідчить про неможливість застосування до спірних правовідносин положень статей 203 та 205 Цивільного кодексу України, які стосуються інституту визнання правочину недійсним.
Як вказано у пункті 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України N 02-5/35 від 26.01.2000 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Як вже зазначалося, позивач, у позовній заяві серед підстав позову, вказував на порушення відповідачем, у зв'язку із прийняттям оспорюваного рішення загальних зборів, норми статті 520 Цивільного кодексу України.
Проте таке твердження є необгрунтованим, зважаючи на таке.
Згідно зі статтею 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 521 Цивільного кодексу України встановлено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього кодексу.
Зі змісту вказаних норм випливає, що вони регулюють інститут заміни боржника у зобов'язанні на підставі правочину. Отже встановлене статтею 520 Цивільного кодексу України правило про обов'язковість згоди кредитора на заміну боржника у зобов'язанні поширюється лише на ті випадки, коли переведення боргу здійснюється на підставі правочину. Якщо підставою переведення боргу є інші юридичні факти, то згода кредитора може не мати значення.
Відповідно до статті 109 Цивільного кодексу України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.
Отже, при виділі відбувається сингулярне правонаступництво, тобто перехід від однієї юридичної особи до новоствореної певних прав та обов'язків.
Таким чином, прийняття опорюваного рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Термолайф" про виділ з товариства може свідчити про здійснення відповідачем заміни боржника у кредитних, іпотечних зобов'язаннях не на підставі правочину, а на підставі юридичного факту правонаступництва, у зв'язку з чим згода кредитора на таку заміну сторони в зобов'язанні не є обов'язковою.
Слід також зазначити, що укладеними між позивачем та відповідачем договорами про відкриття кредитної лінії встановлені певні умови та правові наслідки прийняття відповідачем рішень про його припинення або припинення шляхом злиття, приєднання, поділу або перетворення без письмової згоди позивача.
Оспорюване рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "ТЕРМОЛАЙФ" про виділ з товариства не підпадає під зазначені застереження, оскільки виділ є окремою реєстраційною дією, що не охоплюється поняттями "реорганізація" чи "припинення" юридичної особи.
Також не є обґрунтованими посилання позивача в позовній заяві та в апеляційній скарзі на здійснення відповідачем, внаслідок прийняття оспорюваного рішення загальних зборів, дій з відчуження заставленого майна без згоди Банку всупереч частини З статті 9 Закону України “Про іпотеку”, зважаючи на таке.
Відповідно до частини 15 Цивільного кодексу України підставами для судового захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Як зазначено в п.п. 4.3.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" № 1 від 24.11.2014 р., частина перша статті 27 Закону Украіни "Про заставу" передбачає збереження застави в разі переходу предмета застави у власність іншої особи. При цьому судам слід враховувати, що застава зберігає силу і у випадку переходу предмета застави у повне господарське відання іншої особи та у випадках заміни заставодавця правонаступником з підстав, передбачених законом.
Окрім цього, за змістом частини 3 статті 109 Цивільного кодексу України юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.
Отже, перехід за результатами виділу частини права та обов'язків відповідача до новоствореної особи жодним чином не свідчить про порушення прав позивача, в тому числі як заставодержателя
Окрім цього, більша частина майна, що забезпечує вимоги ПАТ “Термолайф”, надана у заставу (іпотеку) третіми особами і ПАТ “Термолайф” не належать права власності на таке майно, у зв'язку з чим відсутні і підстави для його відчуження останнім.
Також слід зазначити, що як на момент звернення з позовом у даній справі, так і на даний час в матеріалах справи відсутні докази завершення процедури виділу. До цього часу загальними зборами акціонерів ПАТ “Термолайф” не затверджено розподільчий баланс та не зареєстрований жоден із правонаступників.
Так, із наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, який було отримано апеляційним господарським судом в системі Інтернет 22.03.2016 року, вбачається, що в цьому документі відсутні дані про завершення виділу із вказаної юридичної особи. В матеріалах справи наявне лише рішення від 04.08.2015 р. загальних зборів акціонерів ПАТ "Термолайф" про виділ з товариства, яке свідчить про намір відповідача та початок здійснення процедури виділу.
Таким чином твердження позивача про намагання відповідача ухилитись від здійснення обов'язків за кредитними договорами, укладеними в їх забезпечення договорами застави та поруки не підтверджується матеріалами справи.
Також серед підстав позову позивач зазначає ту обставину, що в порушення вимог частини 1 статті 82 Закону України “Про акціонерні товариства” відповідачем не було повідомлено ОСОБА_4, у визначеному діючим законодавством порядку, про прийняте загальними зборами акціонерів рішення про виділ.
Проте таке посилання позивача колегія суддів вважає безпідставним, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 82 Закону України “Про акціонерні товариства” протягом 30 днів з дати прийняття загальними зборами рішення про припинення акціонерного товариства шляхом поділу, перетворення, а також про виділ, а в разі припинення шляхом злиття або приєднання - з дати прийняття відповідного рішення загальними зборами останнього з акціонерних товариств, що беруть участь у злитті або приєднанні, товариство зобов'язане письмово повідомити про це кредиторів товариства і опублікувати в офіційному друкованому органі повідомлення про ухвалене рішення. ОСОБА_5 товариство зобов'язане також повідомити про прийняття такого рішення кожну фондову біржу, на якій воно пройшло процедуру лістингу.
Кредитор, вимоги якого до акціонерного товариства, діяльність якого припиняється внаслідок злиття, приєднання, поділу, перетворення або з якого здійснюється виділ, не забезпечені договорами застави чи поруки, протягом 20 днів після надіслання йому повідомлення про припинення товариства може звернутися з письмовою вимогою про здійснення на вибір товариства однієї з таких дій: забезпечення виконання зобов'язань шляхом укладення договорів застави чи поруки, дострокового припинення або виконання зобов'язань перед кредитором та відшкодування збитків, якщо інше не передбачено правочином між товариством та кредитором. У разі якщо кредитор не звернувся у строк, передбачений цією частиною, до товариства з письмовою вимогою, вважається, що він не вимагає від товариства вчинення додаткових дій щодо зобов'язань перед ним.
Зі змісту вказаної норми випливає, що письмове повідомлення кредитора стосується випадків припинення товариства.
Проте, з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, отриманого апеляційним господарським судом через мережу Інтернет 22.03.2016 року, вбачається, що ТОВ "Термолайф" не перебуває в процесі припинення.
Крім того, слід зазначити, що пунктом 23 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства" встановлено, що прийняття рішення про виділ належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів товариства. Передбачене законом право акціонерів прийняти рішення про виділ не може бути обмежене, крім випадків, передбачених законом.
Однак, позивач не навів жодної норми, яка б надавала йому право обмежувати вищезазначене виключне право загальних зборів .
Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності достатніх правових підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.
Керуючись статтями 33, 43, 49, 99, 101, пунктом статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 28.01.2016 року у справі № 922/6058/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 24.03.2016 року.
Головуючий суддя Пелипенко Н.М.
Суддя Івакіна В.О.
Суддя Камишева Л.М.