04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"21" березня 2016 р. Справа№ 910/29037/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Дідиченко М.А.
Руденко М.А.
за участю представників:
від позивача - Рижий М.М., довіреність № 9 від 09.07.2015
від відповідача - Кисловська В.В., довіреність № 406 від 01.12.2015
від третьої особи - представник не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2015 у справі № 910/29037/15 (суддя Паламар П.І.) за позовом приватного підприємства "Сінта-Сервіс" до публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київської міської державної адміністрації, про стягнення 437 141,14 грн.
Приватне підприємство "Сінта-Сервіс" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" основного боргу в сумі 227 181, 84 грн., інфляційних в сумі 174 930, 01 грн., 3% річних в сумі 18 355, 05 грн. та пені в сумі 16 674, 24 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.12.2015 у справі №910/29037/15 позов задоволено частково: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 227 181, 84 грн. основного боргу, 174 930, 01 грн. інфляційних та 18 355, 05 грн. 3% річних, у задоволенні вимоги про стягнення пені відмовлено, з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з того, що відповідач не виконав своє грошове зобов'язання з оплати коштів за договором.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2015 у справі № 910/29037/15 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на ненастання строку виконання ним зобов'язання через неотримання бюджетних коштів.
Також, апелянт зазначає про те, що акт звіряння не перериває строку позовної давності, оскільки з боку відповідача його було підписано не уповноваженою особою, а саме головним бухгалтером. У зв'язку з цим апелянт вважає, що строк позовної давності було пропущено за вимогою про стягнення суми основного боргу.
Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 21.03.2016 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.
Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Третя особа правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористалася, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином; про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості явки представника у дане судове засідання від третьої особи до суду не надійшло.
З огляду на викладене, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Між приватним підприємством "Сінта-Сервіс" (підрядник) та публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (замовник) 14.09.2012 укладено договір № 781/05/14-12.
Згідно п. 1.1 договору підрядник зобов'язався виконати роботи по капітальному ремонту фонтану "Засновники Києва" на Майдані Незалежності, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконані підрядником роботи.
Відповідно до п. 3.1 договору загальна договірна ціна на роботи, що будуть виконані за цим договором складає 751 001, 50 грн.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після підписання Акту виконаних підрядних робіт сторонами.
Розрахунки проводяться у безготівкову вигляді за формою платіжного доручення, після підписання обома сторонами Акту виконаних робіт та за умови отримання замовником бюджетних коштів (п. 4.2 договору).
Згідно п. 4.3 договору сторони домовились, що оплата передбачена даним договором, здійснюється тільки за умови отримання замовником бюджетних коштів на підставі ст.ст. 46-49, ст.ст. 70, 71, 78 Бюджетного кодексу України на умовах відстрочки платежу до 30 днів з моменту отримання замовником бюджетних коштів.
Відповідно до п. 5.1 договору підрядник зобов'язався виконати роботи в строк до 30 листопада 2012 р. з моменту підписання сторонами договору.
На виконання умов договору позивачем було виконано, а відповідачем прийнято роботи на загальну суму 227 181, 84 грн.
Виконання робіт на зазначену суму підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін Актом приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2012 року та Довідкою про вартість виконаних робіт до нього (а.с.19-25).
Між сторонами 03.07.2015 було проведено звірку взаєморозрахунків за договором № 781/05/14-12 від 14.09.2012 за період з 01.01.2012 по 02.07.2015.
За результатами вказаної звірки складено акти (а. с. 34 та 120). Згідно з такими актами борг відповідача перед позивачем за договором № 781/05/14-12 від 14.09.2012 становить 227 181, 84 грн.
При цьому, один із вказаних Актів звіряння підписано з боку відповідача головним бухгалтером Департаменту експлуатації водопровідного господарства ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" та скріплено печаткою вказаного Департаменту.
Інший Акт (наданий на вимогу суду апеляційної інстанції, оригінал якого було оглянуто судом в судовому засіданні) було підписано головним бухгалтером ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" та скріплено його печаткою.
Отже, зазначеними актами, оформленими належним чином, відповідачем визнана заборгованість за договором №781/05/14-12 від 14.09.2012 на суму 227 181, 84 грн.
Тому, строк позовної давності було поновлено та відповідно не пропущено на день подачі позову, про що докладніше буде наведено нижче у даній постанові.
У зв'язку з несплатою відповідачем вказаної суми заборгованості позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" заборгованості в сумі 227 181, 84 грн.
Судом першої інстанції вказані вимоги задоволено повністю.
Колегія суддів вважає задоволення позову обґрунтованим, з огляду на наступне.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
За своєю правовою природою договір №781/05/14-12 є договором підряду.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 Цивільного кодексу України).
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Тобто, вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення у зобов'язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому ж випадку кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 251 Цивільного кодексу України:
- строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення;
- терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Умовами п. 4.1 договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після підписання Акту виконаних підрядних робіт сторонами.
Розрахунки проводяться у безготівкову вигляді за формою платіжного доручення, після підписання обома сторонами Акту виконаних робіт та за умови отримання замовником бюджетних коштів (п. 4.2 договору).
Згідно п. 4.3 договору сторони домовились, що оплата передбачена даним договором, здійснюється тільки за умови отримання замовником бюджетних коштів на підставі ст.ст. 46-49, ст.ст. 70, 71, 78 Бюджетного кодексу України на умовах відстрочки платежу до 30 днів з моменту отримання замовником бюджетних коштів.
Наведені положення п. 4.3 договору не визначають строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати коштів за виконані позивачем роботи.
Так, не визначено строк ані у роках, ані у місяцях, тощо.
Не встановлено і терміну, що визначався б календарною датою до якої зобов'язання мало бути виконаним або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Отримання замовником бюджетних коштів не може бути визнано подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від суб'єктивної поведінки третьої особи та її вольових дій, а відтак не носить неминучого характеру, який притаманний поняттю строку.
Тому, вказане положення не може вважатися таким, що встановлює строк виконання зобов'язання.
Крім цього, положення договору щодо оплати підрядних робіт після отримання замовником бюджетних коштів не є також і відкладальною обставиною.
Частиною 1 ст. 212 Цивільного кодексу України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
З аналізу наведеної норми слідує, що відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.
Отже, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.
Таким чином, виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що положення договору щодо оплати підрядних робіт після отримання замовником бюджетних коштів не є відкладальною обставиною.
Так, дана умова, по-перше, стосується лише обов'язку відповідача, при цьому ніяким чином не обумовлюючи відповідного обов'язку позивача з виконання робіт, а по-друге, не відповідає критерію невідомості щодо можливості її настання, оскільки має характер вірогідної, тобто укладаючи договір з такою умовою сторони припускали і розраховували саме на належне виконання положення договору про перерахування коштів державного бюджету.
Аналогічної позиції про те, що положення договору про можливість здійснення оплати лише після надходження бюджетних коштів не є відкладальною обставиною дотримується Вищий господарський суд України в своїх постановах, зокрема: від 12.08.2014 у справі №910/1606/14.
Отже, доводи апелянта про ненастання строку оплати за договором через відсутність доказів отримання підприємством відповідача коштів з державного бюджету судом відхиляються.
При цьому, також слід зазначити наступне.
Згідно зі ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Також відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зі змісту рішення від 18.10.2005р. Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" вбачається, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника.
У постанові від 15.05.2012р. у справі №11/446 Верховний Суд України зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення останнього від своїх грошових зобов'язань та від відповідальності за їх порушення.
Аналогічну позицію наведено у постановах Вищого господарського суду України, зокрема від 03.02.2014р. по справі №910/9231/13.
Отже, відсутність бюджетних коштів не свідчить про те, що строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних позивачем робіт не настав та відповідно не може бути підставою відмови у задоволенні позову.
Як вже зазначалось, п. 4.1 договору №781/05/14-12 встановлено, що розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після підписання Акту виконаних підрядних робіт сторонами.
Також, згідно із ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Отже, враховуючи положення п. 4.1 договору щодо строку оплати робіт та встановлення його зазначеною спеціальною нормою права (ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України), замовник зобов'язаний оплатити підрядникові вартість виконаних робіт після їх остаточної здачі (підписання Акту виконаних робіт).
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Таким чином, наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за виконані позивачем роботи випливає з п. 4.1 договору та зі змісту ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України.
Положення п. 4.1 договору та ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України щодо оплати робіт після їх здачі (підписання акту) тлумачаться аналогічно з тлумаченням положень ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України, згідно положень якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Вищим господарським судом України з приводу застосування ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України у п. 1.7 Постанові Пленуму "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 зазначено наступне.
Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.
Отже, положення п. 4.1 договору та ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України про оплату після прийняття робіт тлумачаться, як і положення ст. 692 Цивільного кодексу України про оплату після прийняття товару, а саме таким чином, що відповідачем оплата виконаних позивачем робіт повинна бути здійснена негайно після їх прийняття замовником.
Згідно Акту приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2012 року, оформленого належним чином, відповідачем було прийнято виконані позивачем роботи.
При цьому, дата підписання вказаного Акту сторонами відсутня.
Разом з тим, враховуючи те, що даним Актом здійснювалося прийняття робіт за жовтень 2012 року, очевидним є те, що вказаний документ було підписано сторонами в останній день жовтня 2012 року, тобто 31.10.2012.
Про вказану обставину також зазначає апелянт у своїй скарзі.
Отже, враховуючи положення п. 4.1 договору та ч. 1 статті 854 Цивільного кодексу України відповідач повинен був розрахуватись за виконані позивачем роботи одразу після їх прийняття, тобто 31.10.2012.
Відповідачем зобов'язання з оплати виконаних позивачем робіт виконано не було.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Факт виконання позивачем робіт та наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, зокрема, оформленим належним чином Актом приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2012 року.
Крім цього, факт існування заборгованості за договором №781/05/14-12 від 14.09.2012 на суму 227 181, 84 грн. сторони визначили в актах звірки взаєморозрахунків (а. с. 34 та 120).
Отже, підписанням зазначених актів відповідач підтвердив факт виконання позивачем підрядних робіт.
Доводи апелянта про те, що акти звірки підписано з боку відповідача не уповноваженою особою, а саме головним бухгалтером, відхиляються колегією суддів, з огляду на наступне.
Як вже зазначалось, один із вказаних Актів звіряння підписано з боку відповідача головним бухгалтером Департаменту експлуатації водопровідного господарства ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" та скріплено печаткою вказаного Департаменту.
Пунктом 12.3 договору передбачено, що права та обов'язки ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" при виконанні умов даного договору, в тому числі проведення розрахунків, приймання виконаних робіт, оформлення документів на виконання договору тощо здійснюється його структурним підрозділом - Департаментом експлуатації водопровідного господарства ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" в особі його керівника, що діє на підставі Положення та Довіреності
Отже, вказаним пунктом договору передбачена можливість підписання з боку відповідача документів, що стосуються виконання умов даного договору його структурним підрозділом - Департаментом експлуатації водопровідного господарства ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал".
Інший Акт (оригінал якого було витребувано судом та оглянуто в судовому засіданні) підписано головним бухгалтером ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" та скріплено його печаткою.
Стосовно наявності повноважень у головного бухгалтера на підписання Актів звіряння, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, однією з яких є введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером. Частиною 7 цієї ж статті встановлено, що головний бухгалтер, зокрема, організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.
Зі змісту наведених норм вбачається наявність повноваження у головного бухгалтера на підпис акту звірки взаєморозрахунків.
Аналогічної позиції про те, що головний бухгалтер є уповноваженою особою на підписання акту звірки дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 27.02.2012 у справі № 20/5009/5311/11 та від 05.06.2014 у справі № 913/2988/13.
Тому, доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.
Стосовно заяви відповідача про сплив позовної давності щодо заявлених у даній справі вимог, слід зазначити наступне.
Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Положеннями статті 257 Цивільного кодексу України передбачено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Згідно із ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Враховуючи положення зазначеної норми відповідач повинен був розрахуватись за виконані позивачем роботи одразу після їх прийняття.
Оскільки, відповідачем було прийнято роботи за Актом 31.10.2012, у нього згідно положень ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України виник обов'язок оплатити їх у цей же день.
З наступного дня, а саме 01.11.2012 розпочався перебіг позовної давності за заявленими позивачем вимогами.
Стаття 264 Цивільного кодексу України, передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. (п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
Підписання 03.07.2015 актів звірки взаєморозрахунків свідчить про визнання відповідачем свого боргу перед позивачем.
Так, в межах трирічного строку позовної давності відповідачем 03.07.2015 було вчинено дію (шляхом підписання актів звірення за період з 01.01.2012 по 02.07.2015), яка свідчить про визнання боргу та відповідно переривання строку позовної давності.
Отже, у зв'язку з вчиненням відповідачем зазначеної дії, строк позовної давності перервався, та на момент подання позову його не було пропущено за вимогою про стягнення основного боргу.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 227 181, 84 грн.
Також, окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення інфляційні в сумі 174 930, 01 грн., 3% річних в сумі 18 355, 05 грн. та пеню в сумі 16 674, 24 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.
При цьому, слід зазначити, що визнання суми основного боргу підписанням актів звірки не перериває строку позовної давності за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Так, вимоги про сплату передбачених частиною другою статті 625 ЦК України нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань (п.1.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (п. 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
Отже, переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення нарахувань, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, підлягають задоволенню за період, який знаходиться в межах трирічного строку позовної давності.
При цьому, період, за який позивачем було нараховано інфляційні, знаходиться в межах трирічного строку позовної давності, а отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення вказаної вимоги.
Разом з тим, частина періоду нарахування 3% річних знаходиться поза межами вказаного строку позовної давності.
Так, кінцевою датою періоду нарахування річних, яка знаходиться в межах строку позовної давності, є 01.11.2015.
Разом з тим, позивачем заявлено до стягнення річні за період з 30.01.2013 по 09.11.2015. Отже, частина вказаного періоду знаходиться поза межами строку позовної давності.
Таким чином, річні які були нараховані з 02.11.2015 по 09.11.2015 не підлягають задоволенню.
Проте, оскільки судом апеляційної інстанції з урахуванням спливу строку позовної давності щодо частини вимог про стягнення річних, було здійснено перерахунок та встановлено, що сума, яка отримана в результаті такого перерахунку є більшою (18 784, 51 грн.), ніж заявлена позивачем до стягнення (18 355, 05 грн.), задоволення судом першої інстанції вказаної вимоги в повному обсязі колегія суддів вважає обґрунтованим.
Стосовно відмови суду першої інстанції у задоволенні вимоги про стягнення пені в сумі 16 674, 24 грн., слід зазначити наступне.
Місцевий господарський суд, обґрунтував відмову у задоволенні вказаної вимоги тим, що позивачем було пропущено встановлений ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України річний строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені.
Колегія суддів вважає підстави відмови у задоволенні вказаної вимоги необґрунтованими, за наступних обставин.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі.
Умова щодо нарахування пені у випадку невиконання замовником грошового зобов'язання з оплати виконаних підрядником робіт у договорі №781/05/14-12 від 14.09.2012, укладеному між сторонами, відсутня.
Саме наведена обставина виключає можливість задоволення вимог позивача в цій частині.
При цьому, згідно положень п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у випадку відмови у задоволенні позову з підстав необґрунтованості, позовна давність не підлягає застосуванню. І лише якщо буде встановлено, що позовні вимоги є обґрунтованими, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.
Враховуючи необґрунтованість вимоги позивача про стягнення пені, оскільки укладений між сторонами договір не містить умови щодо можливості застосування до замовника такої міри відповідальності як пеня, так само не визначено її розміру та бази нарахування, відмова суду першої інстанції в цій частині позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності є неправильною.
Разом з тим, враховуючи, що такі висновки суду першої інстанції не призвели до прийняття неправильного рішення, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Отже, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2015 у справі № 910/29037/15 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.
3. Матеріали справи № 910/29037/15 повернути до господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Дідиченко
М.А. Руденко