04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"22" березня 2016 р. Справа№ 910/26889/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Куксова В.В.
Тарасенко К.В.
при секретарі судового засідання - Захарчук Н.С.
за участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 22.03.2016р.
розглянувши апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Електросервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2016 року по справі №910/26889/15 (суддя - Цюкало Ю.В.) повний текст якого складено 18.01.16р.
За позовом Мале приватне підприємство "Електросервіс"
до Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк"
про зобов'язання виконати платіжне доручення та стягнення грошових коштів
На розгляд Господарського суду міста Києва передано позовні вимоги Малого приватного підприємства "Електросервіс" до Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" про зобов'язання виконати грошові перекази, ініційовані платіжним дорученням № 99 від 31.08.2015 в розмірі 100 000,00 грн.; платіжним дорученням № 101 в розмірі 51 817,00 грн. та стягнення 6 165,85 грн. пені та 510,88 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору №26008204100179 банківського рахунку від 23.09.2013 року.
02.12.2015 року через канцелярію до суду надійшла заява позивача про відмову від частини позовних вимог, у якій останній просить прийняти відмову від позову в частині виконання ініційованих платіжних доручень та заява про збільшення позовних вимог, у якій позивач просить стягнути з відповідача 8 471,30 грн. пені та 712,60 грн. 3% річних, які прийняті судом до розгляду на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.16р. у справі №910/26889/15 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Мале приватне підприємство "Електросервіс" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2016р., та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 8471,30 грн. та 3% річних у розмірі 712,60 грн. задовольнити.
Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи №910/26889/15, головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Куксов В.В., Тарасенко К.В.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду міста Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.
На підставі апеляційної скарги Малого приватного підприємства "Електросервіс", згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 22.02.2016р. відновлено пропущений строк на подання апеляційної скарги, порушено апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 22.03.16р.
У судове засідання 22.03.16р. з'явився представник апелянта.
Представник апелянта в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2016року у справі №910/26889/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 8471,30 грн. та 3% річних у розмірі 712,60 грн. задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання 22.03.16р. не з'явився про причини неявки суд не повідомлено, про час та дату розгляду справи повідомлений належним чином.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за відсутності представника відповідача, оскільки його неявка не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні в матеріалах справи та заслухавши пояснення представника апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 23.09.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (банк) та Малим приватним підприємством "Електросервіс" (клієнт) укладено Договір банківського рахунку №26008204100179 (далі - Договір), відповідно до п.п. 1.1. якого банк відкриває клієнту рахунок та зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок № 26008204100179, в національній валюті України, а також на інші поточні рахунки, відкриті за заявою клієнта встановленої Національним банком України форми, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Відповідно до п. 1.3. Договору платежі з рахунків клієнта банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках на початок операційного дня. Банк має право здійснювати платежі з рахунків з урахуванням сум, що надходять на рахунки клієнта протягом операційного часу.
Банк має право здійснювати на підставі договору договірне списання коштів з рахунку клієнта, шляхом оформлення меморіального ордеру, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначивши реквізити договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання (п. 1.4 Договору).
Згідно з п. 2.3.2. Договору банк зобов'язаний своєчасно виконувати розрахунково-касові операції згідно з вимогами чинного законодавства.
У відповідності до п. 2.4.3. Договору для проведення необхідної операції клієнт надає банку розрахунковий документ встановленої форми згідно вимог нормативно-правових актів Національного банку України.
Як вбачається з матеріалів справи позивач 31.08.2015 року звернувся до відповідача із платіжним дорученням № 94 на суму 18 740,00 грн., яке було виконано 06.10.2015 року. та 15.09.2015 року позивач звернувся до відповідача із платіжним дорученням № 102 на суму 14 000,00 грн., яке було виконано 06.10.2015 року (копії платіжних доручень та банківських виписок містяться во матеріалах справи).
Позивач, в обґрунтування своїх позовних вимог, з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог, та заяви про збільшення позовних вимог, посилається на те, що відповідачем допущено порушення умов Договору № 26008204100179 банківського рахунку від 23.09.2013 року щодо своєчасного виконання ініційованих платіжних доручень, у зв'язку із чим просить стягнути з останнього 8 471,30 грн. пені та 712,60 грн. 3% річних.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як встановлено частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Статтею 1068 Цивільного кодексу України визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідності до ст. 1073 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 1 ст. 1089 Цивільного кодексу України встановлено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.
У відповідності з ч. 3 ст. 1090 Цивільного кодексу України визначено, що платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.
Згідно з ч. 1 ст. 1091 Цивільного кодексу України банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.
Відповідно до п. 8.4. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.
Відповідно з ч. 3 ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Пунктом 1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 встановлено, що доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, встановлений законодавством України.
Відповідно до п. 8.1. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", та п. 2.19 вищезазначеної Інструкції встановлено, що розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня.
Як вбачається з матеріалів справи 31.08.2015 року та 15.09.2015 року позивач звернувся до відповідача із платіжним дорученням № 94 на суму 18 740,00 грн. та платіжним дорученням № 102 на суму 14 000,00 грн., які були виконані останнім 06.10.2015 року.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про порушення відповідачем п. 8.4. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та ст. 1068 Цивільного кодексу України щодо своєчасного виконання ініційованих позивачем платіжних доручень №№ 94, 102 на 18 740,00 грн. та 14 000,00 грн.
Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 24 грудня 2015р. № 934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 24 грудня 2015р. № 239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
З рішення від 24 грудня 2015р. № 934 вбачається, що у Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК" запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 25 грудня 2015р. до 24 березня 2016р. включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "УКРІНБАНК", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Білій Ірині Володимирівні строком на три місяці з 25 грудня 2015р. до 24 березня 2016р. включно.
Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua), тому у розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомою, і не потребує доказуванню.
Згідно з п 6 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
У відповідності до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється:
1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;
2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку;
3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;
4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом;
5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.
Згідно з п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Однак, у даному випадку виключення, що передбачені п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", до спірних правовідносин не застосовуються, тому що позивач є кредитором банку, а не вкладником, оскільки відповідно до ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вкла - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
Вкладник - це фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інтонації про те, що зобов'язання банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію, щодо стягнення пені та 3% річних виключається положеннями п. 3 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Приватного підприємства "Електросервіс", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2016 у справі № 910/26889/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Електросервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2016 у справі № 910/26889/16 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2016 у справі № 910/26889/15 - залишити без змін.
2.Матеріали справи № 910/26889/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
3.Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді В.В. Куксов
К.В. Тарасенко