04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"22" березня 2016 р. Справа№ 910/22870/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Пашкіної С.А.
Калатай Н.Ф.
при секретарі судового засідання Богатчук К.І.
від предстаників сторін :
від позивача - Папазова Г.А.
від відповідача - Гарбуз І.І. керівник
Балан Р.С. - представник за довіреністю
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2015 по справі №910/22870/15 (суддя Мельник В.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Саг"
до Державного підприємства "Український центр з питань сертифікації
та захисту прав споживачів"
про стягнення 64868,78 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2015 по справі №910/22870/15 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства "Український центр з питань сертифікації та захисту справ споживачів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "САГ" 39 000 грн. - основного боргу, 14 016 грн. - інфляційних втрат та судові витрати у розмірі 1498 грн. 10 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, Державне підприємство "Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2015 по справі №910/22870/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Державного підприємства "Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2015 передано колегії суддів у складі: Суховий В.Г. (головуючий), судді: Жук Г.А., Мальченко А.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 апеляційну скаргу Державного підприємства "Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів" на рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2015 справі № 910/22870/15 прийнято до провадження та призначено розгляд скарги у справі 12.01.2016.
В судовому засіданні 12.01.2016 представником позивача надано відзив на апеляційну скаргу.
Також, в судовому засіданні 12.01.2016 від представників позивача та відповідача надійшла заява про продовження строку вирішення справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2016 продовжено строк розгляду справи № 910/22870/15 на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд апеляційної скарги до 02.02.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Суховий В.Г., судді: Жук Г.А., Мальченко А.О. Зобов'язано сторони надати додаткові докази по справі.
01 лютого 2016 року, на виконання вимоги ухвали суду, представником відповідача подано додаткові документи, які долучено судом до матеріалів справи.
02 лютого 2016 року, на виконання вимоги ухвали суду, представником позивача подано додаткові документи, які долучено судом до матеріалів справи.
Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 № 09-52/80/16 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ, в зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Сухового В.Г. на лікарняному.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Державного підприємства "Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2015 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Сітайло Л.Г., судді: Баранець О.М., Пашкіна С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 апеляційну скаргу Державного підприємства "Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів" прийнято до свого провадження та призначено до розгляду 01.03.2016.
29 лютого 2016 року представником позивача, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду, подано додаткові пояснення, які долучено судом до матеріалів справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2016 відкладено розгляд справи до 22.03.2016.
Розпорядженням від 21.03.2016 призначено повторний автоматизований розподіл справи, в зв'язку з перебуванням судді Баранця О.М. у відпустці.
Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу суддів від 21.03.2016, в зв'язку з перебуванням судді Баранця О.М., який не є головуючим суддею, у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів, головуючий суддя Сітайло Л.Г. судді: Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2016, колегією суддів в зазначеному складі, прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства "Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів" до свого провадження.
21 березня 2016 року представником позивача подано клопотання про призначення комп'ютерно - технічної експертизи.
22 березня 2016 року, представником позивача подано додаткові документи, які долучено судом до матеріалів справи.
В судове засідання 22.03.2016 з'явились представники позивача та відповідача.
Колегія суддів, розглянувши клопотання представника відповідача про призначення комп'ютерно - технічної експертизи, прийшла до висновку про відмову в його задоволенні. Відповідно до ст. 41 ГПК України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань. Між тим, колегія суддів зазначає, що при вирішенні спору у даній справі відсутня необхідність у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, а відповідно відсутні правові підстави для призначення судової експертизи.
Представники відповідача в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та просили скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2015.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2015.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.
25 червня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Саг» (Підрядник) та Державним Підприємством «УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР З ПИТАНЬ СЕРТИФІКАЦІЇ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ» (Замовник) укладено Договір № 1.181/669 на виконання робіт з обслуговування та ремонту офісної та комп'ютерної техніки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на виконання умов Договору, останній виконав роботи по комплексному обслуговуванню офісної оргтехніки, систем спостереження, кондиціювання в період з березня 2014 року по серпень 2014 року на загальну суму 39 000, 00 грн. В той час, як відповідач свої зобов'язання за Договором , в частині оплати за надані послуги не виконав.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, в якості доказів виконання умов Договору, позивачем надано рахунок № 141 від 31 березня 2014 року на суму 6500,00грн; акт надання послуг № 85/03 від 31 березня 2014 року, рахунок № 206 від 30 квітня 2014 року на суму 6500,00 грн; акт надання послуг № 61/04 від 30 квітня 2014 року, рахунок № 360 від 30 травня 2014 року на суму 6500,00 грн; акт надання послуг № 153/05 від 30 травня 2014 року, рахунок № 509 від 27 червня 2014 року на суму 6500,00 грн; акт надання послуг № 138/06 від 27 червня 2014 року, рахунок № 635 від 31 липня 2014 року на суму 6500,00 грн; акт надання послуг № 117/07 від 31 липня 2014 року, рахунок № 766 від 29 серпня 2014 року на суму 6500,00 грн; акт надання послуг № 116/08 від 29 серпня 2014 року.
В той же час, як вірно встановлено місцевим господарським судом, в вищезазначених рахунках та актах надання послуг, дата договору, на підставі якого надані послуги не співпадає з датою договору, укладеного між сторонами, а саме, в рахунках та актах зазначено договір №1.181/669 від 27.06.2012, а укладений між сторонами договір № 1.181/669 датовано 25.06.2012.
Також, згідно з підпунктом и) ст.201 Податкового кодексу України (редакція чинна на момент спірних правовідносин) в податковій накладній в обов'язковому порядку зазначається вид цивільно-правового договору.
Як вбачається з матеріалів справи, у всіх податкових накладних наданих позивачем на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2016 наявна вищезазначена розбіжність в датах Договору.
Матеріали справи не містять доказів укладання між сторонами Договору № 1.181/669 від 27.06.2012.
Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.
Відповідно до ст. 205 Господарського процесуального кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За приписом ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Твердження апелянта, що сторони не погодили вартість окремих робіт, колегією суддів визнано безпідставними, оскільки в вищезазначених актах визначено перелік послуг які надавались, а саме:виконання робіт з обслуговування комп'ютерної техніки та офісної техніки, де фрагментація жорстких дисків, резервування та архівування даних, модернізація та налагодження ПК, налагодження операційних систем ПК, заходи оптимізації роботи ПК, інсталяція програмного забезпечення та настройка локальної мережі - 40 комп'ютерів.
Вартість зазначених робіт визначена сторонами в розмірі 6500,00 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що акти надання послуг, в період з березня по серпень 2014, на загальну суму 39000,00 грн., підписані сторонами та скріплені печатками без зауважень, претензій по об'єму та строкам виконання робіт (надання послуг) не має .
За приписом ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відтак, факт надання послуг позивачем та прийняття їх відповідачем свідчить про укладення між сторонами правочину, у відповідності до ст.ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України, який відповідає вимогам ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, п. 1 ст. 181 ГК України та містить ознаки надання послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що між позивачем та відповідачем досягнута домовленість, відповідно до якої позивач зобов'язався надати послуги обслуговування офісної та комп'ютерної техніки, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити вартість послуг.
Беручи до уваги належне виконання позивачем своїх зобов'язань з надання послуг, згідно з актами здачі-приймання робіт (надання послуг), в останнього виникло право вимагати оплати вартості наданих послуг.
В той же час, колегія суддів звертає увагу, що момент оплати наданих послуг, згідно з актами здачі-приймання робіт (надання послуг) сторонами не визначений.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, в матеріалах справи наявний гарантійний лист №256 від 19.09.2014, з гідно з яким відповідач зобов'язався оплатити наявну заборгованість за надані послуги в строк до 26.12.2014.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, позовні вимоги, в частині стягнення вартості наданих послуг в розмірі 39000,00 грн. підлягають задоволенню.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.
Беручи до уваги, що станом на 19.09.2014, відповідач був обізнаний про існування заборгованості та зобов'язався сплатити в строк до 26.12.2014, колегія суддів перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних витрат (нараховуються з січня 2015), який складено арифметично вірно, прийшла до висновку про його обґрунтованість.
Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні пені, оскільки послуги надано в позадоговірному порядку.
Щодо посилань апелянта на невідповідність актів наданих послуг вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також підписання останніх не уповноваженою особою, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно зі ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні містити такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємств, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Колегія суддів дослідивши наявні в матеріалах справи акти надання послуг, прийшла до висновку, що останні оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в ній реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, печатку відповідача.
Таким чином, підписання вищезазначених актів надання послуг, які є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а саме фіксують факт здійснення господарських операцій та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.
Твердження апелянта про невідповідність посади підписанта актів наданих послуг та його особи, колегією суддів оцінюється критично, оскільки факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі.
Відповідності до ст. 62 ГК України відповідач має свою печатку, яка є його зовнішнім реквізитом, який засвідчує легітимність підпису перед третіми особами. При цьому, відповідач не посилається на незаконне використання його печатки чи наявність службового розслідування за фактом незаконного використані печатки. Не надано відповідачем також доказів звернення до правоохоронних органів стосовно цих же обставин.
Інші доводи апелянта щодо ненадання послуг спростовуються матеріалами справи та не звільняють останнього від зобов'язання щодо оплати за надані послуги.
Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства "Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2015.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2015 по справі №910/22870/15 без змін.
Матеріали справи №910/22870/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді С.А. Пашкіна
Н.Ф. Калатай