04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" лютого 2016 р. Справа№ 910/15796/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Федорчука Р.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Лобаня О.І.
при секретарі судового засідання Лисенко М.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Ільїна В.Ю. (довіреність від 04.11.2015 № б/н);
Курлянчик Ю.В. - керівник (наказ від 23.07.2012);
від відповідача: ОСОБА_4 (паспорт від 04.09.2009 № НОМЕР_1);
ОСОБА_5 (довіреність від 13.07.2015 № б/н)
розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Агелес»
на рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2015
у справі № 910/15796/15 (суддя Отрош І.М.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агелес»
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
про стягнення 250 500,00 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 31.07.2015 у справі № 910/15796/15 у задоволені позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Агелес» відмовлено повністю, визнано недійсним п. 3.2.5 Договору про надання послуг № 29102013 від 29.10.2013, укладеного між товариством обмеженою відповідальністю «Агелес» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2015 у справі № 910/15796/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини справи, рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає, що відповідач уклавши трудовий договір з клієнтом позивача, порушив умови договору про надання послуг від 29.10.2013 № 29102013, а суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо порушення пунктом 3.2.5 зазначеного договору конституційних прав і свобод людини, оскільки вказаний пункт договору не є ані забороною вчинити дії, ані забезпеченням виконання зобов'язання, а є лише визначеним сторонами на власний розсуд зобов'язанням. Також апелянт стверджує, що відповідачем були завдані товариству з обмеженою відповідальністю «Агелес» збитки (упущена вигода).
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2015 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агелес» прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.10.2015 за участю уповноважених представників.
07.10.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, оскільки у позовній заяві позивачем було зазначено, що компенсаційний платіж є способом забезпечення виконання зобов'язання, проте вказаний компенсаційний платіж не відноситься до предмету договору. Відповідач зауважує, що заходи забезпечення виконання зобов'язання нерозривно пов'язані з основним зобов'язанням, яке припинилося розірванням договору, і будь-яких доказів порушення відповідачем основного зобов'язання матеріали справи не містять. Також ОСОБА_4 стверджує, що п. 3.2.5 договору суттєво обмежує його конституційні права та свободи. Щодо упущеної вигоди відповідач зазначає, що для застосування такого виду відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність всіх умов визначених законодавством, проте в даному випадку відсутній причинний зв'язок між протиправною поведінкою та упущеною вигодою.
Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2015 у зв'язку з перебуванням судді Шевченка Е.О. у відпустці для розгляду апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Агелес» сформовано колегію у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., Зеленін В.О., Синиця О.Ф.
Ухвалою суду від 08.10.2015 розгляд справи призначено на 04.11.2015.
У судовому засіданні 04.11.2015 оголошено перерву до 25.11.2015.
У судовому засіданні 25.11.2015 оголошено перерву до 08.12.2015.
Розпорядження в.о. керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/15796/15, відповідно до якого справу № 910/15796/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Федорчук Р.В., судді Майданевич А.Г., Лобань О.І.
Ухвалою судувід 09.12.2015 справу № 910/15796/15 прийнято до провадження вищезазначеною колегією та призначено до розгляду на 23.12.2015.
У судовому засіданні оголошено перерву до 17.02.2016 та представниками сторін подано клопотання про продовження строку розгляду спору в порядку ст. 69 ГПК, яке судом задоволено.
У судовому засіданні 17.02.2016 представники позивача підтримали подану апеляційну скаргу.
Представники відповідача у судовому засіданні 17.02.2016 проти доводів, викладених позивачем у апеляційній скарзі, заперечували та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи з наступного.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 29.10.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю «Агелес» (замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (виконавець) укладено договір про надання послуг № 29102013, відповідно до умов якого виконавець з метою отримання прибутку зобов'язується самостійно, на власний ризик, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, у відповідності із завданням замовника надавати замовнику та/або клієнтам замовника послуги в ІТ сфері.
Умовами договору встановлено, що виконавець зобов'язаний у випадку укладення протягом строку дії договору та двох років з моменту припинення дії цього договору з клієнтом замовника (або з будь-яким з афілійованих підприємств або відокремлених підрозділів компанії клієнта замовника) подібного за змістом договору щодо надання послуг та/або виконання робіт в ІТ-сфері, передбачених цим договором, або подібних до них послуг та/або робіт, або договорів із подібним, схожим та/або таким самим предметом договору, в тому числі укладення трудових договорів та/або контрактів, виконавець сплачує на користь замовника компенсаційний платіж у розмірі суми в гривнях 10500 грн. 00 коп. за кожний такий випадок укладення договору (контракту/угоди). Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2016 (включно), але у будь-якому разі до повного виконання представниками сторін всіх своїх зобов'язань за договором. Закінчення строку цього Договору або дострокове розірвання у передбаченому договором порядку не призводить до втрати дійсності п. 3.2.5, п. 3.2.6 та пунктів розділу 7 цього договору. Дострокове розірвання договору можливе, зокрема, у випадку спільної письмової згоди сторін, яка оформлюється сторонами у вигляді угоди про розірвання із зазначенням в ній наслідків розірвання договору і моменту розірвання договору (п. 3.2.5, п. 10.1 (в редакції Додаткової угоди № 3 від 20.12.2013), п. 10.2, з п. 10.7 договору).
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до положень ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Також місцевим господарським судом встановлено, що 30.05.2014 між сторонами укладено угоду про розірвання договору про надання послуг № 29102013, якою сторони за взаємною згодою вирішили припинити дію вказаного договору та зазначили, що положення п.п. 3.2.5, 3.2.6, 6.4 та пунктів розділу 7 договору після дострокового припинення дії договору продовжують свою дію протягом відповідних строків, вказаних у зазначених положеннях, та сторони підтверджують свої зобов'язання за ними (пп. 1, 2 Угоди).
01.03.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агелес» (виконавець) укладено договір про надання інформаційно-консультаційних послуг № 502014, відповідно до умов якого виконавець бере на себе обов'язки протягом терміну дії цього договору та на його умовах надати замовнику послуги, погоджені між сторонами. Строк його дії встановлений до 31.12.2014 включно (п. 3.1 вказаного договору). Загальна щомісячна вартість послуг виконавця за цим договором складає 48000 грн. 00 коп. (разом з ПДВ) (п. 2 додаткової угоди № 2 до вказаного Договору).
Посилаючись на умови п. 3.2.5 договору про надання послуг № 29102013 від 29.10.2013, позивач просить стягнути з відповідача компенсаційний платіж у розмірі 10500,00 грн. (забезпечення виконання зобов'язання), оскільки з січня 2015 року відповідач був прийнятий на роботу до товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» до спливу двохрічного терміну з моменту припинення дії договору, укладеного між позивачем та відповідачем.
Також позивач просить стягнути з відповідача збитки (упущену вигоду) у розмірі 240000 грн. 00 коп., тому що товариство з обмеженою відповідальністю «Агелес» понесло збитки (упущену вигоду) у розмірі 48000 грн. 00 коп. (щомісячний платіж), за п'ять місяців (з січня 2015 року по травень 2015 року) у зв'язку з укладенням відповідачем трудового договору із товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд», а останнє в свою чергу не продовжило строк дії договору про надання інформаційно-консультаційних послуг № 502014, укладеного із позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно з чч. 1, 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що вид забезпечення виконання зобов'язання повинен стосуватися предмету самого зобов'язання та спрямований на зменшення негативних наслідків, що настають при невиконанні чи неналежному виконанні основного зобов'язання.
Предметом договору про надання послуг від 29.10.2013 № 29102013 є надання відповідачем позивачу та/або клієнтам позивача визначених послуг в ІТ сфері (п. 1.1. договору). Тобто забезпечення виконання відповідачем свого зобов'язання за вказаним договором повинно стосуватися належного надання відповідачем послуг в ІТ сфері.
Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що доказів невиконання чи неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором від 29.10.2013 № 29102013 матеріали справи не містять. Крім того, умовами угоди про розірвання договору про надання послуг № 29102013 від 29.10.2013 передбачено, що сторони підтверджують, що на момент припинення дії договору між ними немає неврегульованих спорів з приводу його невиконання, а також будь-яких невиконаних сторонами зобов'язань, в т.ч. по оплаті наданих послуг (п. 3 угоди).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що твердження позивача, що компенсаційний платіж, який відповідач повинен сплатити позивачу, при недотриманні п. 3.2.5 Договору № 29102013 від 29.10.2013 та визначений позивачем як вид забезпечення виконання зобов'язання, є безпідставним та необґрунтованим, оскільки вказаний компенсаційний платіж не є видом забезпечення виконання основного зобов'язання в розумінні ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, адже не відноситься до предмету договору про надання послуг № 29102013 від 29.10.2013, тобто, не спрямований на забезпечення належного виконання відповідачем обов'язків щодо надання послуг в ІТ сфері.
Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що п. 3.2.5 договору сторони заздалегідь встановили несприятливі наслідки укладення трудового договору з іншими особами, зазначивши, що у випадку укладення менше ніж протягом двох років з моменту припинення дії Договору з клієнтом позивача подібного за змістом договору щодо надання послуг та/або виконання робіт в ІТ-сфері, передбачених цим Договором, або подібних до них послуг та/або робіт, або договорів із подібним, схожим та/або таким самим предметом договору, в тому числі укладення трудових договорів та/або контрактів, відповідач сплачує на користь позивача компенсаційний платіж у розмірі суми в гривнях 10500 грн. 00 коп. за кожний такий випадок укладення договору (контракту/угоди).
Відповідно до Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 1 ст 43, ч. 1 ст. 64 Конституції України).
Тобто, пунктом 3.2.5 Договору про надання послуг № 29102013 від 29.10.2013 обмежено конституційне право відповідача, зокрема, на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, а правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Згідно статті 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства свобода договору. Ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Однак, положення п. 3.2.5 Договору про надання послуг № 29102013 від 29.10.2013 порушують принцип свободи договору, оскільки заздалегідь встановлюють несприятливі наслідки у випадку укладення відповідачем будь-якого договору щодо надання послуг та/або виконання робіт в ІТ-сфері, або подібних до них послуг та/або робіт, або договорів із подібним, схожим та/або таким самим предметом договору з іншими особами, що є порушенням цивільного законодавства України.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 4 Цивільного кодексу України, основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.
Відповідно до п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11, на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що положення п. 3.2.5 Договору про надання послуг № 29102013 від 29.10.2013 суперечить актам цивільного законодавства, а саме ст.ст. 43, 64 Конституції України, ст.ст. 3, 627 Цивільного кодексу Україна, оскільки обмежують права та законні інтереси відповідача.
Так, зокрема, згідно з пунктом 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині, пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
При цьому застосування даної статті господарським судом при прийнятті рішення можливе у разі одночасної наявності таких умов: пов'язаність оспорюваного договору з предметом спору та невідповідність (суперечність) вказаного договору законодавству.
Така ж правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 22.10.2015 № 915/625/15.
Ч. 1 ст. 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
З огляду на те, що п. 3.2.5 Договору про надання послуг № 29102013 від 29.10.2013 суперечить актам цивільного законодавства України, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду міста Києва щодо наявності визначених законом підстав для визнання недійсним п. 3.2.5 Договору про надання послуг № 29102013 від 29.10.2013.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У зв'язку з тим, що умова Договору про надання послуг № 29102013 від 29.10.2013, викладена у п. 3.2.5 Договору, визнана недійсною, та відповідно не породжує будь-яких юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з її недійсністю, суд відмовляє товариству з обмеженою відповідальністю «Агелес» в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 компенсаційного платежу у розмірі 10500 грн. 00 коп.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що відповідач уклавши трудовий договір з клієнтом позивача, порушив умови договору про надання послуг від 29.10.2013 № 29102013, а суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо порушення пунктом 3.2.5 зазначеного договору конституційних прав і свобод людини, оскільки вказаний пункт договору не є ані забороною вчинити дії, ані забезпеченням виконання зобов'язання, а є лише визначеним сторонами на власний розсуд зобов'язанням.
Проте, дане твердження підлягає спростуванню з огляду на те, що п. 3.2.5 договору від 29.10.2013 № 29102013 не відповідає вимогам законодавства, що встановлено судом, а тому правочин у вказаній частині є нікчемним і не підлягає виконанню.
Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача збитків (упущеної вигоди) у загальному розмірі 240000 грн. 00 коп., суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною (ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України).
За приписами статті 623 Цивільного кодексу України відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.
У відповідності з нормами цивільного законодавства притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності, при цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб'єкт та об'єкт правопорушення, а також суб'єктивна та об'єктивна сторони.
Суб'єктом цивільного правопорушення є боржник, а об'єктом правопорушення зобов'язальні правовідносини кредитора та боржника, між тим суб'єктивну сторону становить вина боржника, а об'єктивну протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов'язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, при цьому розмір збитків має довести кредитор, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів звільняє боржника від відповідальності.
Таким чином, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Тобто існує необхідність доведення факту, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки особи.
Наведена правова позиція викладена Верховним Судом України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266-6/492 від 30.05.2006).
Однак, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами існування всіх елементів складу цивільного правопорушення.
Так, укладаючи трудовий договір з товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» відповідач діяв в межах закону, у зв'язку з чим відсутня протиправна поведінка відповідача, а отже, і причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками (упущеною вигодою).
Разом з тим, позивачем не доведено суду, що припинення дії укладеного між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» договору про надання інформаційно-консультаційних послуг № 502014 було наслідком укладення трудового договору між товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» та відповідачем, з огляду на що вірогідне отримання позивачем упущеної вигоди у розмірі 240000 грн. 00 коп. є лише припущенням, оскільки правовідносини між сторонами могли припинитись і з будь-яких інших підстав.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого суду стосовно відмови товариству з обмеженою відповідальністю «Агелес» в частині вимог щодо стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 збитків (упущеної вигоди) у розмірі 240000 грн. 00 коп.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду вважає правомірними висновки господарського суду м. Києва, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача в розмірі 250 500,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2015 у справі № 910/15796/15 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судовою колегією встановлено відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
В той же час, доводи скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агелес» на рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2015 у справі № 910/15796/15 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2015 у справі № 910/15796/15 залишити без змін.
3. Справу № 910/15796/15 повернути до господарського суду міста Києва.
4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Р.В. Федорчук
Судді А.Г. Майданевич
О.І. Лобань