04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"21" березня 2016 р. Справа№ 925/1911/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Шевченка Е.О.
Мартюк А.І.
секретар: Горбунова М.Є.
представники:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Комунального підприємства Служба утримання будинків
"Митниця"
на рішення Господарського суду Черкаської області
від 15.01.2016р.
у справі №925/1911/15 (суддя: Скиба Г.М.)
за позовом Приватного підприємства "КИТ-3"
до Комунального підприємства Служба утримання будинків
"Митниця"
про стягнення 37 211,79 грн.
Приватне підприємство "КИТ-3" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства Служба утримання будинків "Митниця" Черкаської міської ради (далі - відповідач) заборгованості за договором на виконання робіт по поточному ремонту №65/1 від 21.02.2014р. у загальному розмірі 37 211,79 грн. (з них: 26 158,80 грн. - основний борг, 10 332,73 грн. - інфляційні втрати, 720,26 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем з оплати вартості виконаних позивачем робіт.
Відповідач явку свого представника для участі у судових засіданнях не забезпечив, відзив на позов не надав, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням Господарського суду Черкаської області у справі №925/1911/15 від 15.01.2016р. позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 26 158,80 грн. основного боргу, 10 332,73 грн. інфляційних втрат, 720,26 грн. 3% річних, та 1 218,00 грн. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду Черкаської області у справі №925/1911/15 від 15.01.2016р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову про стягнення боргу, інфляційних втрат та 3% відмовити та затвердити графік сплати заборгованості в запропонованому апелянтом порядку.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:
- суд вирішив справу у відсутності представника відповідача, чим порушив засади змагальності і рівності сторін в судовому процесі, а також позбавив відповідача довести власну позицію по суті спору;
- відповідачем вживалися заходи з мирного врегулювання спору між сторонами, а саме: на адресу позивача направлялися відповідні листи та запропонований відповідачем графік погашення заборгованості;
- судом не було застосовано ст. 83 Господарського процесуального кодексу України для реального виконання рішення суду;
- без встановлення ціни договору, останній не може вважатися укладеним. Поза увагою місцевого господарського суду залишився наданий позивачем примірник укладеного з відповідачем договору. Суд неправильно визначився із характером спірних правовідносин та не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме: ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 181 Господарського кодексу України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.03.2016р.
В судове засідання 21.03.2016р. представники сторін не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату і час судового розгляду (повідомлення про вручення ухвали Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016р. про прийняття апеляційної скарги до провадження у справі №925/1911/15 - том справи - 1, аркуші справи - 72-73), колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 21.03.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
21.02.2014р. між позивачем, як підрядником, та відповідачем, як замовником, було укладено договір №65/1 на виконання робіт по поточному ремонту (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 9-11).
За умовами Договору (п.1.1) замовник передає, а підрядник приймає на себе організацію і виконання робіт по поточному ремонту покрівлі, в тому числі над балконами і лоджіями житлового будинку №55 по вул. Гагаріна, який перебуває на обслуговуванні відповідача.
Ціна Договору визначена в розділі 2 останнього, згідно з яким загальна вартість Договору складається згідно актів прийому-передачі виконаних робіт по формі №КБ-2 та довідки форми №КБ-3. Вартість Договору може бути змінена в сторону зменшення або збільшення в разі зміни обсягів робіт, вартості матеріалів, індексації цін і в інших випадках, передбачених законодавством. В такому випадку оплата за виконані роботи по зміненій ціні проводиться на підставі додаткової угоди.
Порядок розрахунків наведений в розділі 3 Договору, відповідно до якого розрахунки проводяться на підставі Актів прийому-передачі виконаних робіт по формі №КБ-2 та довідки форми №КБ-3. Розрахунок за виконані роботи замовник проводить після підписання акту приймання-передачі виконаних робіт на умовах відстрочки платежу на 60 календарних днів.
Здавання і приймання робіт після закінчення їх виконання здійснюється у відповідності до чинного законодавства України і оформляється актом приймання виконаних робіт. Після подання замовнику довідок форми КБ-2, КБ-3, останній розглядає їх протягом 3 робочих днів, погоджуючись з ними або повертаючи підряднику з мотивованими зауваженнями письмово (п.п.5.1, 5.2 Договору).
В п.7.1 Договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами України і Договором.
В п.10.1 Договору передбачено, що останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторонами і діє до 31.12.2015р., але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору між сторонами було складено та підписано акт приймання виконаних робіт з ремонту покрівлі за жовтень 2014 року. Однак в порушення своїх договірних зобов'язань відповідач не здійснив розрахунок з позивачем, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 26 158,80 грн.
Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку погасити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 10 332,73 грн. інфляційних втрат та 720,26 грн. 3% річних.
Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши позовні вимоги нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).
В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідно до умов Договору позивач виконав роботи з ремонту покрівлі, про що сторонами було складено та підписано Акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2014 року форми №КБ-3 (том справи - 1, аркуші справи - 13-17).
Окрім того, вартість будівельних робіт була погоджена сторонами в довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року (том справи - 1, аркуш справи - 12).
В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що сторонами не було встановлено ціну Договору, а тому останній не може вважатися укладеним.
Водночас, як уже зазначалося вище, відповідач погодив з позивачем вартість будівельних робіт та прийняв ці роботи. Жодних зауважень від відповідача щодо строків виконання робіт, вартості, обсягів та якості виконаних робіт не надходило.
Доказів, які б свідчили про те, що відповідач відмовився від Договору, від погодження в порядку, передбаченому п.2.1 Договору, обсягу та вартості будівельних робіт у жовтні 2014 року або від прийняття вже виконаних позивачем робіт ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано, у зв'язку з чим колегією суддів не приймаються до уваги посилання відповідача на ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 181 Господарського кодексу України, а також доводи про неукладеність Договору з позивачем.
В ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Поряд з цим, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови.
Належних та допустимих доказів на підтвердження оскарження відповідачем дійсності (відповідності вимогам законодавства) укладеного з позивачем Договору повністю або в якійсь його частині суду не надано.
При цьому колегією суддів враховано норми ст. 204 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто, на законодавчому рівні правомірність правочину презюмується.
Як вбачається з матеріалів справи, вартість виконаних позивачем у жовтні 2014 року будівельних робіт становить 26 156,80 грн.
Відповідачем не надано доказів здійснення розрахунку з позивачем у порядку і строки, встановлені Договором.
В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що ним вживалися заходи з мирного врегулювання спору між сторонами, а саме: на адресу позивача направлялися відповідні листи та запропонований відповідачем графік погашення заборгованості.
Надане відповідачем листування сторін свідчить про визнання ним заборгованості перед позивачем, а надання згоди на погашення заборгованості безпосередньо за запропонованим відповідачем графіком є виключно правом, а не обов'язком позивача, яке реалізується останнім за власним розсудом та з урахуванням власних майнових інтересів.
Станом на дату звернення з позовом до суду та розгляду справи місцевим господарським судом заборгованість відповідача перед позивачем становила 26 156,80 грн.
Належних та допустимих доказів, які б свідчили про повне або часткове погашення відповідачем вказаної заборгованості перед позивачем ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.
Зважаючи на викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 26 156,80 грн. основного боргу.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем за Договором, нарахування інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованим.
За розрахунками суду, які співпадають з розрахунками місцевого господарського суду, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 10 332,73 грн. інфляційних втрат та 720,26 грн. 3% річних і в цій частині вимог позов підлягає задоволенню.
Доводи відповідача про те, що судом не було застосовано норми ст. 83 Господарського процесуального кодексу України для реального виконання рішення суду є безпідставними, оскільки названа стаття містить положення саме про права, а не обов'язки господарського суду щодо прийняття рішення. Тобто застосування норм ст. 83 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, яке реалізується ним в залежності від фактичних обставин справи та наданих сторонами доказів.
Зокрема, в частині зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, положення ст. 83 Господарського процесуального кодексу України не підлягали застосуванню, оскільки позивач, окрім суми основного боргу, просив стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних, які не належать до штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а також в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція наведена в п.п.3.1, 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. (із змінами та доповненнями)).
Твердження відповідача про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, яке полягає у тому, що суд вирішив справу у відсутності представника відповідача, чим порушив засади змагальності і рівності сторін в судовому процесі, а також позбавив відповідача довести власну позицію по суті спору, є необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Посилаючись на прийняття місцевим господарським судом незаконного рішення у даній справі, відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові.
Відносно посилання відповідача про те, що спір вирішено місцевим господарським судом за відсутності представника відповідача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь в господарських засіданнях, подання доказів і пояснень, заявлення (подання) клопотань є виключно правом, а не обов'язком сторони, яким остання користується на власний розсуд.
В матеріалах справи наявні докази отримання 07.12.2015р. відповідачем ухвали Господарського суду Черкаської області від 03.12.2015р. про порушення провадження у справі №925/1911/15 (повідомлення про вручення поштового відправлення - том справи - 1, аркуш справи - 23). Тобто відповідач був завчасно повідомлений про місце, дату і час судового розгляду, а також про витребувані у нього документи. Натомість відповідач своїми процесуальними правами не скористався. Будь-яких заяв або клопотань від відповідача до місцевого господарського суду не надходило.
Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд може розглянути справу за наявними у ній матеріалами у разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано.
Загалом, відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Натомість, як уже зазначалось вище, відповідач не надав доказів належного виконання ним своїх грошових зобов'язань перед позивачем, тому твердження відповідача про прийняття місцевим господарським судом незаконного рішення у даній справі є безпідставним та спростовується зібраними у справі доказами.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам та у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача (апелянта).
Зважаючи на вищевикладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Служба утримання будинків "Митниця" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 15.01.2016р. у справі №925/1911/15 - без змін.
2. Матеріали справи №925/1911/15 повернути до Господарського суду Черкаської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді Е.О. Шевченко
А.І. Мартюк