Справа №484/4853/15-к 22.03.2016
Провадження № 11-кп/784/212/16 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ч.2 ст.125 КК України Доповідач апеляційного суду: ОСОБА_2
22 березня 2016 року м. Миколаїв
Апеляційний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12015150110002762 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 січня 2016 року, яким:
- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Первомайськ Миколаївської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 :
- визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_8 ,
потерпілий ОСОБА_9 ,
законний представник потерпілого ОСОБА_10 ,
обвинувачений ОСОБА_7 ,
захисник ОСОБА_6 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги захисника.
Просить пом'якшити призначене покарання до 150 годин громадських робіт.
Також змінити вирок у частині вирішення цивільних позовів, відмовивши у задоволенні позову про стягнення витрат на лікування потерпілого в розмірі 7020 грн., та частково - у задоволенні позову законного представника потерпілого про відшкодування матеріальної шкоді у розмірі 2207 грн. 74 коп. та моральної шкоди у розмірі 6000 грн.
Короткий зміст рішення суду 1-й інстанції.
ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, та призначено покарання у вигляді арешту строком на 3 місяці.
Постановлено стягнути з обвинуваченого на користь національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» витрати на лікування потерпілого ОСОБА_9 у розмірі 7020 грн., а також з нього ж на користь законного представника потерпілого ОСОБА_10 відшкодування витрат на лікування та проїзд у розмірі 3251 грн. 91 коп. та 6000 грн. відшкодування моральної шкоди.
Узагальнені доводи апеляційної скарги захисника.
Вважає покарання обвинуваченого надмірно суворим через неврахування усіх обставин справи та особи ОСОБА_7 .
Зазначає, що суд мав змогу та достатні підстави призначити більш м'яке покарання у вигляді громадських робіт, проте не вмотивовано призначив більш суворе.
Вказує, що ОСОБА_7 раніше не судимий, свою провину визнав повністю, щиро розкаявся, активно сприяв досудовому розслідуванню та суду при встановлені обставин провадження.
Крім того, заперечує проти задоволення позову прокурора в інтересах дитячої лікарні «Охматдит», оскільки суд, приймаючи таке рішення, послався на ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру», яка втратила чинність, та прокурором не надано обґрунтування того, чому вказаний заклад не може самостійно здійснювати свої процесуальні права.
Не погоджується апелянт і з задоволенням позову потерпілої сторони, оскільки квитанції на пальне не можуть бути сплачені через те, що представником потерпілого не надано доказів, що саме в цей день та час це пальне у зазначених обсягах було використано з метою проїзду до м. Первомайська і саме для доставки потерпілого до лікарні.
Крім того, потерпіла сторона взагалі не надала доказів того, що вона перебувала на лікуванні, адже жодних виписок, діагнозів, тощо, до позову не додано.
Також потерпілою стороною не пояснено, чому ними не використано громадський транспорт, оскільки, як правило, відшкодовуються витрати у цьому виді транспорту, так як вони можуть бути підтверджені належними доказами. Витрати ж на власний транспорт у даному випадку, апелянт вважає нічим не підтвердженими та не відповідними методиці розрахунку витрат при використанні власного автомобіля.
Заперечує також проти стягнення витрат на проїзд до м. Первомайську, Миколаєва та Києва, оскільки надані суду квитанції не відповідають вимогам законодавства, а саме: після сплати за проїзд, водій повинен відірвати верхню частину квитанції та залишити її у себе, у самій квитанції вказується відстань до населеного пункту, рейс та час відправлення, що у квитанціях відсутнє, а отже такий доказ повинен бути визнаний недопустимим.
Моральна шкода у тому розмірі, що вказаний у позові, нічим не обґрунтована, та стягнена не на користь потерпілого ОСОБА_9 , а на користь його законного представника ОСОБА_10 , яка від вказаного злочину не постраждала, не має статусу потерпілої особи, а тому й не має права на такий вид відшкодування.
Встановлені судом 1-ї інстанції обставини.
ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що 30 серпня 2015 року, близько 22 години, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, та неповнолітній ОСОБА_9 знаходились разом зі своїми товаришами біля сільського клубу, розташованому у АДРЕСА_1 , та в той час, коли ОСОБА_9 зігнувся спиною до ОСОБА_7 щоб зав'язати шнурки, останній умисно наніс удар ногою в область сідниць потерпілому, після чого між ними виникла бійка в ході якої, ОСОБА_7 умисно наніс ОСОБА_9 два удари кулаком в область носа, спричинивши перелом кісток носу та крововилив спинки носу, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Вчинене ОСОБА_7 кваліфіковане судом за ч.2 ст.125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
Заслухавши доповідача, пояснення захисника та обвинуваченого на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора про скасування вироку в частині вирішення цивільного позову, думку потерпілого та його законного представника про залишення оскаржуваного вироку без зміни, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи скарги в її межах, апеляційний суд дійшов наступного.
Обставини провадження, доведеність вини, кваліфікація скоєного обвинуваченим в апеляційній скарзі не оспорюються, внаслідок чого, відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, апеляційним судом не перевірялись.
Що стосується покарання ОСОБА_11 , то воно, згідно вироку, призначене у межах санкції ч.2 ст.125 КК України, з урахуванням характеру і ступеню тяжкості скоєного злочину, особи обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, пом'якшуючої покарання обставини - щирого каяття, обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
Зваживши на зазначене, міськрайонний суд дійшов висновку про необхідність покарання ОСОБА_7 у виді арешту та визначений у вироку строк.
З цим висновком суд апеляційної інстанції не погоджується, оскільки визнає, що судом 1-ї інстанції не в повній мірі дотримані вимоги ст.ст.65-67 КК України, недостатньо враховані обставини справи, характеристика особи обвинуваченого, а також взагалі полишено поза увагою, що ОСОБА_7 раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, працює, його молодий вік.
Крім того, злочин, передбачений ч.2 ст.125 КК України, відноситься до категорії не великої тяжкості.
За наявності викладених обставин, що позитивно характеризують обвинуваченого та свідчать про його дійсний намір стати на шлях виправлення, а також відсутності у справі обставин, які б свідчили про його підвищену суспільну небезпеку та необхідність через це тримати його під арештом, колегія суддів, відповідно до ч.2 ст.65 КК України, приходить висновку про можливість пом'якшити вид призначеного ОСОБА_7 покарання до громадських робіт, що буде справедливим та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Отже, призначене покарання у виді арешту є для обвинуваченого суворим, а тому підлягає зміні.
Апеляційний суд, також звертає увагу, як про те і зазначає захисник у скарзі, на відсутність мотивування судом висновку про неможливість призначення покарання менш суворого, ніж арешт, з числа передбачених санкцією ч.2 ст.125 КК України.
Що стосується позову прокурора в інтересах дитячої лікарні, то його заявлено в інтересах державної установи, що не суперечить положенням ч.3 ст.128 КПК України.
Здійснення представництва цієї установи у суді прокурор обґрунтував саме тим, що на лікування потерпілого витрачені кошти з державного бюджету, які мають бути відшкодовані державі винною особою.
Це не суперечить правилам ст.23 Закону України «Про прокуратуру», на які посилається апелянт та, які нібито порушено прокурором при зверненні з позовом до суду.
Доводи у скарзі про недоведеність витрат представника потерпілого на пальне та проїзд не відповідають дійсності, оскільки такі витрати належним чином підтверджені відповідними фіскальними чеками, накладними, разовими квитками, квитками на проїзд, квитками міського маршрутного таксі, корінцями квитків, що були досліджені судом, та внаслідок чого позов було задоволено.
Оскільки ці витрати понесені законним представником неповнолітнього потерпілого, їх відшкодування належно віднесено судом на користь останнього.
Посилання апелянта на неправильне підтвердження витрат та не відповідність методиці розрахунку витрат при використанні власного автомобіля є голослівними, оскільки не ґрунтуються на законі.
Інші доводи скарги у цій частині є такими, що не впливають на законність вирішення позову.
Позов про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, у провадженні заявлений законним представником неповнолітнього потерпілого, що передбачено правилами ч.2 ст.128 КПК України.
Разом з тим, відшкодування зазначеної шкоди, відповідно до роз'яснень, викладених у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах відшкодування моральної (немайнової) шкоди», здійснюється тій фізичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями інших осіб, а отже потерпілому від злочину.
Суд же, всупереч цим роз'ясненням, стягнув відшкодування не на користь потерпілого, а його законного представника.
За такого, рішення суду 1-ї інстанції у цій частині є хибним, а тому підлягає скасуванню.
Зважаючи на наведене, оскаржуваний вирок має бути змінено у частині покарання обвинуваченого та скасовано стосовно вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, внаслідок чого доводи апелянта підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст.ст.405,407,424,426,532 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 січня 2016 року у відношенні обвинуваченого ОСОБА_7 в частині покарання змінити.
За ч.2 ст.125 КК України пом'якшити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання до 150 (ста п'ятдесяти) годин громадських робіт.
Цей же вирок в частині вирішення цивільного позову про стягнення моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь законного представника потерпілого ОСОБА_10 у сумі 6000 грн. - скасувати.
У задоволенні цивільного позову про стягнення моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь законного представника потерпілого ОСОБА_10 відмовити.
В іншій частині вищевказаний вирок міськрайонного суду залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: