Справа №463/2750/15-ц
Провадження №2/463/205/16
16 березня 2016 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді - Лакомської Ж. І.
з участю секретаря - Скочко А.В.
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові, цивільну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за водопостачання та водовідведення, суд -
Позивач ЛМКП «Львівводоканал» звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за водопостачання та водовідведення.
Позов мотивує тим,що відповідач зареєстрований та проживає в квартирі №73 по вул. Польовій - 29-Б, згідно ст.68 ЖК України, ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» зобов'язаний нести витрати по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення. Однак, користуючись наданими послугами, оплату за них в повному об'ємі не здійснював, а тому станом на 01.02.2015 року утворилась заборгованість в розмірі 1397,65 грн.У зв'язку із тим, що позивач первинно звертався до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення із відповідача вказаної заборгованості, 11 липня 2012 року судом було видано судовий наказ про стягнення з відповідача заборгованості за водопостачання та водовідведення, однак ухвалою суду від 02 лютого 2015 року вказаний судовий наказ було скасовано. Відповідач на направлені йому попередження про необхідність погашення заборгованості не реагує, добровільно свої зобов'язання по оплаті житлово-комунальних послуг не виконує, просить позов задоволити.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала,дала пояснення аналогічні наведеним мотивам позову, просила позов задоволити.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила, мотивуючи тим, що термін позовної давності по вказаних вимогах сплив, а тому немає підстав для задоволення позову.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши думку учасників процесу, оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з таких мотивів.
Ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
У судовому засіданні встановлено, що згідно довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописки відповідач ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 Б у м. Львові, та зареєстрований в ній. (а.с. 3).
Як зазначив ВСУ, під час розгляду справи № 6-59цс13 від 30.10.2013р., споживачі зобовязані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, і відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг в такому випадку не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати у повному обсязі.
В розумінні ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відповідач являється споживачем житлово-комунальних послуг, якими у відповідності до положень п.1 ч.1 ст.13 Закону є комунальні послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.20 Закону споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Як встановлено в судовому засіданні послуги з водопостачання та водовідвення відповідачу надавалися, однак витрати по їх оплаті відповідачем не здійснювались.
Одночасно вирішуючи питання про підставність позовних вимог суд враховує, що відповідно до положень ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Відтак суд приходить до висновку про те, що строки, які закінчились за правилами ст. 254 ЦК України, в подальшому, з підстав, передбачених ст. 264 ЦК України не можуть перериватись, оскільки закінчений строк може бути лише поновлений (ч. 5 ст. 267 ЦК України). Інститут переривання строку позовної давності, який закріплено в ст. 264 ЦК України не є інститутом поновлення, і відповідно, дії учасників цивільних правовідносин (ч. ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України), які вчинені після припинення субєктивного права вимоги не можуть його поновлювати.
З представленого суду розрахунку заборгованості вбачається,що позивачем нараховано заборгованість в сумі 1397,65 грн., однак, останнім не наведено жодних мотивів, які б давали підстави вважати, що строк звернення до суду пропущено з поважної причини, оскільки про порушення свого права щодо повернення вказаних коштів було відомо ще з 2004р.,та не наведено доказів про неможливість подання позову в межах відповідного строку.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 11, 257, 261, 267 ЦК України, суд -
В задоволенні позову Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за водопостачання та водовідведення - відмовити за спливом строку позовної давності.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга в строки і порядок передбачені ч.1 ст. 294 ЦПК України.
Суддя: Лакомська Ж. І.