"15" березня 2016 р. м. Київ К/800/49389/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого -Мойсюка М.І.,
суддів:Іваненко Я.Л.,Тракало В.В.,
при секретарі - Крапивка Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабрадорит» до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, за участю прокуратури Житомирської області про визнання відмови протиправною та відшкодування матеріальних збитків, за касаційними скаргами Головного територіального управління юстиції у Житомирській області та Прокуратури Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2015 року, -
У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лабрадорит» (далі - Товариство) звернулось з позовом до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - ГУЮ), Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області (далі - ДКСУ), за участю прокуратури Житомирської області (далі - Прокуратура), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило: визнати протиправними дії відповідача, щодо відмови, оформленої листом від 15 грудня 2014 року №11967/21/3.3-02 (далі - лист) у відшкодуванні позивачу матеріальних збитків у розмірі 2443650,37 гривень (далі - спірні кошти); стягнути з відповідача на його користь спірні кошти.
В обґрунтування своїх вимог зазначало, що у зв'язку із визнанням прилюдних торгів недійсними та витребування майна, придбаного на них з володіння Товариства за судовими рішеннями, які набрали законної сили, позивач зазнав збитки, а тому просить задовольнити позов.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2015 року провадження у справі, в частині позовних вимог щодо стягнення коштів в загальному розмірі 1586568,37 гривень (706270,20 гривень - збитки пов'язані з упущеною вигодою, 475874,17 гривень - збитки пов'язані з охороною майна, 404424,00 гривень - витрати, пов'язані з оплатою послуг фахівця в галузі права), закрито.
Постановою цього ж суду від 7 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2015 року, позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного територіального управління юстиції у Житомирській області в задоволенні вимоги про відшкодування збитків понесених позивачем та стягнуто з останнього понесені Товариством витрати у розмірі 857082 гривень.
У касаційних скаргах відповідач та Прокуратура, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, в частині задоволених позовних вимог, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову повністю.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.
Задовольняючи частково позов суди, виходили з того, що спіні кошти у розмірі понесених Товариством витрат необхідно стягнути на користь позивача, а даний спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте, до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.
У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.
Судами встановлено, що 21 червня 2004 року Господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі №26/142, яким стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Спіка» на користь Акціонерного комерційного банку «Росток-Банк» заборгованість за кредитними договорами.
Майно, що належало Закритому акціонерному товариству «Спіка», а саме: адміністративно-побутовий корпус, цех по обробці граніту, блочно-модульна споруда для пилорами; модуль 102х24; пилорама для розпилювання каменю, було описано та арештовано у відповідності до акту опису і арешту майна від 26 серпня 2004 року.
11 березня 2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лабрадорит» придбало з прилюдних торгів вищевказане нерухоме майно загальною вартістю 211 000 гривень.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 18 січня 2011 року по справі №2/870-НМ, залишеним без змін рішенням Рівненського апеляційного господарського суду від 4 квітня 2011 року та постановою Вищого Господарського суду України від 29 червня 2011 року, позов Закритого акціонерного товариства «Спіка» задоволено, визнано недійсними прилюдні торги від 11 березня 2005 року.
В подальшому рішенням Господарського суду Житомирської області від 14 квітня 2014 року у справі № 4/5007/37/12, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 8 вересня 2014 року, позов Закритого акціонерного товариства «Спіка» задоволено та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабрадорит» спірне майно.
20 листопада 2014 року позивач звернувся до ГУЮ з вимогою про відшкодування збитків у загальній сумі 1990398,17 гривень (211000,00 гривень - вартість майна, 224293,00 гривень - інфляційне знецінення коштів, 674807,00 гривень - проценти по депозитному вкладу, 475 874,17 гривень - кошти за охорону майна, 404424,00 грн. - витрати, пов'язані з оплатою послуг фахівця у сфері права), які підприємство зазнало у зв'язку з визнанням недійсними торгів та витребуванням майна за судовими рішеннями, які набрали законної сили.
Листом ГУЮ відмовило позивачу в задоволенні вимоги про відшкодування збитків.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вважав, що перераховані ним кошти за недійсним договором купівлі-продажу нерухомого майна з прилюдних торгів, які він перерахував на рахунок спеціалізованого державного підприємства «Укрспецюст», повинні бути йому повернуті ГУЮ на підставі статті 216 Цивільного кодексу України.
Так, у відповідності до положень частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Водночас, за змістом частини 2 статті 4, частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Окрім цього, згідно з приписами частини 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові пленуму Верховного Суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» зазначено наступне.
Законодавство не містить визначення терміна «публічно-правовий спір». Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.
Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно - правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, суди повинні враховувати, що Кодекс адміністративного судочинства України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції: понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у пункті 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України; визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у частині 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України; встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (частина 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України); встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (частина 3 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).
Разом з тим, суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті позовних вимог не з'ясували юридичної природи спірних правовідносин, що в свою чергу не дає можливості дійти однозначного висновку стосовно можливості вирішення даного спору в порядку адміністративного судочинства.
Зокрема, суди не з ясували, чи діяв відповідач у цій справі, відмовляючи у задоволенні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, як суб'єкт владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та які саме владні управлінські функції на основі законодавства, або делеговані повноваження він здійснював, а також чи має даний спір публічно-правовий характер.
В залежності від обставин, які суди з'ясують згідно наведених критеріїв, їм також необхідно вирішити питання юрисдикційної підсудності цього спору з урахуванням положень частини 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову і належність його розгляду за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України є передчасними, не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і дотриманні норм процесуального права, а тому ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
За приписами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційні скарги Головного територіального управління юстиції у Житомирській області та Прокуратури Житомирської області задовольнити частково.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2015 року і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.І. Мойсюк
Судді: Я.Л. Іваненко
В.В. Тракало