15 березня 2016 року м. Київ К/800/39352/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі та Ізмаїльському районі Одеської області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі та Ізмаїльському районі Одеської області на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 3 червня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 серпня 2015 року, -
У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі та Ізмаїльському районі Одеської області (далі - УПФУ), в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії; визнати протиправним та скасувати рішення УПФУ від 25 липня 2014 року № 62 (дала - спірне рішення); зобов'язати відповідача призначити, нарахувати і виплатити йому пенсію відповідно до пункту «а» частини 1 статті 55 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ, в редакції спірного періоду) починаючи з дня звернення за пенсією, тобто з 4 червня 2014 року (далі - спірна пенсія).
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що відмова відповідача у призначенні йому спірної пенсії не ґрунтується на вимогах закону з огляду на наявність у нього права на таку, а тому просив про задоволення позову.
Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 3 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 серпня 2015 року, позов задоволено частково, визнано протиправними дії, скасовано спірне рішення УПФУ та зобов'язано останнє призначити позивачу пенсію відповідно до пункту «а» частини 1 статті 55 Закону № 1788-ХІІ починаючи з 4 червня 2014 року.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги і скасування судових рішень з огляду на наступне.
Задовольняючи частково позов суди, на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того наявності у позивача права на призначення спірної пенсії.
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи позивач у період з 19 серпня 1977 року по 30 жовтня 1978 року працював на посаді механіка рефрижераторного поїзду і звільнений у зв'язку з призовом на військову службу.
Після закінчення служби з 15 січня 1981 року працював на посадах механіка і начальника рефрижераторного поїзду до 13 липня 1995 року.
Зазначене також підтверджено уточнюючими довідками підприємства на якому працював позивач.
4 червня 2014 року позивач звернувся до УПФУ з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» частини 1 статті 55 Закону № 1788-ХІІ, однак спірним рішенням відповідача у задоволенні заяви відмовлено з огляду на відсутність необхідного стажу роботи, який дає право на призначення цього виду пенсійного забезпечення.
Зокрема, відповідачем не зараховано до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років згідно пункту «а» частини 1 статті 55 Закону № 1788-ХІІ період військової служби позивача у радянській армії.
Так, у відповідності до пункту «а» частини 1 статті 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи - чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
В свою чергу, відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Окрім цього, згідно з положеннями частини 2 статті 8 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах.
З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, а також приписи наведених правових норм законів, їх висновки про наявність підстав для задоволення позову і зарахування періоду проходження військової служби до стажу роботи позивача, який дає право на пенсію за вислугу років є правильними.
Враховуючи викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень колегія суддів не вбачає.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі та Ізмаїльському районі Одеської області залишити без задоволення, а постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 3 червня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 серпня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало