15 березня 2016 року м. Київ К/800/67220/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Борисенко І.В.
Моторного О.А.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області
на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2014
та постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.05.2011
у справі № 2а-753/11/0970
за позовом Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області
до Спецкомбінату комунально-побутового обслуговування
про стягнення податкового боргу за рахунок активів боржника
У березні 2011 року Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську звернулась до суду з позовом до Спецкомбінату комунально-побутового обслуговування про стягнення податкового боргу за рахунок активів боржника в сумі 886 853,34 грн.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.05.2011, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2014, позов задоволено частково, стягнуто із Спецкомбінату комунально-побутового обслуговування в дохід бюджету податкового боргу в розмірі 574 104,94 грн., в т.ч.: за платежем податок на додану вартість -556 982,27 грн., за платежем земельний податок - 17 122,67 грн.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно даних податкового органу станом на день звернення з даним позовом до суду у Спецкомбінату комунально-побутового обслуговування обліковується податкова заборгованість в розмірі 886 853,34 грн. яка складається:
- з податку на додану вартість в сумі 869 730,67 грн., який виник внаслідок несплати угоджених податкових зобов'язань згідно поданих декларацій в сумі 580 098,62 грн.; штрафних санкцій, нарахованих за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання в сумі 123 183,44 грн.; пені, що обліковується в картці особового рахунку в сумі 63 539,83 грн. та пені, що нараховується на суму несплаченого податкового боргу в сумі 102 908,78 грн.;
- по земельному податку з юридичних осіб в сумі 17 122,67 грн., який виник внаслідок несплати узгодженого податкового зобов'язання згідно поданого розрахунку № 2705 від 27.01.2010 в сумі 16 532,85 грн. та пені, що обліковується в картці особового рахунку в сумі 452,38 грн.; пені, що нарахована на суму несплаченого податкового боргу в сумі 137,44 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що відповідачем не надано доказів на підтвердження погашення суми боргу в розмірі 574 104,94 грн. та податкові повідомлення-рішення, якими нараховані штрафні санкції є узгодженими, тому підтверджена сума боргу має бути стягнена в примусовому порядку; в частині відмови в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що зарахування податковим органом згідно п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в рахунок минулої заборгованості сум податку на додану вартість, які частково сплачувались позивачем по поточних зобов'язаннях, призвело до виникнення факту несвоєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов'язання; нарахування пені податковим органом в розмірі 102 908,78 грн. здійснено податковим органом без врахування факту часткової сплати відповідачем суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 219 800 грн., рішення позивача про такі нарахування прийняті без врахування усіх обставин справи та, з урахуванням того, що суд не може підміняти функції органу контролю у сфері оподаткування та самостійно розраховувати пеню на кожну недоплачену платником суму податку у відповідному періоді, вимога щодо стягнення пені у розмірі 102 908,78 грн., яка розрахована на загальну суму несплаченого податкового боргу платника податків у розмірі 590 059 грн. є безпідставною.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції та оскарження судових рішень лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено в судовому порядку з підтвердженням матеріалів справи, відповідачем частково сплачено самостійно задекларовані за період з травня 2008 року по травень 2010 року зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 219 800 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, в яких відповідачем зазначено призначення платежу - «податок на додану вартість» за відповідний податковий (звітний) період.
Проте, сплачені відповідачем суми податку на додану вартість позивач зарахував на погашення податкового боргу відповідача за минулі періоди.
Відповідно до п. п. 1.2, 1.3 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України; податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.
В судовому порядку встановлено, що відповідач своєчасно сплатив частину податкових зобов'язань з податку на додану вартість, задекларованих за період травень 2008 року - травень 2010 року, проте позивач, керуючись приписами пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», всупереч визначених позивачем у платіжних дорученнях призначень платежу, зараховував їх на погашення не поточних податкових зобов'язань, а податкового боргу, що виник раніше.
Відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Згідно з пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 цього Закону джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.
Відповідно до п. 3.8 цієї Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».
Із наведеної норми вбачається, що право визначати призначення платежу належить виключно платнику, в даному випадку платнику податку - відповідачу.
А відтак, беручи до уваги вищевикладені норми та керуючись пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в якому зазначено, що днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах, суми, зокрема, податкове зобов'язання вважається сплаченим у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату, в даному випадку, податкового зобов'язання.
Слід також зазначити, що Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який діяв на момент зарахування поточних платежів платника податків, задекларованих у період травень 2008 року - травень 2010 року в рахунок погашення його податкового боргу, було визначено вичерпний перелік заходів, які можуть вживатися контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, проте серед них відсутній такий захід як зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Також, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про неможливість виділення суми пені, у зв'язку із сплатою відповідачем сум поточних податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які були неправомірно зараховані податковим органом в рахунок податкового боргу минулих податкових періодів.
Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга позивача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області відхилити.
Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2014 та постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.05.2011 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді І.В. Борисенко
О.А. Моторний