Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" березня 2016 р.Справа № 922/5010/15
Господарський суд Харківської області у складі:
головуючий суддя Жельне С.Ч.
судді: Лаврова Л.С. , Присяжнюк О.О.
при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.
розглянувши справу
за позовом Прокурора Дзержинського району м. Харкова
до 1)Харківської міської ради, м. Харків , 2)Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Явір", м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2
про скасування рішення Після перерви судове засідання продовжено.
за участю представників сторін:
від 1-го відповідача: не з'яивися; від 2-го відповідача: не з'явився; Прокурор (позивач): Ткаченко К.О. (посв. №036249 від 12.11.15р.); від 3-ї особи: ОСОБА_3 за дов. б/н від 10.02.16 р.
У серпні 2015 року прокурор Дзержинського району міста Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради м. Харків (надалі - перший відповідач) та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельного кооперативу "Явір" (надалі - другий відповідач), в якому просив суд визнати незаконним та скасувати п. 61.2 додатку 1 до рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання № 350/08 від 24.12.2008 року "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів", а також визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №492575 на земельну ділянку, площею 4,8301 га, розташовану у місті Харкові по Білгородському шосе (в районі селища Відрадне), з кадастровим номером 6310136300:16:013:0089.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на неправомірність та незаконність оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.09.2015 року за позовною заявою порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.09.2015 року.
Ухвалою суду від 23.09.2015 року розгляд справи було перенесено на 13.10.2015 року у зв'язку із клопотанням прокурора про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою суду від 13.10.2015 року розгляд справи повторно було перенесено через неявку сторін.
27.10.2015 року через канцелярію господарського суду, від представника Харківської міської ради надійшла заява про залишення позову без розгляду, яка в свою чергу судом була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.10.2015 року розгляд справи № 922/5010/15 призначено до колегіального розгляду.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 27.10.2015 року призначено склад колегії для розгляду справи № 922/5010/15: головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Лаврова Л.С., суддя Присяжнюк О.О.
Ухвалою суду від 16.12.2015 року розгляд справи було відкладено на 22.12.2015 року
Ухвалою суду від 22.12.2015 року було задоволено клопотання першого відповідача про продовження строку вирішення спору в порядку ст.69 ГПК та відкладено розгляд справи на 05.01.2016 року.
У зв'язку із перебуванням судді Присяжнюка О.О. у відпустці був здійснений повторний автоматичний розподіл справи. Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суду від 05.01.2016 року справа призначена до розгляду у складі: головуючого судді Жельне С.Ч., суддя Інте Т.В., суддя Лаврова Л.С.
У зв'язку із перебування судді Інте Т.В. у відпустці був здійснений повторний автоматичний розподіл справи. Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суду від 03.03.2016 року справа призначена до розгляду у складі: головуючого судді Жельне С.Ч., суддя Лаврова Л.С., суддя Присяжнюк О.О.
Приймаючи до уваги абзац 4 п. 3.8. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11р. у разі залучення до участі у справі іншого відповідача або заміни неналежного відповідача розгляд справи починається заново (стаття 24 ГПК), заново розгляд справи починається і в разі прийняття позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, та зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), а отже, спочатку починається й перебіг строку вирішення спору
Ухвалою господарського суду Харківської області 05.01.2016 року за клопотанням представника прокуратури було залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2.
03.03.2016 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 10.03.2016р. о 10:30 год.
Після перерви судове засіданні було продовжено.
Прокурор в судовому засіданні 10.03.2016 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.
Представники 1-го та 2-го відповідача у судове засідання 10.03.2016р. не з'явились, були повідомлені судом про час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 03.03.2016 р. в якому представники відповідачів безпосередньо брали участь.
Представник 3-ї особи проти задоволення позовних вимог заперечував.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
24.12.2008 р. Харківською міською радою (29 сесія 5 скликання) було прийнято рішення № 350/08 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" (а.с. 36).
У ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова, прокуратурою області встановлено, що п. 61 додатку 1 до рішення 29 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 24.12.2008 № 350/08 у власність Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Явір" (код ЄДРПОУ 36224355) надано земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 4,8301 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по Білгородському шосе (в районі селища Відрадне), зі строком виконання будівництва до 31.12.2011р.
На підставі вказаного рішення, ОК "ЖБК "Явір" отримало державний акт на право власності на земельну ділянку від 17.08.2009р. серія ЯЕ №492575, площею 4,8301 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0089, яка розташована за адресою: м. Харків, Білгородське шосе (в районі селища Відрадне).
Вказаний державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №120970500017.
Прокурор звернувся з даним позовом до господарського суду, в якому наголошує на тому, що спірне рішення міської ради, прийнято всупереч вимогам ст. 41 ЗК України, ст.ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, що є підставою для визнання незаконним та скасування його окремого пункту, визнання недійсними державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, яку видано на підставі незаконного рішення.
Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.
Частиною 1 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ст. 41 ЗК України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Як вже було зазначено, прокурор зазначає про невідповідність оскарженого рішення Харківської міської ради від 24.12.2008 № 350/08 вимогами норм статей 133, 134, 135 та 137 ЖК УРСР і приписами Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.
В той же час, суд вважає, що прокурор не надав належної оцінки норм статей 133, 134, 135, 137 ЖК УРСР на предмет відповідності їх критеріям актів Союзу PCP, дію яких на території незалежної, демократичної держави Україна дозволяє за чітко визначених умов Постанова Верховної Ради "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP".
Постанова Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP" врегулювала порядок тимчасового застосування законодавства Радянського Союзу на території незалежної, суверенної республіки Україна.
Цією постановою встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу PCP з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Постанова BP України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP", що дозволила дію норм ЖК УРСР та інших актів Союзу PCP на території незалежної, суверенної республіки Україна, обмежила їх дію часом та колом питань, які законодавством України не врегульовано, до їх врегулювання, зосередившись на частині, що Конституції і законам України не суперечить. То ж зрозуміло, що норми ЖК УРСР та Примірного статуту можуть застосовуватися у житловій сфері лише у частині, що не суперечить вимогам чинної Конституції та законам України.
Таким чином, акти законодавства Союзу РСР можуть бути застосовані лише за наявності наступних умов:
1. правовідносини не врегульовані законодавством України; 2. акти не суперечать Конституції і законам України.
Так, статті 133 та 134 ЖК УРСР, обмежуючи право громадян на добровільне об'єднання для ведення спільної господарської діяльності, з метою соціальних потреб, встановлюють, що вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру можуть лише громадяни, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають ні відповідному обліку. Статті 135 та 136 кодексу, встановлюючи умови прийому громадян до членів житлово-будівельного кооперативу, дискримінаційно обмежують коло таких громадян тими, хто постійно проживає у певному населеному пункті, і запроваджують черговість прийому членів до кооперативу. У статті 137 цього ж кодексу закріплено обов'язок виконавчих комітетів Рад народних депутатів організовувати житлово-будівельні кооперативи, затверджувати списки осіб, що вступають до нього, витребувати рекомендації комітетів комсомолу та трудових колективів для прийняття осіб у члени таких кооперативів. Примірний статут повторює вказані нормативні приписи, додатково передбачаючи обов'язок виконавчих комітетів Рад народних депутатів реєструвати статути кооперативів та встановлює в якості часу набуття кооперативом прав юридичної особи дату реєстрації її статуту (пункти 1 - 10).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виконавчі органи місцевого самоврядування діють на підставі ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", з дня прийняття якого втратив чинність ОСОБА_4 PCP "Про місцеві Ради народних депутатів ОСОБА_4 PCP та місцеве самоврядування".
Так у відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 42 ЗУ PCP "Про місцеві Ради народних депутатів ОСОБА_4 PCP та місцеве самоврядування" до повноважень Виконавчого комітету міської (міста обласного підпорядкування) Ради, крім повноважень, перелічених у пункті 1 цієї статті, зокрема, відносилось прийняття рішень про організацію житлово-будівельних і гаражних кооперативів, здійснення контролю за їх діяльністю.
Відповідних повноважень виконавчим органам відповідно до ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" надано не було.
Починаючи з 2003 року, правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні, як системи кооперативних організацій, до яких відносяться кооперативи та кооперативні об'єднання, регулюються Законом України "Про кооперацію". До законодавства про кооперацію віднесено норми Конституції України, ЦК України, цього Закону та інших нормативно-правових актів з питань кооперації і закріплено пряму вказівку усім кооперативам, створеними до набрання чинності цим Законом, привести свої статути у відповідність із ним.
Згідно із преамбулою цього Закону визначено, що цей ОСОБА_4 визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.
У статті 5 ЗУ "Про кооперацію" визначено законодавство про кооперацію, до якого віднесено норми Конституції України, Цивільного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів з питань кооперації. Розділ VІІ "Прикінцеві положення" цього Закону містить пряму вказівку на приведення усіма кооперативами та кооперативними об'єднаннями, створеними до набрання чинності цим Законом, своїх статутів у відповідність із цим Законом (пункт 2). На період до приведення кооперативів своїх статутів у відповідність із цим Законом, надано можливість кооперативам керуватися положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить ЗУ "Про кооперацію" (пункт 3).
Як вбачається зі змісту Витягу з Єдиного реєстру юридичних та фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 111-116) датою державної реєстрації ОК "ЖБК "Явір" є 09.12.2008 року.
Отже, на час створення Обслуговуючого кооперативу "ЖБК" Явір " діяли такі законодавчі акти, що регулюють питання створення кооперативів, а саме: ОСОБА_4 України "Про кооперацію" та ОСОБА_4 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
Положення даних законодавчих актів не містять вказівок на обов'язкове дотримання 2-м відповідачем умов, викладених у статтях 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірному статуті, на які посилається прокурор.
Так, згідно із ст. 6 ЗУ "Про кооперацію", відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі.За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Отже створюючи кооператив його засновники повинні визначитись із типом та напрямом діяльності кооперативу.
Твердження прокурора про те, що ОК "ЖБК "Явір" не є житлово-будівельним кооперативом, а є тільки обслуговуючим кооперативом с помилковим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ "Про кооперацію", відповідно до завдань та характеру діяльності, кооператив може бути "обслуговуючим", а за напрямом діяльності - "житлово-будівельними". Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ "Про кооперацію" ОК "ЖБК "Явір" може бути одночасно і житлово-будівельним і обслуговуючим, що не суперечить, а ні ЖК УРСР, а ні Примірному статуту ЖБК.
В ст. 7 Закону України “Про кооперацію” вказано, що засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Тобто, юридичні особи можуть бути засновниками кооперативу.
Закон не містить жодних обмежень стосовно створення ЖБК в частині наявності житлових потреб засновників або членів, вікового цензу або знаходження на квартирному обліку тощо.
Таким чином, норми Закону про кооперацію, на відміну від норм ЖК УРСР, по-іншому врегулювали правовідносини щодо створення та діяльності кооперативів, зокрема, обслуговуючих, що за напрямами діяльності віднесено до типу житлово-будівельних. Право створювати споживчі, виробничі та обслуговуючі кооперативи із певним напрямком діяльності, як-то, дачний, туристичний, медичний чи житлово-будівельний, на добровільних засадах, ОСОБА_4 про кооперацію надає не тільки громадянам України, а й іноземцям, особам без громадянства, юридичним особам України і навіть іноземним державам (стаття 7). При цьому, право на створення кооперативу ОСОБА_4 не пов'язує ані з певним місцем проживання чи переважного перебування особи, ані із необхідністю поліпшення власних житлових умов, усуваючи такі критерій дискримінаційного характеру, як місце проживання, віковий та майновий ценз, що закріплювалися у нормах статей 133, 134, 135 та 136 ЖК УРСР.
Також, прокурор не звернув уваги на те, що норми ЖК УРСР та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать не тільки ЗУ "Про кооперацію", але і спеціальному нормативно-правовому, акту який вже був чинним на дату реєстрації ОК "ЖБК "Явір" та дату прийняття спірного рішення Харківською міською радою - ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 755-IV від 15.05.2003, який є спеціальним та повинен застосовуватися до правовідносин, пов'язаних з реєстрацією будь-якої юридичної особи, в т.ч. ЖБК, та який не передбачає обмежень, що встановлені ЖК УРСР та Примірним статутом.
Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” не містить у собі заборон або обмежень, або умов щодо реєстрації ЖБК наявністю житлових потреб засновників або його членів, вікового цензу тощо.
Зокрема, це знаходить своє підтвердження у змісті норм ст. 3 де зазначено, що дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців. Законом можуть бути встановлені особливості державної реєстрації об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок, організацій роботодавців, їх об'єднань), політичних партій, державних органів та органів місцевого самоврядування, асоціацій органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших установ та організацій.
Об'єднання громадян, політичні партії, державні органи та органи місцевого самоврядування, асоціації органів місцевого самоврядування, банки, торгово-промислові палати, фінансові установи (у тому числі кредитні спілки), біржі, інші установи та організації, для яких законом встановлені особливості державної реєстрації, набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із ст. 5 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.
Відповідно до ст. 24 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи; копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; два примірники установчих документів; документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.
Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” (п. 4 ст. 30) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено повноваження щодо реєстрації житлово-будівельних і гаражних кооперативів, але не встановлено особливостей щодо їх реєстрації.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, здійснює реєстрацію (легалізацію) об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок та їх об'єднань), благодійних організацій, політичних партій, творчих спілок та їх територіальних осередків, адвокатських об'єднань, торгово промислових палат, асоціацій органів місцевого самоврядування, інших установ та організацій, визначених законом, та видає виписку з Єдиного державного реєстру, оформлену державним реєстратором відповідного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за місцезнаходженням юридичної особи.
Крім того, положеннями ч. 1 ст. 27 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” передбачено підстави та порядок відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, зокрема, вказано невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону(установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом).
Оскільки державна реєстрація другого відповідача на час розгляду справи не скасована та не визнана недійсною у встановленому законом порядку, суд не приймає посилання прокурора на незаконність створення Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Явір", оскільки його установчі документи відповідають вимогам чинного законодавства.
Отже, Харківська міська рада, перевіряючи правовий статус та правосуб'єктність кооперативу керувалася приписами ст.ст. 18, 20 та 21 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", за якими відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Зважаючи на те, що, в матеріалах справи відсутні докази скасування державної реєстрації Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Явір" під час прийняття рішень міською радою, тому суд вважає, що у Харківської міської ради не було правових підстав для відмови в передачі у власність Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Явір " спірної земельної ділянки.
Прокурором також не враховано, що на сьогодні, місцеві Ради народних депутатів, як органи місцевого самоврядування, не існують і не можуть існувати та припинили свою діяльність без жодного правонаступництва у зв'язку із втратою чинності Законом ОСОБА_4 PCP "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування" у 1997 році. Іншими словами, місцеві ради, створені згідно із Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", не можна ототожнювати із Радами народних депутатів, які діяли раніше.
Отже, Харківська міська рада, при прийнятті оскарженого рішення, врахувала те, що питання створення та діяльності кооперативів, метою яких є забезпечення економічних, соціальних та інших потреб їх членів, вже врегульовано чинним законодавством України, зокрема, шляхом прийняття як кодифікованих нормативно-правових актів таких як Цивільний кодекс України (2003), так і законів України, зокрема, Закону "Про кооперацію" (2003) та Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (2003).
Також, ст. 1 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначено, зокрема, термін модельний статут - типовий установчий документ, затверджений Кабінетом Міністрів України, який використовується для створення та провадження діяльності юридичних осіб відповідних організаційно-правових форм, містить встановлені законом правила, що регулюють правовий статус, права, обов'язки та відносини, які пов'язані із створенням, управлінням та провадженням господарської діяльності відповідних юридичних осіб.
Згідно із ч. 5 ст. 56 ГК України, якщо суб'єкт господарювання створюється та діє на підставі модельного статуту в рішенні про його створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про його найменування, мету і предмет господарської діяльності, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту.
Відповідно до ст. 87 ЦК України, для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом. Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі.
Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про затвердження модельного статуту житлово-будівельного кооперативу.
До того ж, прийняття модельного статуту, його застосування у діяльності певного кооперативу віднесено до компетенції засновників юридичної особи і не є обов'язковим.
У зв'язку з цим, застосування Примірного статуту не може бути визнано обов'язковим, а його положення повинні відповідати нормам діючого законодавства України.
Отже як вбачається, з огляду на приписи ст. 2, 6, 19-1, 41 ЗУ "Про кооперацію" цей закон регулює в тому числі діяльність житлово-будівельних кооперативів. З огляду на приписи ч. 2, 3 ст. 41 статути кооперативів мають відповідати вимогам цього Закону.
Таким чином, оскільки норми ст. 133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту суперечать нормам ЗУ "Про кооперацію", то необхідно застосовувати до спірних правовідносин саме ЗУ "Про кооперацію".
Згідно із п. 1 Положення про Міністерство юстиції України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 N 228, Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до листа заступника міністра - керівника апарату Міністерства Юстиції України від 05.05.2015 № К-6462/8.1 "Щодо застосування чинного законодавства України стосовно діяльності житлово-будівельного кооперативу" примірний статут має рекомендаційний характер, оскільки у примірних статутах відповідні уповноважені органи виконавчої влади можуть саме рекомендувати їх орієнтовні умови.
У свою чергу 10 липня 2003 року набрав чинності ЗУ "Про кооперацію", який є спеціальним законом, що визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.
Також, нормами ст. 133 ЖК УРСР закріплено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.
Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які мають право бути взятими на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду (стаття 34), а також громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається Радою Міністрів ОСОБА_4 PCP і ОСОБА_4 республіканською радою професійних спілок.
Таким чином, особою, яка "потребує поліпшення житлових умов", вважається особа, яка має право бути взятою на облік, але це не означає, що вона обов'язково має перебувати на такому обліку. Крім того, доказу відсутності у членів кооперативу на момент реєстрації ОК "ЖБК "Явір" такого права прокурор не наводить.
Згідно із ч. 2 ст. 135 ЖК УРСР (в редакції станом на момент прийняття рішення про створення кооперативу) та абз.1 п. 8 Примірного статуту до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу PCP і ОСОБА_4 PCP) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині першій статті 143, частині другій статті 145 і частині першій статті 146 цього Кодексу.
Норма ч. 2 ст. 135 ЖК УРСР взагалі не передбачала наявності необхідності поліпшення житлових умов, як передумову вступу до кооперативу, а отже прокурором було здійснено довільне тлумачення цих норм.
Крім цього, як вже зазначено вище, відповідно до ст. 7 ЗУ "Про кооперацію", кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Так, Законом не вимагається отримання будь-яких дозвільних документів або передумов для створення кооперативу та прийняття рішення щодо його заснування, або наявність певного статусу у його членів.
Проаналізувавши норми Глави 5 ЖК УРСР та зміст Примірного статуту із дотриманням принципу верховенства права, як пріоритету прав та свобод людини і громадянина, суд приходить до висновку, що вимоги статей 133, 135 та 137 цього кодексу та приписи Примірного статуту суперечать як нормам Конституції України, так і вимогам Цивільного і Господарського кодексів України, законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", що унеможливлює їх застосування та свідчить про їх застарілість. Отже, всі вищезгадані норми цих актів, в частині встановлення ними порядку створення і діяльності житлово-будівельних кооперативів, як частини системи кооперації, створеної на Україні, суперечать вимогам чинного законодавства.
Щодо посилання прокуратури в позовній заяві на практику Верховного суду України слід зазначити таке.
Приписами частини 2 статті 144 Конституції України встановлено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Верховним Судом України була прийнята Постанова 17 червня 2014 року по справі №21-195а14 (надалі - Постанова) відповідно до якої колегія суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах на підставі аналізу п.12 “Перехідних положень”, ст.41 ЗК України, ст.133, 135, 137 ЖК УРСР, Примірного статуту дійшли висновку, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК УРСР та Примірного статуту.
Зазначена постанова і стала підставою для звернення прокурора до суду з проханням, зокрема, визнати незаконним та скасувати пункт 61.2 додатку 1 до рішення міської ради в частині надання у власність Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Явір" земельної ділянки.
Конституційний Суд України в п. 5 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.
Суд зазначає, що прийняте міськрадою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу кооперативу у власність та оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.
Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
При цьому необхідно звернути увагу на те, що Законом України від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно із ст.1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
ОК "ЖБК "Явір" отримав у власність земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 4,8301 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по Білгородському шосе (в районі селища Відрадне).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" (Stretch v. United Kingdom, 44277/98) визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна (на підставі того, що державний орган порушив закон при укладенні договору) є неприпустимим.
Отже, застосування законодавства про захист права власності є межі допустимого (розумного) втручання держави в справи власника. Власник може володіти, користуватися і розпоряджатися майном у межах, передбачених законом. А оскільки закон є продуктом передусім державної діяльності, можна тлумачити цей принцип як можливість використання майна на свій розсуд у межах, передбачених державою, або в межах, передбачених державою та закріплених у законі.
У справі, яка розглядається, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності.
Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими слова ми, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
З позиції Європейського суду “позбавлення майна згідно із другою нормою може бути виправданим тільки якщо доведена, крім іншого, наявність “інтересів суспільства” та “умов, передбачених законом”. Більше того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності. Європейський суду неодноразово зазначав, повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав індивіда. Відчуження власності, яке здійснюється відповідно до законодавчої, соціальної, економічної політики чи з іншою метою, може відповідати “суспільним інтересам”, навіть якщо суспільство в цілому безпосередньо не використовує цю відчужену власність або не володіє нею”.
Зважаючи на позицію, викладену у рішеннях Європейського суду з прав людини, суд вважає, що принципи пропорційності та балансу інтересів територіальної громади м. Харкова та членів 2-го відповідача, які є її частиною, не порушені, оскільки діяльність кооперативу спрямована не тільки на експлуатацію та управління житловим комплексом, а й у тому числі на забезпечення житлом членів кооперативу, які виявили бажання та вступили до лав ОК "ЖБК "Явір". Тобто, задоволення вимог прокурора призведе до того, що держава втрутиться в справи власника та позбавить його права власності на земельну ділянку.
Крім того положеннями ст. 140 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, передбачений ст. 140 Земельного кодексу України, є вичерпним.
Отже, слід дійти висновку про те, що такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, Земельним кодексом України не передбачено.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 12.09.2012 року у справі № 6-71цс12.
Враховуючи недоведеність з боку прокурора порушень відповідачами норм чинного законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акту, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельної ділянки у власність), суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасувати п.61.2 додатку 1 до рішення Харківської міської ради “Про надання юридичним та земельних ділянок для будівництва об'єктів” від 24.12.2008 №350/08 є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, похідні вимоги, зокрема, про визнання недійсним державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, який виданий на підставі незаконного рішення підлягає відхиленню.
Стосовно клопотання 1-го відповідача про залишення позову без розгляду (вх.№43433 від 27.10.2015р.), суд зазначає, що вказані питання вирішуються не за клопотанням учасників судового процесу, а у відповідності до норм ст.81 ГПК України, що містять вичерпний перелік обставин за яких суд може залишити позов без розгляду.
Крім того, у разі, коли прокурором подано позовну заяву в інтересах держави як позивачем (ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 29 ГПК України), то господарський суд не вчиняє процесуальних дій, зазначених в абз. 3 і 4 цього пункту постанови; в таких випадках повернення позовної заяви або залишення її без розгляду можливе лише за наявності підстав, зазначених відповідно у п. 1, 2, 3, 5 - 9 ч. 1 ст. 63 або в п. 1, 2, 5, 6 ч. 1 ст. 81 ГПК України. В даному випадку підстави відсутні, отже суд не повертає позовну заяву та не залишає її без розгляду.
Щодо заяви про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.
Як роз'яснено в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки суд визнав вимоги прокурора необґрунтованими та відмовив у їх задоволенні, підстави для застосування позовної давності, в даному випадку, відсутні.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Прокурор звернувся з даним позовом до господарського суду Харківської області 31.08.2015 р., отже, на момент звернення, прокурор був звільнений від сплати судового збору.
В п. 4.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору, якщо позов залишено без задоволення - судовий збір не стягується.
Враховуючи викладене, беручи до уваги відмову у позові, судові витрати не відшкодовуються.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В позові відмовити.
Повне рішення складено 15.03.2016 р.
Головуючий суддя Суддя Суддя ОСОБА_1 ОСОБА_5 ОСОБА_6