Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
Від "15" березня 2016 р. Справа № 906/1390/15
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Ляхевич А.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Кравчук О.А., прокурор відділу прокуратури Житомирської області, службове посвідчення №038639 від 11.01.2016р.;
від відповідачів:
1) Житомирської РДА: Гладишева С.Д., довіреність №18-5/350 від 14.03.2016р.;
2) ДП "Житомирський військовий лісгосп": Артеменко А.В., довіреність №488 від 23.12.2015р.;
3) Житомирського РУЮ: не з'явився,
від третіх осіб:
- Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомира: Іванюк І.В., довіреність №72 від 12.01.2016р.;
- Державної інспекції сільського господарства у Житомирській області: не з'явився;
- ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат": не з'явився;
- ОСОБА_6: не з'явився;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом Заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави
до
1) Житомирської районної державної адміністрації (м.Житомир)
2) Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" (м.Житомир)
3) Житомирського районного управління юстиції Житомирської області ( м. Житомир)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
- Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомира (м. Житомир),
- Державної інспекції сільського господарства у Житомирській області (м.Житомир),
- Державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" (м.Івано-Франківськ),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_6 (м.Київ)
про визнання недійсними та скасування розпоряджень №54 від 22.01.2010р., №319 від 04.04.2012р., визнання недійсними державних актів на право постійного користування землею та скасування їх державної реєстрації, визнання протиправними дій щодо безпідставного не включення до матеріалів лісовпорядкування від 2010 року площ земель, зобов'язання замовити виготовлення матеріалів лісовпорядкування на площу 219,56 га,
Заступник прокурора Житомирської області звернувся до Гоподарського суду Житомирської області з позовною заявою в інтересах держави до 1) Житомирської районної державної адміністрації (м.Житомир), 2) Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" (м.Житомир), 3) Житомирського районного управління юстиції Житомирської області (м.Житомир); про визнання недійсними та скасування розпоряджень №54 від 22.01.2010р., №319 від 04.04.2012р.; визнання недійсними державних актів на право постійного користування землею та скасування їх державної реєстрації; визнання недійсними матеріалів лісовпорядкування по Державному підприємству "Житомирський військовий лісгосп" в межах Тетерівської сільської ради Житомирського району в частині кв.11 - 79 га, 12 - 68 га, кв.13 - 17,8 га, виготовлених ВО "Укрдержліспроект" (позовна заява, а.с.3-10, т.1).
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 07.09.2015р. по справі №906/1390/15 позовну заяву прокурора прийнято до розгляду та порушено провадження у справі.
Також, 07.09.2015р. Господарським судом Житомирської області винесено ухвалу у справі №906/1390/15, якою відмовлено у задоволенні заяви Заступника прокурора Житомирської області за вих.№2119/15 від 31.08.2015р. (вх.№02-44/867/15) про забезпечення позову шляхом накладання арешту на земельні ділянки, посвідчені державними актами на право постійного користування на земельну ділянку: серії НОМЕР_1, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №182200003000022 від 10.12.2012р., виданого ДП "Житомирський військовий лісгосп" на земельну ділянку площею 86,7273 га для ведення лісового господарства, розташованої на території Тетерівської сільської ради Житомирського району; серії НОМЕР_2, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №182200003000020 від 10.12.2012р., виданого ДП "Житомирський військовий лісгосп" на земельну ділянку площею 17,9985 га для ведення лісового господарства, розташованої на території Тетерівської сільської ради Житомирського району; серії НОМЕР_3, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №182200003000021 від 10.12.2012р., виданого ДП "Житомирський військовий лісгосп" на земельну ділянку площею 60,0425 га для ведення лісового господарства, розташованої на території Тетерівської сільської ради Житомирського району.
При розгляді справи, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 02.11.2015р. за клопотанням прокурора продовжено строк розгляду спору на 15 днів згідно з ч.3 ст.69 ГПК України; відкладено розгляд справи на 12.11.2015р. та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційний відділ м.Житомира (м.Житомир); Державну інспекцію сільського господарства у Житомирській області (м.Житомир) та Державне підприємство "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" (м.Івано-Франківськ).
12.11.2015р. через діловодну службу суду надійшло клопотання від повноважного представника ОСОБА_6 (вх.№02-44/1140/15) про залучення до розгляду справи №906/1390/15 ОСОБА_6 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, що фактично є клопотанням про допуск до участі у справі в якості третьої особи.
Оскільки ОСОБА_6 вважає, що вирішення даного спору може вплинути на його права та обов'язки, суд визнав за доцільне допустити ОСОБА_6 (м.Київ) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів.
В засіданні 12.11.2015р. прокурор подала заяву (вх.№02-44/1142/15 від 12.11.2015р.), згідно якої просить залучити до справи №906/1390/15 в якості відповідача - Житомирське районне управління юстиції, структурним підрозділом якого є відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Прийнявши до уваги положення статті 24 ГПК України, господарський суд визнав за необхідне за клопотанням прокурора згідно ухвали від 12.11.2015р. залучити третім відповідачем по справі Житомирське районне управління юстиції, виключивши зі складу відповідачів Реєстраційну службу Житомирського районного управління юстиції. При цьому, розгляд справи розпочався заново. Розгляд справи відкладено на 30 листопада 2015р.
19.11.2015р. до суду надійшла заява Заступника прокурора Житомирської області за вих.№060007015 від 19.11.2015р. (вх.№16414, а.с.168-169, т.1) про уточнення позовних вимог, викладених в п.5 прохальної частини позовної заяви. Відповідно до вказаної заяви пункт 5 прохальної частини позовної заяви заступника прокурора області викладено у наступній редакції: визнати протиправними дії Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" щодо безпідставного невключення до матеріалів лісовпорядкування від 2010 року площ земель, які згідно матеріалів лісовпорядкування від 2001 року обліковувалися як кв.11 - 85 га кв.12 - 84 га, кв.13 - 47 га, та зобов'язати ДП "Житомирський військовий лісгосп" замовити виготовлення матеріалів лісовпорядкування на площу 219,56 га, яка фактично передана підприємству.
Згідно ст.22 Господарського процесуального кодексу України, позивач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Вказана заява Заступника прокурора Житомирської області за вих.№060007015 від 19.11.2015р. є заявою про зміну предмету позову, однак, враховуючи ту обставину, що ухвалою суду від 12.11.2015р. залучено третім відповідачем по справі №906/1390/15 Житомирське районне управління юстиції Житомирської області і розгляд справи почався заново, суд прийняв до розгляду заяву Заступника прокурора Житомирської області за вих.№060007015 від 19.11.2015р., розгляд справи здійснюється судом згідно вимог з урахуванням вказаної заяви.
За наведених обставин та у зв'язку з необхідністю подання учасниками процесу необхідних для розгляду справи витребуваних судом доказів, ухвалою суду від 30.11.2015р. розгляд справи відкладено на 12.01.2016р.
12.01.2016р. представником третьої особи ОСОБА_6 подано до суду заяву про застосування строку позовної давності (вх.№254, а.с.7, т.2).
З урахуванням клопотань прокурора та представника третьої особи ОСОБА_6, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, враховуючи необхідність подання додаткових доказів, господарський суд ухвалою суду від 12.01.2016р. відклав розгляд справи на 28.01.2016р., продовживши встановлений строк розгляду справи відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України за обґрунтованим клопотанням прокурора.
Враховуючи невиконання сторонами вимог ухвал суду щодо надання необхідних для розгляду справи доказів, ухвалою суду від 28.01.2016р. розгляд справи відкладено на 01.03.2016р.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 01.03.2016р. по справі №906/1390/15 відкладено розгляд справи 15.03.2016р.
Слід зазначити, що згідно пояснень прокурора, витребуваних судом документів, необхідних для розгляду справи, зокрема, тих, що передували прийняттю розпоряджень, у прокурора немає, вони наявні у першого відповідача. У зв'язку з чим та враховуючи невиконання вимог ухвал суду щодо надання витребуваних судом документів, господарський суд неодноразово, а також, в порушення встановлених чинним законодавством строків розгляду спору відкладав розгляд справи на іншу дату, з метою забезпечення учасниками процесу надання необхідних для розгляду справи доказів. Зокрема, першого відповідача Житомирську районну державну адміністрацію необдноразово суд зобов'язував надати: усі документи, які були подані Державним підприємством "Житомирський військовий лісгосп" (клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою, технічна документація із землеустрою, графічні матеріали тощо), а також, інші документи (у разі витребування райдержадміністрацією додаткових документів від інших осіб), на підставі яких приймались розпорядження №54 від 22.01.2010р. та №319 від 04.04.2012р.; докази віднесення спірних земель на момент винесення оскаржуваних у справі розпоряджень до земель лісогосподарського призначення; будь-які інші розпорядження райдержадміністрації чи інших органів влади, установ, за період, починаючи з 2009 року по 2013 рік, стосовно земель лісового фонду (лісових ділянок, земель лісогосподарського призначення) на території Тетерівської сільської ради, в т.ч. стосовно їх вилучення з користування, зміни цільового призначення тощо; письмові пояснення (відзив на позов) з викладенням обставин та підстав винесення оскаржуваних у справі розпоряджень; наявні заперечення по суті спору обґрунтувати належним чином, в т.ч. документально. Витребовуючи вказані документи, суд попереджував першого відповідача про відповідальність за невиконання вимог ухвали суду, у вигляді застосування штрафу до 1700 грн., передбачену п.5 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, а також, про відповідальність, передбачену ч.1-ч.3 ст.282 Кримінального кодексу України за невиконання судової ухвали або перешкоджання її виконанню; про обов'язковість виконання ухвал господарського суду, а також наслідки невиконання вимог ухвали суду.
Разом з тим, з'явившись в судове засідання 15.03.2016р. представник першого відповідача повідомила, що вимоги ухвали суду не виконано. Пояснила, що документи, які подавалися в РДА та передували прийняттю спірних розпоряджень не збереглися.
В засіданні суду 15.03.2016р. прокурор позов підтримала з урахуванням заяви про зміну предмету позову. Прокурор подала до справи заперечення на відзив представника третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_6 (а.с.143-146, т.2). Прокурор заперечила проти застосування строку позовної давності, зазначивши, що з супровідного листа, на який послалася третя особа в заяві про застосування строку позовної давності, не вбачається, що перше з оскаржуваних розпоряджень було направлено (вручено) прокуратурі району. Вважає, що прокурором строк позовної давності не пропущено, оскільки строк позовної давності має обчислюватись з моменту порушення кримінального провадження - з липня 2015р. За клопотанням прокурора (вх.№2824 від 14.03.2016р. до справи також долучено інформацію про стан досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015060170000006 та витяг з довідки форми 6-зем щодо обліку земель за ДП "Івано-Франківський ліспромкомбінат МО України" на території Тетерівської сільської ради (а.с.139-142, т.2).
Таким чином, доводи прокурора, якими мотивовано позовні вимоги по справі та його заперечення стосовно правових позицій інших учасників спору викладені у таких наявних в справі документах: у позовній заяві (а.с.3-10, т.1); поясненнях (а.с.123-126, т.1), заяві про уточнення позовних вимог (а.с.168-169, т.1); запереченнях на відзив Житомирської РДА (а.с.186-188, т.1); запереченнях на заяву третьої особи про застосування позовної давності (а.с.34-36, т.2) та вищевказаних запереченнях на відзив представника третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_6 (а.с.143-146, т.2).
Представник першого відповідача в засіданні 15.03.2016р. підтримала позицію викладену в письмових запереченнях (а.с.100-101, т.1). Зокрема, в запереченнях перший відповідач вказав, що було пропущено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, відповідно до ст.ст.256, 257 Цивільного кодексу України, оскільки позовна заява не підпадає під дію ст.258 та ст.268 ЦК України. Посилається на те, що прокуратурі було відомо про спірні розпорядження ще в 2010 році, та що з моменту видачу розпорядження 22.01.2010р. №54 пройшло вже більше 5 років, коли загальна позовна давність встановлено у три роки. У запереченнях зазначено також, що прокурором не зазначено у позові жодної з визначених законодавством підстав для припинення права користування земельною ділянкою. У змісті клопотання від 24.02.2016р. (вх.№2132/16 від 24.02.2016р., а.с.92, т.2) перший відповідач також вказував, що заперечує проти позову з підстав, викладених у письмовому відзиві та просив відмовити прокурору у задоволенні позову.
За змістом наявних у справі письмових заперечень ДП "Житомирський військовий лісгосп" (а.с.49-53, т.1), другий відповідач заперечував позовні вимоги прокурора лише щодо скасування матеріалів лісовпорядкування в частині кв.11- 79 га, кв.12 - 68 га, кв.13- 17,8 га (викладені в п.5 прохальної частини позову в редакції позовної заяви, до уточнення позовних вимог), посилаючись на те, що це призведе до занепаду даних ділянок, псуванню деревини і т.д., оскільки охорона та захист лісів можливі лише на підставі матеріалів лісовпорядкування.
В засіданні суду представник другого відповідача позов визнала частково, а саме, вважає, що є підстави для замовлення матеріалів лісовпорядкування на збільшену площу земель; вважає, що ДП "Житомирський військовий лісгосп" належним чином не отримало земельні ділянки та якщо будуть виготовлені матеріли лісовпорядкування на збільшену площу земель, державне підприємство зможе виготовити державний акт на земельну ділянку, площа якої не була включена до вже виданих актів.
Представник другого відповідача зазначила, що зменшення площ земельних ділянок відбулося за рахунок того, що розпорядженням РДА частина земельних ділянок була передана фізичним особам. При цьому, згідно пояснень ДП "Житомирський військовий лісгосп" якщо земельні ділянки (навіть незаконно передані громадянам) перебувають у приватній власності - виготовити на них матеріали лісовпорядкування неможливо.
Представник третьої особи Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомира підтримала позов прокурора. До справи також подано письмові пояснення КЕВ м.Житомира (а.с.176-177, т.1), в яких останнє зазначило, що при виготовленні технічної документації із землеустрою та передачі в постійне користування ДП "Житомирський військовий лісгосп" відбулась незаконна відмова землекористувачем від земельної ділянки площею 54,8 га; Міністерство оборони України не надавало згоди на вилучення та передачу спірної земельної ділянки, тому позов прокурора КЕВ м.Житомира просить задовольнити.
Третій відповідач - Житомирське районне управління юстиції Житомирської області, відповідно до наявних у справі письмових заперечень на позовну заяву від 11.02.2016р. (вх.№1628 від 12.02.2016р., а.с.83-84, т.2) заперечує проти позовних вимог прокурора, посилаючись на наявність підстав для відмови у задоволенні позову, в т.ч. у зв'язку із пропуском строку позовної давності, а також, за безпідставністю.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державна інспекція сільського господарства у Житомирській області в листі від 27.01.2016р. (названому клопотанням) на виконання вимог ухвал суду повідомила про те, що позовну заяву прокурора у даній справі підтримує в повному обсязі (а.с.42, т.2).
У відзиві на позовну заяву, поданому до справи представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів ОСОБА_6 (а.с.94-98, т.2) зазначено про безпідставність та необґрунтованість позову прокурора у справі. Відповідно до даного відзиву, повноважний представник ОСОБА_6 просить відмовити у задоволенні позову прокурора повністю. Також, як уже зазначалось, відповідно до заяви представника третьої особи ОСОБА_6, поданої до суду 12.01.2016р. (а.с.7, т.2), третя особа заявила про застосування строку позовної давності до вимог прокурора.
В засідання суду 15.03.2016р. третій відповідач та треті особи: Державна інспекція сільського господарства у Житомирській області, ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат", ОСОБА_6 своїх повноважних представників в судове засідання не направили, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином, що підтведжується реєстром Ф103 на відправку рекомендованої кореспонденції Господарського суду Житомирської області за 03.03.2016р. та відповідним списком згрупованих поштових відправлень (а.с.147, т.2).
Як зазначено у пункті 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до абз.1 п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи зазначене, належне повідомлення учасників спору про дату та місце розгляду справи, а також, наявність у справі письмово викладених правових позицій учасників спору, що не прибули в засідання (а саме третього відповідача (а.с.83-84, т.2), третіх осіб Державної інспекції сільського господарства у Житомирській області (а.с.42, т.2) та ОСОБА_6 (а.с.94-98, т.2); ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" незважаючи на неодноразове відкладення розгляду справи своїм правом на участь у судовому процесі не скористався), а також, запобігаючи невиправданому затягуванню розгляду спору по справі, яка вже тривалий час розглядається, як з урахуванням об'єктивних та поважних причин, так і з врахуванням невиконання вимог суду прокурором і сторонами, що перешкоджало забезпеченню повного та всебічного розгляду справи, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 15.03.2016р. за відсутності вищевказаних учасників процесу.
Стосовно тривалості розгляду даної справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006р. №3477-ІУ суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.
У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно п.31 Рішення Європейського суду з прав людини від 1 лютого 2007 р. у справі "Макаренко проти України" суд нагадує, що "розумний" строк проваджень має визначатись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника і компетентних органів та інтерес, який мав заявник у цьому спорі.
Відповідно до п.27 Рішення Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі "Гутка проти України" суд також частково погодився з твердженням Уряду України про те, що сторони сприяли тривалості оскаржуваного провадження. Вірним є те, що, хоча стороні в цивільній справі не можна ставити за вину використання доступних за національним законодавством засобів для захисту своїх інтересів, вона має враховувати те, що такі дії неминуче призводять до затягування відповідного провадження (згідно ухвали у справі "Малицька-Васовська проти Польщі" від 5 квітня 2001 року, №41413/98).
Зважаючи на викладене, маючи на меті забезпечити розгляд справи за результатом дослідження усіх доказів по справі в їх сукупності та вжити передбачених законом засобів для встановлення належності і допустимості доказів по справі, неодноразово для надання можливості сторонам подати відповідні докази в наступне слухання справи, призначене на іншу дату, суд дійшов висновку, що розумним для розгляду даної справи є саме строк, що мав забезпечити як реалізацію процесуальних прав сторін по справі, так і повний, всебічний, об'єктивний розгляд справи та правильне вирішення господарського спору.
Заслухавши в судових слуханнях при розгляді справи пояснення та доводи прокурора, сторін і третіх осіб, дослідивши наявні матеріали справи, господарський суд
Позов у даній справі подано прокурором з метою захисту інстересів держави внаслідок встановлених за результатами опрацювання інформації контролюючих органів у сфері використання та охорони земель, природних ресурсів, порушень вимог земельного та природоохоронного законодавства в частині передачі в постійне користування ДП "Житомирський військовий лісгосп" земельних ділянок лісогосподарського призначення, розташованих на території Тетерівської сільської ради Житомирського району.
Розпорядженням голови Житомирської РДА від 04.02.2005 за №70 Державному підприємству Івано-Франківського лісопромислового комбінату МО України (Шепетівський військовий лісгосп) надано у постійне користування земельну ділянку площею 219,56 га для ведення лісового господарства на території Тетерівської сільської ради Житомирського району.
На підставі зазначеного розпорядження згаданому суб'єкту господарювання виготовлено державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (серія НОМЕР_4), який зареєстровано 10.10.2005 за №030520900001.
У відповідності з п.25 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України, та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 22.12.1998 №483, вказана земельна ділянка обліковувалася в Квартирно-експлуатаційному відділі м.Житомир.
Наказом Міністра оборони України від 30.09.2008 №469 на підставі Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та з метою приведення положень Статуту Державного підприємства "Івано-Франківський ліспромкомбінат Міністерства оборони України" у відповідність з вимогами Господарського та Цивільного кодексів України, Державне підприємство "Івано-Франківський ліспромкомбінат Міністерства оборони України" було перейменовано у Державне підприємство "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат".
Наказом Міністра оборони України від 20.03.2009 №123 Державне підприємство "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" реорганізовано шляхом виділу з нього структурних підрозділів, а саме: Зарічанського військового лісгоспу, Корбутівського, Чуднівського і Макарівського військових лісництв, та створено Державне підприємство "Житомирський військовий лісгосп", до якого за розподільчим балансом підлягало передачі частково майно, права та обов'язки реорганізованого підприємства.
У відповідності до акту передачі від 30.06.2009 Корбутівське військове лісництво ДП "Івано-Франківський ліспромкомбінат" передало, а ДП "Житомирський військовий лісгосп" прийняло земельні ділянки та технічну документацію Корбутівського військового лісництва, яке складалося з кварталів 1 - 43 загальною площею 3368 га, до складу яких, згідно довідки КЕВ м.Житомир від 16.05.2014 №2277, входить земельна ділянка площею 6,7 га військового містечка №165 на території Тетерівської сільської ради.
25.02.2010 на підставі клопотання ДП "Житомирський військовий лісгосп" про припинення права користування по добровільній відмові земельною ділянкою площею 6,7га військового містечка №165 на території Тетерівської сільської ради, враховуючи лист Міністерства оборони України від 10.04.2009 №220/1403, накази Міністерства оборони України від 20.03.2009 №123 та від 27.05.2009 №250 та керуючись ст.ст.17, 140, 142, п.12 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст.21, 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації". Житомирською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження №177, яким припинено право користування ДП "Житомирський військовий лісгосп" по добровільній відмові, земельною ділянкою площею 6,7 га військового містечка №165 на території Тетерівської сільської ради та віднесено її до земель запасу сільської ради, для наступного перерозподілу та використання за цільовим призначенням.
У зв'язку з реорганізацією підприємства згідно з наказом Міністерства оборони України №123 від 20.03.2009р. головою Житомирської районної державної адміністрації видано розпорядження №54 від 22.01.2010р. про надання дозволу ДП "Житомирський військовий лісгосп" на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки на території Високопічської, Зарічанської, Іванівської і Тетерівської сільських та Новогуйвинської селищної рад (а.с.104, т.1).
У відповідності до вказаного розпорядження, в 2011 році Житомирською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" на замовлення ДП "Житомирський військовий лісгосп" виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 164,7683 га у постійне користування для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг, на території Тетерівської сільської ради (а.с.87-95, т.1).
Головою районної державної адміністрації 04.04.2012р. винесено розпорядження №319 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 164,7683 га у постійне користування ДП "Житомирський військовий лісгосп" для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг на території Тетерівської сільської ради" (а.с.105, т.1). Відповідно до вказаного розпорядження затверджено проект землеустрою та передано Державному підприємству "Житомирський військовий лісгосп" у постійне користування земельні ділянки загальною площею 164,7683 га для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг на території Тетерівської сільської ради. За пунктом 3 даного розпорядження, управлінню Держкомзему у Житомирському районі Житомирської області встановлено внести відповідні зміни в земельно-облікові документи та планово-картографічні матеріали.
В подальшому, ДП "Житомирський військовий лісгосп" видано Державні акти на право постійного користування земельними ділянками серії НОМЕР_1, НОМЕР_3 та НОМЕР_2 від 19.04.2012, на загальну площу 164,76 га.
У позовній заяві прокурор посилається на те, що з фактично переданих ДП "Житомирський військовий лісгосп" земель лісового фонду 219,56 га на території Тетерівської сільської ради, передано в постійне користування та оформлено відповідним чином лише 164,76 га земель лісового призначення, будь-яке обґрунтування та відомості про надання згоди на вилучення із постійного користування земель лісового фонду, в тому числі під господарськими будівлями лісогосподарського підприємства, загальною площею 54,8 га, відсутнє.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, змісту листа від 10.03.2015 за №93, адресованого другим відповідачем прокурору Житомирського району (а.с.74, т.2), керівник ДП "Житомирський військовий лісгосп" пояснити обставини та причини вибуття з державної власності зазначеної площі земель лісогосподарського призначення не може.
В листі ДП "Житомирський військовий лісгосп" за вих.№209 від 17.05.2013р., адресованому заступнику прокурора Житомирської області (а.с.82-83, т.1) другий відповідач зазначив про здійснення вилучення земельної ділянки в результаті вчинення неправомірних дій особами Житомирської райдержадміністрації, з чиєї ініціативи невідомо.
Прокурор посилається також на те, що ДП "Житомирський військовий лісгосп" прийнято виготовлені ВО "Укрдержліспроект" в січні 2011 року оновлені матеріали лісовпорядкування вже із зменшеними на 54,8 га площами земель лісогосподарського призначення в межах Тетерівської сільської ради Житомирського району, а саме: в частині кв.11 - 79 га, кв.12 - 68 га, кв.13 - 17,8 га (план лісонасаджень ДП "Житомирський військовий лісгосп" - лісовпорядкування 2010 року, а.с.74-75, т.1).
Дії Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" щодо безпідставного невключення до матеріалів лісовпорядкування від 2010 року площ земель, які згідно матеріалів лісовпорядкування від 2001 року (а.с.76-77, т.1) обліковувалися як кв.11 - 85 га, кв.12 - 84 га, кв.13 - 47 га, прокурор і просить визнати протиправними та зобов'язати другого відповідача замовити виготовлення матеріалів лісовпорядкування на площу 219,56 га, яка фактично передана підприємству в межах Тетерівської сільської ради.
Також, як вбачається з матеріалів справи, 11.11.2013р. Квартирно-експлуатаційним відділом м.Житомира та ДП "Житомирський військовий лісгосп" подано позов до Господарського суду Житомирської області про визнання недійсним вищевказаного розпорядження Житомирської райдержадміністрації №177 від 25.02.2010р. з тих підстав, що в порушення розпорядження КМУ №610-р від 10.04.2008 "Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками", без відповідних погоджень та за відсутності акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 219,56га, яка розташована на території Тетерівської сільської ради ДП "Житомирський військовий лісгосп" подало клопотання до відповідача про припинення права користування по добровільній відмові земельною ділянкою площею 6,7 га військового містечка №165 на території Тетерівської сільської ради. В свою чергу, ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" не відмовлялося від постійного користування земельними ділянками, в розумінні ст.ст. 142, 149 Земельного кодексу України, а ДП "Житомирський військовий лісгосп" не набув прав користування земельними ділянками. Рішенням Господарського суду Житомирської області у справі №906/1704/13, залишеним без змін судом касаційної інстанції, позов задоволено, скасовано розпорядження голови Житомирської РДА від 25.02.2010р. №177.
Зокрема, вирішуючи спір у справі №906/1704/13, суди виходили з того, що наказом Міністра оборони України від 27.05.2009 №250 затверджено Статут ДП "Житомирський військовий лісгосп", відповідно до п.1.1 якого підприємство засноване на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України (далі - Уповноважений орган управління). Пунктом 2.1. Статуту передбачено, що підприємство створене Уповноваженим органом управління з метою керування закріпленим лісовим фондом, одержання прибутку, виконання державного замовлення Міністерства оборони України, замовлень сторонніх організацій, юридичних і фізичних осіб України та інших держав з лісопереробки, виготовлення продукції (виконання робіт, послуг) для потреб національної економіки; іншої діяльності, яка не суперечить законодавству України. Згідно п.3.1. Статуту підприємство є юридичною особою. Прав та обов'язків юридичної особи підприємство набуває з дня його державної реєстрації. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. Підприємство здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України та цього Статуту, який затверджується Уповноваженим органом управління (п.3.2 Статуту). Відповідно до п.3.3. Статуту підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство може мати торговельну марку (знак для товарів та послуг), комерційне (фірмове) найменування, які реєструються в порядку, встановленому законодавством України. Пунктом 3.4. Статуту встановлено, що підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах майна, що йому належить, згідно з законодавством України. Підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями держави та Уповноваженого органу управління. Уповноважений орган управління не несе відповідальності за зобов'язаннями підприємства. Відповідно до п.4.1. Статуту майно підприємства становлять виробничі та невиробничі фонди, оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Майно Підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо основних фондів та інших видів майна за згодою Уповноваженого органу управління у випадках, передбачених законодавством України (п.4.2. Статуту). В пункті 4.5. Статуту визначено, що підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених чинним законодавством України. Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом (абз.3 п.4.5. Статуту). Суди дійшли висновків, що зазначення у Статуті про те, що до ДП "Житомирський військовий лісгосп" перейшли за розподільчим балансом у відповідній частині майно, права і обов'язки реорганізованого ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат", за відсутності розподільчого балансу, не свідчить про правонаступництво прав на земельну ділянку площею 6,7 га військового містечка №165 на території Тетерівської сільської ради, яка входить до складу земельної ділянки площею 219,56 га, законним землекористувачем якої на підставі державного акта від 10.10.2005, є ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат", тобто наказ Міністерства оборони України від 20.03.2009р. №123 "Про реорганізацію Державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" станом на 25.02.2010р. у повному обсязі не реалізовано. Отже, право ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" користування вказаною вище земельною ділянкою площею 6,7 га у встановленому Земельним кодексом України порядку не припинено.
У позові прокурор, посилаючись на вказані висновки судів у справі №906/1704/13 зазначив, що розпорядженням голови Житомирської РДА від 22.01.2010р. за №54, без припинення права постійного користування земельними ділянками ДП "Івано-Франківський ліспромкомбінат МО України" надано дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки на території, зокрема Тетерівської сільської ради. Відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія НОМЕР_4 виданого ДП "Івано-Франківському ліспромкомбінату МО України", надані в постійне користування ДП "Житомирський військовий лісгосп" земельні ділянки перебувають в користуванні ДП "Івано-Франківського ліспромкомбінату МО України" з цільовим призначенням - для ведення лісового господарства.
Згідно зі ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння та користування земельною ділянкою, що перебуває у державній або комунальній власності без встановлення строку.
Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що надання у користування земельної ділянки, яка перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ст.ст.142,143 Земельного кодексу України, добровільне припинення права користування здійснюється відповідним рішенням власника землі на підставі заяви землекористувача. Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку.
Як повідомлено прокурором у позовній заяві, 07.08.2015р. прокуратурою Житомирського району внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами ДП "Житомирський військовий лісгосп", які діючи усупереч інтересам служби створили умови до незаконного відчуження земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності площею 54,8 га на території Тетерівської сільської ради, Житомирського району, чим завдали істотної шкоди державним інтересам, за ознаками злочину передбаченого ч.1 ст.364 КК України.
У відповідності до листа Житомирської місцевої прокуратури від 04.03.2016р. №2536КН/вих16, адресованого заступнику прокурора Житомирської області (а.с.140, т.2), у ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження проведено тимчасові доступи в управлінні Держгеокадастру у Житомирському районі, ДП "Житомирський військовий лісгосп", Житомирський регіональній філії ДП "Центр ДЗК" та вилучено ряд документів, на підставі яких здійснювався землеустрій та відведення ДП "Житомирський військовий лісгосп" земельних ділянок лісового фонду, що відповідно до наказу Міністерства оборони України №123 від 20.03.2009 р. перейшли останньому у постійне користування від реорганізованого ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат". За результатами проведених тимчасових доступів документацію із землеустрою щодо складання державного акту на право постійного користування землею ДП "Івано-Франківський ліспромкомбінат" МО України (Шепетівського військового лісгоспу)не вилучено, у зв'язку з її відсутністю; разом з тим, надано належним чином завірені копії технічної документації із землеустрою по встановленню меж та складанню державного акту на право постійного користування землею Шепетівського військового лісгоспу МО України в адміністративних границях Житомирського району (долучено до матеріалів справи в засіданні 01.03.2015р., а.с.112-125, т.2). В цьому ж листі повідомлено, що на даний час досудове розслідування триває, вживаються слідчо-розшукові заходи щодо встановлення місцезнаходження та вилучення для проведення процесуальних дій оригіналів вищенаведених документів.
Розглядаючи питання обґрунтованості позовних вимог прокурора та наявності підстав для задоволення позову, господарський суд приймає до уваги вищевикладені встановлені обставини справи, а також, наступне.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (ст.19 Земельного кодексу України).
Згідно з чч.1, 2 та 4 ст.20 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г)притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст.21 Земельного кодексу України).
Згідно зі ст.55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Відповідно до ст.ст.56, 57 Земельного кодексу України, землі лісогосподарського призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які поширюється особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.
При цьому, за ст.3 Земельного кодексу України, земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Водночас, у ч.2 ст.5 Лісового кодексу України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Отже, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин мають визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що, за змістом ст.63 Лісового кодексу України, полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб (п."б" ч.1 ст.164 ЗК).
Однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання з лісокористуванням.
Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (п.13 ст.46 Лісового кодексу України).
Відповідно до ст.48 Лісового кодексу України, у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Згідно з нормами ст.ст.181-184, 202-204 Земельного кодексу України, Законів України від 07.07.2011 "Про Державний земельний кадастр" №3613-VI та від 22.05.2003 "Про землеустрій" №858-IV дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі й землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну та якісну характеристику земель, їх оцінку, які грунтуються на підставі землевпорядної документації.
Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (ч.2 ст.49 Лісового кодексу України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного й кількісного стану лісового фонду; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (ст.51 Лісового кодексу України).
Згідно з п.5 "Прикінцевих положень" Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.
Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом п.1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.86, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.
Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання стосовно перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п.5 "Прикінцевих положень" Лісового кодексу України.
Згідно зі ст.7 Лісового кодексу України, ліси, розташовані в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.
Відповідно до ст.8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
За змістом ст.17 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Відповідно до ч.3 ст.122 Земельного кодексу України, якою визначено повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.
Таким чином, Житомирська районна державна адміністрація не мала повноважень на розпорядження землями лісогосподарського призначення, що вказує на порушення інтересів держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду.
Як уже зазначалось, під час розгляду справи представником третьої особи ОСОБА_6 подано до суду заяву про застосування строку позовної давності (вх.№254, а.с.7, т.2). Разом з тим, про пропуск прокурором строку позовної давності при розгляді справи зазначили у своїх запереченнях також перший і третій відповідачі, у зв'язку з чим просили суд відмовити у позові (а.с.100-101, т.1; а.с.83-84, т.2).
З даного приводу суд враховує наведене у п.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", де роз'яснено, що заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб (абз.4 даного підпункту).
В абз.5 п.2.1. вищеназваної Постанови зазначено: якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.
Разом з тим, в абз.7 п.2.1. даної Постанови зазначено, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 811 ГПК); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.
Враховуючи зазначене, суд при розгляді справи приймає до уваги саме заяви першого і третього відповідачів щодо застосування строку позовної давності до вимог прокурора.
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст.267 ЦК України).
Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.2 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. №1697-VII (в редакції Закону, чинній на час звернення з позовом у даній справі до суду), до функцій прокуратури віднесено, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
У відповідності до раніше діючого Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. №1789-ХІІ (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), у статті 36-1 було встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом: звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями); вступати у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду; ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справ.
Згідно змісту статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.
Відповідно до ч.2 ст.29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.
Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди (ч.4 ст.29 ГПК України).
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїх постановах від 25.03.2015р. та 23.12.2014р.
У даному випадку, з наявних у справі доказів, а саме, листа прокурора Житомирського району від 19.07.2010р. за вих.№1007вих10 (а.с.106 на звороті, т.1) та листа Житомирської районної державної адміністрації від 22.07.2010р. №18-5/1505 (а.с.106, т.1) вбачається, що за запитом прокурора у зв'язку з проведенням перевірки, Житомирська районна державна адміністрація надала прокурору копії розпоряджень із земельних питань за період з 01.09.2009р. по 30.06.2010р.
Таким чином, прокурору ще в липні 2010 року після отримання копій розпоряджень Житомирської РДА, в т.ч. оскаржуваного розпорядження 22.01.2010р. №54, могло бути відомо про порушення другим відповідачем законності та у зв'язку з цим інтересів держави, а отже з даного часу і починається перебіг позовної давності щодо оскарження вказаного рішення РДА. Тому, будь-які посилання прокурора на те, що перебіг позовної давності слід обраховувати з дня виявлення факту порушення під час проведення перевірки та порушення кримінального провадження, є необґрунтованими та судом до уваги не приймаються.
Відповідно до п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.
У даному випадку, прокурор при розгляді справи, зазначаючи про помилковість доводів інших учасників процесу стосовно пропуску строку позовної давності, водночас, не навів та не обґрунтував наявності поважних причин пропущення цього строку. За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність обставин, які б унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.
З огляду на викладене, з урахуванням спливу позовної давності щодо вимоги прокурора про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Житомирської РДА №54 від 22.01.2010р. "Про надання ДП "Житомирський військовий лісгосп" дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки на території Високопічської, Зарічанської, Іванівської і Тетерівської сільських та Новогуйвинської селищної рад", про що заявлено сторонами у справі, господарський суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України, та відмовити в позові в цій частині у зв'язку зі спливом позовної давності.
Як уже зазначалось, у відповідності до розпорядження голови Житомирської РДА №54 від 22.01.2010р. (яке є чинним та в судовому порядку не скасоване) про надання ДП "Житомирський військовий лісгосп" дозволу на розробку проекту землеустрою такий проект було виготовлено (а.с.87-95, т.1) та відповідно до п.2.2. вказаного розпорядження подано до райдержадміністрації на затвердження.
Головою районної державної адміністрації 04.04.2012р. винесено розпорядження №319 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 164,7683 га у постійне користування ДП "Житомирський військовий лісгосп" для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг на території Тетерівської сільської ради" (а.с.105, т.1).
Відповідно до ч.6 ст.123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
Згідно з ч.9 ст.123 Земельного кодексу України, рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
У відповідності до ч.10 ст.123 Земельного кодексу України, підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
З урахуванням викладеного, за наявності чинного розпорядження Житомирської РДА №54 від 22.01.2010р. про надання ДП "Житомирський військовий лісгосп" дозволу на розробку проекту землеустрою, виготовленого проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування, а також, матеріалів лісовпорядкування за 2010 рік, які відповідно до п.5 "Прикінцевих положень" Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками є документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є обґрунтованим винесення головою Житомирської РДА розпорядження №319 від 04.04.2012р. про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 164,7683 га у постійне користування ДП "Житомирський військовий лісгосп" для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг на території Тетерівської сільської ради. А тому, відсутні підстави для задоволення позову прокурора в частині визнання недійсним та скасування судом вказаного розпорядження.
Враховуючи те, що позовні вимоги про визнання недійсними Державних актів на право постійного користування земельними ділянками серії НОМЕР_1, НОМЕР_3 та НОМЕР_2 від 19.04.2012, на загальну площу 164,76 га є похідними від позовних вимог про визнання недійсними та скасування розпоряджень Житомирської РДА №54 від 22.01.2010р. і №319 від 04.04.2012р., а вказані вимоги не підлягаються задоволенню господарським судом, в частині позову щодо визнання недійсними вищезазначених державних актів слід також відмовити.
При цьому, стосовно позову в частині вимоги до Житомирського районного управління юстиції Житомирської області (м.Житомир) про скасування державної реєстрації державних актів на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, виданого ДП "Житомирський військовий лісгосп" на земельну ділянку площею 86,7273 га для ведення лісового господарства, розташованої на території Тетерівської сільської ради Житомирського району; серії НОМЕР_2, виданого ДП "Житомирський військовий лісгосп" на земельну ділянку площею 17,9985 га для ведення лісового господарства, розташованої на території Тетерівської сільської ради Житомирського району; серії НОМЕР_3, виданого ДП "Житомирський військовий лісгосп" на земельну ділянку площею 60,0425 га для ведення лісового господарства, розташованої на території Тетерівської сільської ради Житомирського району суд враховує наступне.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.
Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік справ, що підвідомчі господарським судам, а саме: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.
Пунктом 17 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24 жовтня 2011 року "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" передбачено, що до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах:
про оскарження рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність;
про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, врегульованими господарським договором; між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління;
з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Згідно статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України: юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції;
Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" передбачено, що: державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень": державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав.
Отже, суд дійшов висновку, що спір у даній частині є публічно-правовим, має ознаки справи адміністративної юрисдикції і не підвідомчий господарському суду.
Відповідно до пункту 1 частини1 статті 80 Господарського процесуального кодексу, України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Згідно до пункту 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
За вказаних обставин, господарський суд припиняє провадження по справі в частині вимоги до Житомирського районного управління юстиції Житомирської області (м.Житомир) про скасування державної реєстрації вищевказаних державних актів на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, серії НОМЕР_2, серії НОМЕР_3 виданих ДП "Житомирський військовий лісгосп" на спірні земельні ділянки.
Щодо вимог прокурора про визнання протиправними дій Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" щодо безпідставного невключення до матеріалів лісовпорядкування від 2010 року площ земель, які згідно матеріалів лісовпорядкування від 2001 року обліковувалися як кв.11 - 85 га кв.12 - 84 га, кв.13 - 47 га, а також, зобов'язання ДП "Житомирський військовий лісгосп" замовити виготовлення матеріалів лісовпорядкування на площу 219,56 га, яка фактично передана підприємству, суд зазначає таке.
Статтями 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зокрема, таким способом є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У відповідності до Статуту ДП "Житомирський військовий лісгосп", затвердженого наказом Міністра оборони України від 27.05.2009 №250, підприємство засноване на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України (далі - Уповноважений орган управління). Згідно п.3.1. Статуту підприємство є юридичною особою. Прав та обов'язків юридичної особи підприємство набуває з дня його державної реєстрації. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. Підприємство здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України та цього Статуту, який затверджується Уповноваженим органом управління (п.3.2 Статуту). Відповідно до п.3.3. Статуту підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Згідно з п.3.4. Статуту, підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах майна, що йому належить, згідно з законодавством України. Підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями держави та Уповноваженого органу управління. Уповноважений орган управління не несе відповідальності за зобов'язаннями підприємства.
З урахуванням наведених положень Статуту ДП "Житомирський військовий лісгосп", суд дійшов висновку, що відповідно до приписів чинного законодавства дії відповідача як підприємства (хоч і державного), створеного згідно з законодавством України, за своєю правовою природою не належать до правового поля дій чи бездіяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, визнання незаконними яких може відбуватись в судовому порядку.
Натомість, вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав як визнання протиправними дій саме юридичної особи як суб'єкта господарювання.
Слід зазначити, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову повинен кореспондувати зі способами захисту права. Під способами захисту права розуміються заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд відмовляє у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
При цьому, за змістом статті 54 Господарського процесуального кодексу України позивач самостійно визначає предмет та підстави поданого позову, тобто, зміст вимоги та матеріально-правові обставини, на які він посилається.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або Законом. Дана норма кореспондує з приписами статті 20 Господарського кодексу України.
Отже, у розумінні приписів наведених норм суб'єкт, право якого порушене може захистити його у конкретний спосіб, що передбачений законом або договором. При цьому, спосіб захисту порушеного права повинен відповідати змісту існуючих правовідносин та має бути спрямований на відновлення прав та інтересів позивача.
Предметом позову не може бути зобов'язання ДП "Житомирський військовий лісгосп" замовити виготовлення матеріалів лісовпорядкування на визначену площу. Так, захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення, а заявлена прокурором вимога про зобов'язання другого відповідача замовити виготовлення матеріалів лісовпорядкування на певну площу не призводить до поновлення порушених інтересів держави та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Отже, в даному випадку, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права в частині позову про визнання протиправними дій Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" щодо безпідставного невключення до матеріалів лісовпорядкування від 2010 року площ земель, які згідно матеріалів лісовпорядкування від 2001 року обліковувалися як кв.11 - 85 га кв.12 - 84 га, кв.13 - 47 га, та зобов'язання ДП "Житомирський військовий лісгосп" замовити виготовлення матеріалів лісовпорядкування на площу 219,56 га, яка фактично передана підприємству, не відповідає положенням чинного законодавства у спірних правовідносинах та не призводить до відновлення порушених прав, відповідно, унеможливлює захист інтересів держави у заявлений прокурором спосіб. Наведене є підставою для відмови у задоволенні зазначених позовних вимог.
Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
З огляду на викладене, розглянувши даний спір господарський суд припиняє провадження у справі в частині вимоги до Житомирського районного управління юстиції Житомирської області про скасування державної реєстрації державних актів на право постійного користування землею; в решті позовних вимог відмовляє.
Керуючись ст.49, п.1 ч.1 ст.80, ст.ст.82-85 ГПК України, господарський суд,-
1. Припинити провадження у справі в частині вимоги до Житомирського районного управління юстиції Житомирської області (м.Житомир) про скасування державної реєстрації державних актів на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, виданого ДП "Житомирський військовий лісгосп" на земельну ділянку площею 86,7273 га для ведення лісового господарства, розташованої на території Тетерівської сільської ради Житомирського району; серії НОМЕР_2, виданого ДП "Житомирський військовий лісгосп" на земельну ділянку площею 17,9985 га для ведення лісового господарства, розташованої на території Тетерівської сільської ради Житомирського району; серії НОМЕР_3, виданого ДП "Житомирський військовий лісгосп" на земельну ділянку площею 60,0425 га для ведення лісового господарства, розташованої на території Тетерівської сільської ради Житомирського району.
2. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 23.03.16
Суддя Ляхевич А.А.
віддрук.прим.:
1 - до справи
2 - прокурору Житомирської області,
3 - відповідачу - Житомирській РДА: м.Житомир, вул.Лесі Українки,1 (реком.),
4 - відповідачу - ДП "Житомирський військовий лісгосп": 10005, м. Житомир, вул.Черняхівського, 120 (реком.),
5 - відповідачу - Житомирське районне управління юстиції Житомирської області: 10014, м. Житомир, вул.Черняхівського,12а (реком.),
6,7,8,9 - третім особам (реком.):
- Квартирно-експлуатаційному відділу м.Житомира (м.Житомир, вул.А.Щасного,20);
- Державній інспекції сільського господарства у Житомирській області (м.Житомир, м-н С.П.Корольова,2);
- Державному підприємству "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" (76014, м. Івано-Франківськ, вул. Л.Ребета, буд.6);
- ОСОБА_6 (АДРЕСА_1)