15 березня 2016 р.Справа № 816/4652/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Тацій Л.В.
Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.
за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міжрегіонального головного управління ДФС- Центральний офіс з обслуговування великих платників на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2016р. по справі № 816/4652/15
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат"
до Міжрегіонального головного управління ДФС- Центральний офіс з обслуговування великих платників
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач, Відкрите акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000323720 від 10.11.2015.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2016р. по справі № 816/4652/15 позов задоволено.
Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав та мотивів, викладених у скарзі.
Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач - ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, код ЄДРПОУ 00191282 (т. 1, а.с. 7).
Позивач станом на дату розгляду справи перебуває на обліку платників податків в Міжрегіональному головному управлінні ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників та з 28.06.1997 зареєстрований платником податку на додану вартість (надалі також ПДВ) (т. 1, а.с. 9).
Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.
Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників у період з 15.09.2015 по 09.10.2015 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Миколаївбудресурси", ТОВ "ПКП "Укрпромтехнологія, ТОВ "Тетрейд", ТОВ "Спецпромсервіс".
Результати перевірки оформлені актом від 19.10.2015 №1018/28-10-37-20/00191282 (т. 1 а.с. 10-62).
У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів: пп. "а" п. 198.1, п. 198.2 п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення суми податкового кредиту по операціях з ПДВ, які надають право на формування податкового кредиту на суму ПДВ в розмірі 593 964,00 грн.; п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту в розмірі 593 964,00 грн.; п. 200.4 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму ПДВ в розмірі 593 964,00 грн.
На підставі вказаного акту перевірки Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників 10.11.2015 сформовано податкове повідомлення-рішення №0000323720, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 593 964,00 (т. 1, а.с. 70).
З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття податковим органом рішення, слугувало відображене в акті судження контролюючого органу про неправомірність формування ПДВ по господарським операціям із контрагентами: ТОВ "Миколаївбудресурси", ТОВ "ПКП "Укрпромтехнологія", ТОВ "Тетрейд", ТОВ "Спецпромсервіс". За результатами проведеного дослідження руху товарів по ланцюгу постачання, співставлення звітних документів, податкових декларацій та додатків до них, копій первинних документів наданих до перевірки та іншої податкової інформації, що надійшла засобами АС Податковий блок, АС Інспектор-2006 та за даними Єдиного реєстру податкових накладних по вищевказаних контрагентах не встановлено законного джерела походження товару. Таким чином документально оформлені поставки на ВАТ "Полтавський ГЗК" товарів, що ідентифікуються за найменуванням (характеристикою) не підтверджується реальним його одержанням (придбанням) від постачальників та ними в свою чергу далі по ланцюгу, а відсутність придбання по ланцюгу постачання засвідчує недійсність (неможливість) формування ним відповідного активу та доводить факт здійснення операцій з надання податкової вигоди третім особам.
На вказані доводи відповідач посилався як у акті перевірки, так і в запереченнях на адміністративний позов, поданих до суду першої інстанції, а також і у доводах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 195 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, є бухгалтерський облік, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник.
Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Таким чином, первинні документи, що фіксують здійснення господарських операцій, є основою для податкового обліку.
Такий висновок узгоджується з положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, якими визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
За приписами пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, що діяв в перевіреному періоді) в податковому обліку під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Конкретний склад витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та порядок їх визначення регламентовано в ст. 138 Податкового кодексу України.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За приписами п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. При цьому суд зазначає, що за змістом п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, визначальною ознакою витрат в податковому обліку є їх безпосередній зв'язок з господарською діяльністю платника податку.
Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.
Порядок формування податкового кредиту встановлено Податковим кодексом України, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 якого податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За приписами п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця видається податкова накладна, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм, колегія суддів зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому суд звертає увагу, що дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинно здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Так, з матеріалів справи слідує, що 05.09.2012 між позивачем (покупець) та ТОВ "ПКП "Укрпромтехнологія" (постачальник) укладено договір № 2813 (т. 1 а.с. 85 - 86).
Згідно умов вказаного договору постачальник зобов'язаний поставити, згідно письмових заявок покупця, а покупець прийняти та оплатити на умовах даного договору заливочну суміш "Компаунд" в кількості 500 комплектів (з урахуванням додаткової угоди № 1). Вартість одного комплекту становить 3504,82 грн.
Крім того, 09.04.2014 між позивачем (покупець) та ТОВ "Миколаївбудресурси" (постачальник) укладено договір № 1165, за умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю, а покупець прийняти та оплатити продукцію у строки і на умовах, передбачених цим договором, а так само за цінами та у кількостях, обумовлених специфікаціями і рахунками, які є невід'ємною частиною цього договору (т.1 а.с. 129 - 132).
17.12.2013 між ВАТ "Полтавський ГЗК" (покупець) та ТОВ "Тетрейд" (постачальник) укладено договір №5170, за умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити на умовах даного договору продукцію, номенклатура, обсяг та ціна якої визначені в специфікації або рахунках, що є невід'ємною частиною цього договору (т. 1, а.с. 225 - 226).
Між ТОВ "Спецпромсервіс" (постачальник) та ВАТ "Полтавський ГЗК" (покупець) 31.01.2014 року укладено договір № 309, за умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві, а покупець прийняти і оплатити продукцію номенклатура, асортимент, ціни і кількість якої вказані в додатках та рахунках на підставі письмових заявок, які є невід'ємною частиною договору (т. 2, а.с. 126 - 127).
Згідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від постачальника до покупця за певну грошову суму.
На виконання умов договорів поставки з контрагентами: ТОВ "ПКП "Укрпромтехнологія", ТОВ "Миколаївбудресурси", ТОВ "Тетрейд", ТОВ "Спецпромсервіс", ВАТ "Полтавський ГЗК" придбав товарно матеріальні цінності.
Так, ТОВ "ПКП "Укрпромтехнологія" поставлено позивачу заливочну суміш в кількості 53 комплектів, що підтверджується копією видаткової накладної № 0000000008 від 08.09.2014 р. (т.1 а.с. 116).
Також у ході виконання договору позивач отримав від ТОВ "ПКП "Укрпромтехнологія" податкові накладні № 10 від 26.08.2014 р. № 1 від 08.09.2014 року кожна на суму 195139,43 грн., у т.ч. ПДВ - 32523,24 грн. та (т. 1 а.с.112, 115).
Перелік та кількість товарно-матеріальних цінностей, вказаних у видатковій накладній відповідає вказаним показникам у податкових накладних.
Копіями платіжних доручень підтверджується факт перерахування грошових коштів на користь ТОВ "ПКП "Укрпромтехнологія".
Фізичне переміщення придбаної у ТОВ "ПКП "Укрпромтехнологія" заливочної суміші здійснювалось автоперевізником ПП «Віра-Транс» за замовленням ТОВ «Міротранс», вантажовідправник - ТОВ «Укрпромтехнологія», вантажоодержувач - ВАТ «Полтавський ГЗК», що підтверджується копією товарно-транспортної накладної № 008 від 08.09.2014 року, в якій відображено найменування вантажу, його кількість та вартість, які відповідають даним видаткової накладної, вказаної у товарно-транспортній накладній, як супроводжувальний документ (а.с. 118-119, т.1).
Вказані товарно - матеріальні цінності діставлені на підприємство позивача 09.09.2014 року, що підтверджується прибутковим ордером № 608 (т. 1 а.с. 117).
Так, прибутковий ордер складається матеріально відповідальною особою у день прибуття цінностей на склад. Копія прибуткового документа є звітом працівника про використанню доручення.
Згідно прибуткового ордеру № 608 від 09.09.2014 року позивачем здійснено облік заливочної суміші в кількості 53 комплектів, що надійшло на підприємство від ВАТ «Полтавський ГЗК».
Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд зазначає, що ці документи здатні призвести до зміни в структурі і стані активів платника податків сторони правочину, у зв'язку з цим сприймаються судом як належні та допустимі в розумінні ст. 70 КАС України докази реального вчинення господарської операції із придбання позивачем у ТОВ "ПКП "Укрпромтехнологія" заливочної суміші в кількості 53 комплектів.
На виконання умов договору поставки від 09.04.2014 року, укладеного між позивачем (покупець) та ТОВ "Миколаївбудресурси" (постачальник) № 1165, ТОВ "Миколаївбудресурси" поставлено, а позивачем прийнято товарно-матеріальні цінності, визначені сторонами договору у специфікаціях (а.с. 133-135, 139-175, т.1), що підтверджується видатковими накладними (а.с. 177, 184, 192, 200, 208, 217, т.1).
Перелік та кількість товарно-матеріальних цінностей, вказаних у видаткових накладних відповідає вказаним показникам у Специфікаціях до договору.
Також у ході виконання договору позивач отримав від ТОВ "Миколаївбудресурси" податкові накладні, виписані контрагентом на суму вартості товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем за договором (а.с. 178, 183, 191, 199, 207, 216, т.1).
Щодо факту транспортування товару колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.
Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом -Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.
Позивачем надано суду копії товарно-транспортних накладних, відповідно до яких замовником здійснено транспортування придбаних товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Миколаївбудресурси" (а.с. 180-181, 187-188, 195-196, 203-204, 211-212, 220-221, т.1).
Згідно прибуткових ордерів позивачем здійснено облік товарно-матеріальних цінностей, які надійшли на підприємство (а.с. 178, 185193, 201, 209, 218, т.1).
Постачальником позивачу виставлені рахунки-фактури, у яких вказано перелік товарів, їх кількість і ціну.
Надані позивачем копії платіжних доручень з відміткою банківської установи (а.с. 182, 189-190, 197-198, 205, 213-215, 222-224, т.1), засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.
Щодо взаємовідносин позивача із контрагентом-постачальником ТОВ "Тетрейд", колегія суддів зазначає наступне.
На підтвердження виконання умов, укладеного з ТОВ "Тетрейд" договору, позивачем надано видаткові накладні, які підтверджують факт поставки товарно-матеріальних цінностей (а.с. 239, 245, т.1, а.с. 3, 9, 15, 20, 25, 31, 37, 43, 49,55, 61,73,79, 85, 91, 97, 103, 109, 115, 121, т.2).
Перелік, кількість та вартість товарно-матеріальних цінностей відповідає відповідним показним, визначеним сторонами договору у виставлених позивачу рахунках-фактурах та підписаних специфікаціях.
Факт транспортування, придбаних товарно-матеріальних цінностей підтверджується експрес- накладними «Нової пошти», а його оприбуткування на складі прибутковими ордерами.
Також у ході виконання договору позивач отримав від ТОВ "Тетрейд" податкові накладні, виписані контрагентом на суму вартості товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем за договором.
Копіями платіжних доручень підтверджується факт перерахування грошових коштів на користь ТОВ "Тетрейд" за поставлені товари.
Щодо взаємовідносин позивача із контрагентом-постачальником ТОВ "Спецпромсервіс", колегія суддів зазначає наступне.
На підтвердження виконання умов, укладеного з ТОВ "Спецпромсервіс" договору, позивачем надано видаткові накладні, які підтверджують факт поставки товарно-матеріальних цінностей.
Перелік, кількість та вартість товарно-матеріальних цінностей відповідає відповідним показним, визначеним сторонами договору у виставлених позивачу рахунках-фактурах та підписаних специфікаціях.
Факт транспортування, придбаних товарно-матеріальних цінностей підтверджується експрес- накладними «Нової пошти», а його оприбуткування на складі прибутковими ордерами.
Також у ході виконання договору позивач отримав від ТОВ "Спецпромсервіс" податкові накладні, виписані контрагентом на суму вартості товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем за договором.
Копіями платіжних доручень підтверджується факт перерахування грошових коштів на користь ТОВ "Спецпромсервіс" за поставлені товари.
Також 07.08.2014 між ВАТ "Полтавський ГЗК" (замовник) та ТОВ "ПКП "Укрпромтехнологія" (підрядник) укладено договір № 2530, за умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати у відповідності до умов даного Договору роботи по відновленню геометричних розмірів робочої поверхні торцевих кришок млина МШЦ 4,5х6,0 методом корундирування цеху ЗФ в об'ємах, узгоджених із замовником (т. 1 а.с. 90 - 92).
Для визначення об'ємів робіт з ремонту обладнання, які передбачалось виконати за договором комісією складено відомості дефектів, у яких перелічено дефекти, встановлені у процесі контролю за якістю чи огляду, що потребують ремонту.
Колегія суддів зазначає, що відомість дефектів (дефектний акт) є підставою для обчислення та складання кошторисної документації.
Так, на підтвердження виконання ТОВ "ПКП "Укрпромтехнологія" ремонтних робіт за договором позивачем надано додаткові угоди, якими, з урахуванням даних відомостей дефектів визначено вартість робіт, акти здачі-приймання виконаних робіт (а.с. 94-111, 123, 127 т.1).
Також позивачем надано списки осіб, які пройшли ввідний інструктаж по техніці безпеки для виконання робіт на території ВАТ "Полтавський ГЗК" (т. 4 а.с. 207 - 210).
Також у ході виконання договору позивач отримав від ТОВ "ПКП "Укрпромтехнологія" податкові накладні, виписані контрагентом на суму вартості наданих послуг, придбаних позивачем за договором згідно виставлених рахунгків (а.с. 121-122, 125-126, т.1).
Копіями платіжних доручень підтверджується факт перерахування грошових коштів на користь ТОВ "ПКП "Укрпромтехнологія" за виконані роботи (а.с. 124, 128, т.1).
Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції прол те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.
Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.
Реальність здійснення господарських операцій між позивачем і контрагентом підтверджується також фактом подальшого використання придбаного позивачем товару у власній господарській діяльності.
Таким чином, надаючи оцінку всім наявним в матеріалах справи договорам, податковим накладним, накладним, платіжним дорученням, товарно-транспортним накладним та іншим первинним документам, якими позивач доводе перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.
У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.
Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах складеного ДПІ за наслідками перевірки діяльності контрагента позивача акту про неможливість проведення зустрічної звірки.
Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.
Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Розподіл удових витрат здійснюється у відповідності до положень ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Міжрегіональному головному управлінню ДФС- Центральний офіс з обслуговування великих платників відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по даній справі.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС- Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2016р. по справі № 816/4652/15 залишити без змін.
Стягнути на рахунок УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова (банківські реквізити отримувач УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999628, банк ГУДКУ у Харківській області, рахунок 31210206781011, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПОУ Харківського апеляційного адміністративного суду 34331173) за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Міжрегіонального головного управління ДФС- Центральний офіс з обслуговування великих платників судовий збір в розмірі 12250 (дванадцять тисяч двісті п'ятдесят) грн. 50 коп.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Тацій Л.В.
Судді Подобайло З.Г. Григоров А.М.
Повний текст ухвали виготовлений 21.03.2016 р.