Справа № 815/6788/15
15 березня 2016 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Марина П.П.
за участю секретаря Гацанюк К.В.
за участю сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю);
від відповідача: Неголюк С.Б. (за довіреністю);
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Держгеокадастру в м. Одесі Одеської області про визнання протиправним та скасування висновку, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_3 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держгеокадастру в м. Одесі Одеської області, та, з урахуванням заяви про уточнення позову, просить суд визнати протиправним та скасувати висновок від 22.06.2015 року та зобов'язати Управління Держгеокадастру в м. Одесі Одеської області скласти висновок по погодженню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22.06.2016 року начальником Управління Держземагенства в м. Одесі Одеської області ОСОБА_4 складено висновок №396/в по розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1, яким позивач користується в порядку спадкування від батька як єдиний спадкоємець першої черги. Так, згідно вказаного висновку, Управлінням не погоджено вказаний проект з підстав того, що у технічному паспорті від 30.10.2014 року вказано, що будинок знаходиться у користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_5, а тому позивачу слід надати інформацію щодо дотримання ст.120 Земельного кодексу України та укомплектувати склад проекту відповідно до ст.50 ЗУ «Про землеустрій», проте, такі посилання відповідача позивач вважає незаконними, оскільки вказаними нормами, зокрема, статтею 120 Земельного кодексу України, не визначено обов'язку користувача будівлею щодо надання відомостей стосовно реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (житлової будівлі) перед приватизацією земельної ділянки на якій знаходиться будівля та право на яку не зареєстровано державним органом та ч.6 вказаної статті визначено, що відчужував жилої будівлі або будівництва зобов'язаний в першу чергу врегулювати відносини щодо права на землю, на якій знаходяться вказані будівлі, що підтверджується кадастровим номером земельної ділянки і є істотною умовою договору відчуження права власності на житлову будівлю. Також, жодним законодавчим актом не передбачено обов'язку користувача будівлі до або після подання заяви в порядку ст.118 ЗКУ надавати відомості щодо нерухомого майна (житлової будівлі), якщо на це майно не оформлено право власності та не зареєстровано у встановленому порядку, підтвердженням чого є саме ст.50 ЗУ «Про землеустрій», яка визначає перелік необхідних документів для погодження проекту землеустрою та не містить обов'язку державної реєстрації права власності на об'єкти. Законодавством України не визначено поняття «правовстановлюючі документи», а тому вимоги відповідача щодо обов'язкової реєстрації прав на домоволодіння, в яких йдеться у висновку, є грубим порушенням ч.1 ст.19 Конституції України, оскільки, на думку позивача, такими документами є поданий висновок по розробці землевпорядної документації по відведенню земельної ділянки від 28.01.2015 року, складений начальником Управління архітектури та містобудівництва ОСОБА_6, в якому вказані правовстановлюючі документи на землекористування та будівлі, яке включено у документацію, надану позивачем до Управління на погодження проекту відводу земельної ділянки. Так, позивачем було вказано про відсутність на території земельної ділянки будь-яких будівель та споруд, на які зареєстровано право власності, в підтвердження чого надано витяг з Державного реєстру майнових прав на нерухоме майно та надані всі правовстановлюючі документи на земельну ділянку та будівлі, які побудовані батьком позивача за життя, однак не оформлені у встановленому порядку у зв'язку з його смертю. Позивач зазначає, що Одеська міська рада як власник вказаної земельної ділянки 27.08.2014 року прийняла рішення про надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки, при цьому, не вимагаючи першочергово державної реєстрації будівель, розташованих на земельній ділянці, а тому висновок відповідача також суперечить вказаному рішенню ОМР. Крім того, у наданих відповідачу висновках Управління архітектури та містобудування від 28.01.2015 року та 22.04.2015 року також вбачається погодження з правомірністю прохання позивача вже з наданим технічним паспортом від 30.10.2014 року, в якому міститься описка щодо користувача будівлею зведеного брата по матері ОСОБА_5, який ніяких спадкових прав на майно та права рідного батька позивача не має та мешкає за місцем реєстрації у АДРЕСА_2, а тому за справедливістю та спадковому праву земельна ділянка від батька, як і будівлі, які збудовані але не оформлені батьком за життя, належать ОСОБА_3 Отже, виходячи із вищенаведеного, позивач вважає, що після отримання права зацікавленою особою на земельну ділянку з цільовим призначенням та державною реєстрацією права на земельну ділянку має бути прийнято рішення уповноваженим державним органом про визнання права власності на будівлі на такій земельній ділянці з державною реєстрацією правовстановлюючих документів. Не погоджуючись з прийнятим відповідачем висновком, позивач оскаржив його у позасудовому порядку, проте, вказані доводи та обґрунтування в повному обсязі розглянуті не були, а містили лише формальну відписку з рекомендацією звернення до суду. З урахуванням перелічених обставин, позивач просить суд задовольнити позов та визнати протиправним та скасувати висновок від 22.06.2015 року і зобов'язати Управління Держгеокадастру в м. Одесі Одеської області скласти висновок по погодженню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.
Від Управління Держгеокадастру в м. Одесі Одеської області (правонаступник Управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області) надійшли заперечення на позов (а.с.76-78), відповідно до яких останній проти задоволення позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідно до вимог ст.50 ЗУ «Про землеустрій», за наявності на земельній ділянці об'єктів нерухомого майна, до складу проекту землеустрою повинні входити копії правовстановлюючих документів на нерухоме майно, проте, у наданому на розгляд проекті правовстановлюючі документи були відсутні, про що і зазначено в оскаржуваному висновку, крім того, до складу проекту позивачем долучено технічний паспорт від 30.10.02014 року, в якому містилась інформація, що житловий будинок знаходиться у користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_5, а згідно ст.120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі та споруди, але проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0596 га розроблявся лише на громадянку ОСОБА_3, отже, у зв'язку з не відображенням розробником ситуації на земельній ділянці, мала місце необхідність укомплектування складу проекту у відповідності до ст.50 ЗУ «Про землеустрій» з урахуванням надання відомостей щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок) для можливості проведення об'єктивного аналізу та отримання позитивного результату, а тому вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступні факти та обставини.
22 червня 2015 року, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1, в.о. начальника Управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області ОСОБА_4 складено Висновок про розгляд проекту від 22.06.2015 року №396/В, відповідно до якого проект землеустрою Управлінням не погоджений з підстав неукомплектованості проекту згідно з приписами ст.50 Закону України «Про землеустрій», оскільки на вказаній земельній ділянці знаходиться житловий будинок, на який, згідно наданих Управлінню документів, відсутні правовстановлюючі документи, а в технічному паспорті від 30.10.2014 року містилась інформація, що житловий будинок знаходиться у користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_5, а тому виникла необхідність висвітлення інформації щодо дотримання вимог ст.120 Земельного кодексу України, з урахуванням надання відомостей щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок) та укомплектування складу проекту відповідно до ст.50 ЗУ «Про землеустрій» (а.с.27-28).
Не погоджуючись з вказаним висновком та діями відповідача, позивач оскаржила його до Головного управління Держземагенства в Одеській області, проте, у зв'язку з отриманням відповідей від 17.08.2015 року №Б-314/0-409/6-15 та від 21.10.2015 року №ДС-ДС-П-157/0-189/26-15 (а.с.31-32, 10), якими не було задоволено заяви та скаргу ОСОБА_3, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст.2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Так, Закон України «Про землеустрій» визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.
Статтею 186-1 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Відповідно до ч.ч.1-5 наведеної статті Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта, подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки:
- природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об'єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища;
- розташованої на території пам'яток культурної спадщини національного значення, їх охоронних зон та охоронюваних археологічних територіях, підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини;
- розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам'яток культурної спадщини місцевого значення, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць та інших землях історико-культурного призначення, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цієї частини, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, відповідним структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини;
- лісогосподарського призначення підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства;
- водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства.
Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.
Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Відповідно до ч.ч.6-7 наведеної статті Земельного кодексу України, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати:
- додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій";
- надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями;
- проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.
Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.
Судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного Висновку про розгляд проекту від 22.06.2015 року №396/В, відповідно до якого проект землеустрою Управлінням не погоджений, слугувала саме невідповідність поданих документів щодо укомплектованості проекту згідно з приписами ст.50 Закону України «Про землеустрій», оскільки на вказаній земельній ділянці знаходиться житловий будинок, на який, згідно наданих Управлінню документів, відсутні правовстановлюючі документи, а в технічному паспорті від 30.10.2014 року містилась інформація, що житловий будинок знаходиться у користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_5, а тому виникла необхідність висвітлення інформації щодо дотримання вимог ст.120 Земельного кодексу України, з урахуванням надання відомостей щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок) та укомплектування складу проекту відповідно до ст.50 ЗУ «Про землеустрій» (а.с.27-28).
Так, відповідно до ст.50 Закону України «Про землеустрій», проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:
завдання на розроблення проекту землеустрою;
пояснювальну записку;
копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);
рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);
письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;
довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями;
матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);
відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);
копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об'єктів);
розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);
розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);
акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);
акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);
перелік обмежень у використанні земельних ділянок;
викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);
кадастровий план земельної ділянки;
матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);
матеріали погодження проекту землеустрою.
Отже, даною нормою Закону визначено вичерпний перелік документів, які замовник зобов'язаний включити до проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Судом встановлено, що наданий на погодження проекту землеустрою пакет документів не містив копій правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, хоча такий об'єкт наявний, що підтверджується технічним паспортом від 30.10.2014 року, зокрема, документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно (а.с.33-36).
Слід зазначити, що проект землеустрою надавався до відповідача щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 саме для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1, проте, у технічному паспорті міститься інформація, що житловий будинок знаходиться у користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_5
Відповідно до ч.8 ст.186-1 ЗКУ, у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).
Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.
Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.
Отже, з урахуванням наведених обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно відмовлено у погодженні проекту землеустрою з відведення земельної ділянки у власність позивачу, оскільки останнім не дотримано вимог ст.50 ЗУ «Про землеустрій», якою чітко визначений перелік документів, необхідних для погодження проекту.
Так, судом не приймаються до уваги посилання позивача на те, що статтею 120 Земельного кодексу України, не визначено обов'язку користувача будівлею щодо надання відомостей стосовно реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (житлової будівлі) перед приватизацією земельної ділянки на якій знаходиться будівля та право на яку не зареєстровано державним органом, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.
Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до ст.2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав;
нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення;
Статтею 3 Закону передбачено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті та статтею 4-1 цього Закону.
Відповідно до ст.4 Закону, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:
1) право власності на нерухоме майно;
2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;
3) інші речові права відповідно до закону;
4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Стаття 377 Цивільного кодексу України передбачає право на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розміщені на ній.
Так, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Судом встановлено, що згідно технічного паспорту від 30.10.2014 року, житловий будинок, господарські будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1, побудовані до 05.08.1992 року та знаходяться у користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_5
Отже, законодавцем визначено обов'язковість реєстрації права власності на нерухоме майно, проте доказів такої реєстрації позивачем до суду не надано.
Відповідно до ст.ст.1216-1217 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст.1225 ЦКУ, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Відповідно до ст.1258 ЦКУ, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Статтею 1267 ЦКУ визначено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.
Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.
Так, позивачем вказується на єдиного спадкоємця нерухомого майна ОСОБА_7 - позивача та помилку при складанні технічного паспорту із зазначенням співкористувача ОСОБА_8, але жодного доказу щодо набуття права на спадщину за законом та доказів відсутності інших спадкоємців за законом, позивачем до суду не надано, а тому, в разі погодження проекту землеустрою громадянці ОСОБА_3, виникне порушення прав користувача спільним майном - ОСОБА_8, відомості та докази щодо прав якого як спадкоємця за законом у суду відсутні.
Відповідно до ст.ст.405-406 ЦКУ, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Доказів щодо припинення права користування нерухомим майном ОСОБА_5 або доказів користування в порядку спадкування від батька як єдиний спадкоємець першої черги вказаним нерухомим майном, ОСОБА_3 не надано.
Також, щодо посилань позивача на відсутність законодавчих актів, якими передбачено обов'язок користувача будівлі до або після подання заяви в порядку ст.118 ЗКУ надавати відомості щодо нерухомого майна (житлової будівлі), якщо на це майно не оформлено право власності та не зареєстровано у встановленому порядку не відповідає дійсності, оскільки, статтею 118 ЗКУ передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу та відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, Кодексом чітко визначено порядок затвердження проекту землеустрою саме після погодження його в порядку, встановленому статтею 186-1, в якій йдеться посилання на ст.50 ЗУ «Про землеустрій», отже посилання на відсутність вимог у ст.118 ЗКУ щодо необхідності надавати відомості про нерухоме майно на такій земельній ділянці, є хибними.
Твердження позивача щодо невизначеності законодавством України поняття «правовстановлюючі документи» також не заслуговують на увагу в контексті відсутності у позивача обов'язку реєстрації прав на домоволодіння, з огляду на наступне.
Відповідно ч.1 ст.19 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація прав проводиться на підставі:
1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;
2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;
3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;
4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;
5) рішень судів, що набрали законної сили;
6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Відповідно до п.37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є:
1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат;
2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;
3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;
4) видані нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікати;
5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до закону;
6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат;
7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно чи його дублікат, видані до 1 січня 2013 р. органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією;
8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;
9) державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею;
10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;
11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди;
12) заповіт, яким установлено сервітут на нерухоме майно;
13) закон, яким установлено сервітут на нерухоме майно;
14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;
15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;
16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.
Такі документи позивачем до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не долучено, що унеможливлює встановлення права особи на нерухоме майно, що знаходить на земельній ділянці.
Також, судом встановлено, що рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 року №5271-VI «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі» прийнято до складання технічного паспорту від 30.10.2014 року, в якому містилась інформація, що житловий будинок знаходиться у користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_5, та згідно додатку №1 до рішення ОМР, цільове призначення земельної ділянки, наданій ОСОБА_3 - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (а.с.22), в той час як житловий будинок, господарські будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1, побудовані до 05.08.1992 року.
Так, позивачем було вказано про відсутність на території земельної ділянки будь-яких будівель та споруд, на які зареєстровано право власності, в підтвердження чого надано витяг з Державного реєстру майнових прав на нерухоме майно та надані всі правовстановлюючі документи на земельну ділянку та будівлі, які побудовані батьком позивача за життя, однак не оформлені у встановленому порядку, що також свідчить про недотримання позивачем визначеного Законом обов'язку державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Посилання позивача на описку допущену у технічному паспорті від 30.10.2014 року щодо користувача будівлею зведеного брата по матері ОСОБА_5, який спадкових прав на майно та права рідного батька позивача не має, не підтверджена відповідними доказами, а реєстрація місця проживання даної особи у АДРЕСА_2, не може бути підставою для позбавлення останнього права користування нерухомим майном.
Отже, з наведених норм вбачається, що відповідач діяв у відповідності до вимог ст.186-1 Земельного кодексу України, якою передбачено перелік необхідних документів, визначених ст.50 ЗУ «Про землеустрій»,що не було дотримано позивачем, а тому суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до пп. 1, 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного суд прийшов до висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Судові витрати розподілити відповідно до ст.94 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Управління Держгеокадастру в м. Одесі Одеської області про визнання протиправним та скасування висновку, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено та підписано суддею 21.03.2016 року.
Суддя П.П. Марин
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Управління Держгеокадастру в м. Одесі Одеської області про визнання протиправним та скасування висновку, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
21 березня 2016 року.