17 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Закропивного О.В., Журавель В.І., Штелик С.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою; за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Луківської сільської ради Самбірського району Львівської області, ОСОБА_4, третя особа - Управління Держземагентства у Самбірському районі Львівської області, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 9 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2015 року,
У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що він є власником будинку АДРЕСА_1, який розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,0803 га. Суміжна земельна ділянка належить на праві користування ОСОБА_5, яка проживає в АДРЕСА_2. Зазначений будинок вона отримала у спадок від ОСОБА_7, проте не погоджується з межею між двома будинками. З попереднім власником у позивача не виникало суперечностей з приводу межі між ділянками. З часу будівництва будинку їхні земельні ділянки розділяла сітка з точки 2 до точки 4 і старий дерев'яний паркан з точки 4 до точки 5, що відображено в плані забудови, технічній документації та акті приймання-передачі межових знаків на збереження.
У червні 2013 року ОСОБА_5 звернулася в сільську раду про встановлення меж між їхніми земельними ділянками, тому що вважала, що межа була перенесена ще до того, як вона прийняла спадок після смерті ОСОБА_7 З приводу розгляду звернення відповідна комісія провела заміри та склала протокол від 6 березня 2013 року. У липні 2013 року ОСОБА_6 зняв стару дерев'яну огорожу від точки 4 до точки 5 і почав копати рів, заходячи на його територію в межах 50 см вздовж межі. На зауваження позивача ОСОБА_6 не реагує. Зазначає, що з того часу не може належно користуватися своєю земельною ділянкою, неодноразово звертався до ОСОБА_5, однак вона відмовляється відновити межу і чинить йому в цьому перешкоди.
17 вересня 2014 року комісією Луківської сільської ради Самбірського району Львівської області встановлено порушення з боку ОСОБА_5 Таким чином, просив задовольнити позов та усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою.
У грудні 2014 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що між ними та ОСОБА_4 існує спір щодо визначення спільної межі між їхніми земельними ділянками. З цього приводу вони звертались до Луківської сільської ради, але спір не було врегульовано. Дані земельні ділянки площею 800 кв. м виділялись під будівництво житлових будинків. Попередній власник їхнього будинку ОСОБА_8, побудувала будинок відповідно до свідоцтва про забудову садиби та плану забудови земельної ділянки.
У даний час ОСОБА_4 вирішив побудувати огорожу, змістивши межу в сторону їхнього будинку приблизно до 2 м і, таким чином, позбавивши ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заїзду на подвір'я та проїзду до господарських споруд з вулиці Шевченка. Про приватизацію ОСОБА_4 земельної ділянки їм раніше нічого не було відомо.
Згідно із планом забудови земельних ділянок ОСОБА_8 (попереднього власника їхнього будинку) та ОСОБА_4, розмежування між їхніми земельними ділянками проходило по прямій лінії, а на даний час ця лінія викривлена в їх сторону, що, як вони вважають, свідчить про захоплення частини земельної ділянки, яка була виділена ОСОБА_8 під будівництво.
Згідно протоколу поземельної комісії Луківської сільської ради Самбірського району Львівської області від 6 червня 2013 року, ні одна земельна ділянка в натурі не відповідає планам забудови. Для отримання ОСОБА_4 земельної ділянки потрібно було відновити межі. Виданням ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на земельну ділянку було порушено їхнє право на користування земельною ділянкою, оскільки частина їхньої земельної ділянки відійшла до відповідача. Вимагаючи перенесення огорожі на їхню земельну ділянку, ОСОБА_4 чинить їм перешкоди у користуванні земельною ділянкою. Таким чином, просили задовольнити позов.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 9 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2015 року, позов ОСОБА_4 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які проживають в будинку АДРЕСА_2, не чинити перешкоди ОСОБА_4, який проживає в будинку АДРЕСА_1, у встановленні огорожі (паркану) на межі між їхніми земельними ділянками між точками 4 (чотири) та 5 (п'ять), що відображені в абрисі, наявному в технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянина ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (будинку АДРЕСА_1), виготовленій ПП «Інформаційний кадастровий центр» на підставі договору від 14 січня 2014 року № 3725-ВЛ. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 та задовольнити зустрічний позов.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Зокрема, суди першої та апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_4 та відмову у задоволенні зустрічного позову, з урахуванням норм ст. ст. 107, 152 ЗК України. Рішення Луківської сільської ради Самбірського району Львівської області від 6 грудня 2013 року № 15 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для обслуговування житлового будинку гр. ОСОБА_4.» та від 28 квітня 2014 року № 13 «Про погодження меж в натурі» не оскаржені, відсутні відомості про їх скасування. Право ОСОБА_6 на користування земельною ділянкою не порушено, оскільки власником будинку та належним користувачем є його дружина ОСОБА_5, а він не є землекористувачем, і правовстановлюючі документи з цього приводу відсутні. ОСОБА_5 не надано доказів того, що стара огорожа була встановлена неправильно. Межа між спірними житловими будинками проходить по старій огорожі, яка існувала ще перед тим, як ОСОБА_5 прийняла спадщину.
Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 9 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.В. Закропивний
В.І.Журавель
С.П.Штелик