іменем україни
24 лютого 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Мостової Г.І.,
суддів: Кадєтової О.В.,
Карпенко С.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кащук Володимир Олександрович, Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_6, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Манойло НаталіяГригорівна, про витребування майна, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4, ОСОБА_3 - ОСОБА_8 - на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року,
У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про витребування майна та зобов'язання вчинити дії.
На обґрунтування вимог ОСОБА_2 посилався на те, що 23 липня 2008 року він та його мати ОСОБА_9 приватизували квартиру АДРЕСА_1 в рівних частинах.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати, після смерті якої відкрилася спадщина на належну їй Ѕ частини зазначеної квартири. Він, як спадкоємець першої черги, вступив у спадщину, оскільки проживав разом з ОСОБА_9, тобто є особою, яка має майнові права на вказану квартиру.
26 липня 2011 року укладений договір купівлі-продажу цієї квартири, який нібито був підписаний ним від свого імені та від імені матері.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року вказаний договір визнаний недійсним, оскільки підписи на договорі були здійснені не ним, а довіреність, яка нібито була підписана ОСОБА_9 12 липня 2011 року, була підписана іншою особою, оскільки ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Таким чином квартира вибула з його володіння поза його волею. Він дізнався, що набувач квартири - ОСОБА_10 10 вересня 2012 року уклав договір купівлі-продажу квартири. Покупцем квартири став ОСОБА_6
Оскільки ОСОБА_10 не мав права власності на спірну квартиру, то він не мав права її продавати будь-кому, а тому ОСОБА_6 не набув права власності на спірну квартиру. Будь-які укладені договори між ОСОБА_10 та іншими особами є нікчемними, оскільки вони порушують публічний порядок. Він має законне право вимагати від будь-яких осіб, які володіють спірною квартирою, повернути йому цю квартиру (т. 1, а. с. 2-7).
04 квітня 2015 року представником позивача подано заяву про зміну підстав позову, посилаючись на те, що 22 квітня 2013 року був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 Ці обставини не були відомі ОСОБА_2 на момент подання позовної заяви (т. 1, а. с. 123-125).
У новій позовній заяві, позивач, крім наведених у первинній заяві обставин, також посилався на те, що 22 квітня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Покупцем квартири стала ОСОБА_3 Відповідно до умов договору квартира набувалась під час шлюбу, тому перейшла у спільну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4
ОСОБА_6 не набув права власності на спірну квартиру, тому не мав права її продавати, відповідно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не набули права власності на квартиру. Він має законне право вимагати від будь-яких осіб, які володіють спірною квартирою повернути йому її (т. 1, а. с. 130-137).
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд ухвалити рішення, яким: витребувати від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передати йому квартиру АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_3 передати йому ключі від квартири АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_4 передати йому ключі від квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Витребувано від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передати ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 827 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1 827 грн судового збору.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4, ОСОБА_3 - ОСОБА_8 - порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_9 та ОСОБА_2 у рівних частинах, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 23 липня 2008 року (т. 1, а. с. 13).
ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року (т. 2, а. с. 58).
ОСОБА_2 є її сином та на день її смерті був зареєстрований і мешкав з матір'ю за однією адресою: АДРЕСА_1, (т. 1, а. с. 221, т. 2, а. с. 59).
26 липня 2011 року між ОСОБА_2, який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_9 (на підставі довіреності) - продавці, з однієї сторони, та ОСОБА_10 - покупець, з іншої сторони, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 18-21).
10 вересня 2012 року між ОСОБА_10 - продавець, з однієї сторони, та ОСОБА_6 - покупець, з іншої сторони, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 22-23).
22 квітня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 126-128).
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2, який діяв за себе та від імені ОСОБА_9, та ОСОБА_10 26 липня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зінченко Н.Л. (т. 1, а. с. 24-27).
Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 19 грудня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 2 КК України і призначено йому покарання відповідно до ст. 69 КК України у виді 6 (шести) років позбавлення волі (т. 1, а. с. 241-246), відповідно до якого ОСОБА_2 вчинив умисні дії, які виразилися у спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого - ОСОБА_9
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ч. 1 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.
Положення вказаної норми застосовуються у випадку наявності прямого умислу на позбавлення особи (спадкодавця) життя та, коли протиправні дії щодо спадкодавця вчиняються з метою отримання спадщини, якщо ж мотиви позбавлення життя спадкодавця або будь-кого з його спадкоємців є іншими, то такі дії не можуть вважатися підставою для усунення спадкоємця від спадкування.
За змістом ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У той же час, під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі статтею 388ЦКмає право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). Разом із тим відплатність придбання майна сама по собі не свідчить про добросовісність набувача.
Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_2 є власником Ѕ частини спірної квартири, яку отримав в порядку приватизації, право на спадкування після смерті своєї матері на іншу Ѕ частини з підстав, передбачених ч. 1 ст. 1224 ЦК України не втратив, на момент смерті спадкодавця був зареєстрований та мешкав разом з ним, із заявою про відмову від спадщини не звертався, є таким, що прийняв спадщину після смерті матері на Ѕ частини спірної квартири, тому правильно вважали, що ОСОБА_2 має право на пред'явлення такого позову.
Разом з тим, встановивши, що спірна квартира вибула з володіння позивача не з його волі, за відплатним договором, який в подальшому визнаний судом недійсним, враховуючи, що добросовісність набуття - це одна з обставин, що має значення для справи за позовом про витребування майна та підлягає доказуванню особою, яка вважає себе добросовісним набувачем, однак відповідачі на такі обставини не посилалася, доказів, які б вказували на добросовісність набуття не надали, а відплатність придбання майна сама по собі не свідчить про добросовісність набувача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову про витребування майна.
За таких обставин підстав для скасування рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року немає.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4, ОСОБА_3 - ОСОБА_8 -відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді: О.В. Кадєтова
С.О. Карпенко