Ухвала
іменем україни
02 березня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Юровської Г.В.,
суддів: Коротуна В.М., Мазур Л.М.,
Нагорняка В.А., ПисаноїТ.О.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_3, третя особа - управління Держземагентства у Васильківському районі Київської області, про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації, визнання права постійного користування земельною ділянкою та витребування її із чужого володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 01 жовтня 2015 року,
У вересні 2011 року Васильківський міжрайонний прокурор Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» (далі - ДП «ДСВ ІФРГ НАН України») до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації, визнання права постійного користування земельною ділянкою, витребування земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_3 на підставі рішення Глевахівської селищної ради від 03 вересня 2009 року № 714-31-V було незаконно надано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, оскільки така ділянка знаходиться у межах земель, переданих у постійне користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України».
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 01 жовтня 2015 року, позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано рішення Глевахівської селищної ради від 03 вересня 2009 року № 714-31-V в частині передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_3
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, кадастровий номер НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_3
Витребувано на користь ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» у ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Проте таким вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» є належним землекористувачем спірної земельної ділянки, оскільки рішення господарського суду Київської області про припинення права користування спірною земельною ділянкою було скасовано, у зв'язку із чим рішення Глевахівської селищної ради в частині передачі у власність відповідача земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку є незаконним та підлягає скасуванню, а також підлягає визнанню недійсним виданий на підставі вказаного рішення державний акт на право приватної власності на земельну ділянку з витребуванням останньої на користь належного землекористувача.
Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитись не можна виходячи з наступного.
Суди під час розгляду справи встановили, що ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» 20 травня 2002 року видано державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_2, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 102.
На підставі рішення Глевахівської селищної ради від 03 вересня 2009 року № 714-31-V передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1.
Рішенням господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 квітня 2009 року, задоволено позов Глевахівської селищної ради й припинено право постійного користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» земельною ділянкою загальною площею 387,19 га, вилучено у підприємства вказану земельну ділянку, визнано недійсним державний акт про право постійного користування та скасовано його державну реєстрацію.
Рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року, Вищого господарського суду України від 23 червня 2011 року, рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Із листа управління Держземагентства у Васильківському районі Київської області від жовтня 2011 року вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_1, яка була передана ОСОБА_3, знаходиться у межах земель, переданих у постійне користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України».
Встановивши, що зовнішні межі земельної ділянки, користувачем якої є ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», перекривають земельну ділянку відповідача, суди виходили із даних, які містяться в автоматизованій системі координат ведення державного земельного кадастру управлінням Держкомзему, каталозі координат зовнішніх меж земельних ділянок.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.
Згідно з п. «б» ч. 2 ст. 198 ЗК України кадастрова зйомка включає погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.
Положеннями ст. 198 ЗК України передбачено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України.
Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
Статтею 143 ЦПК України встановлено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначається судом. При цьому суд має мотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі.
Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд провести експертизу у відповідній судово-експертній установі, доручити її конкретному експерту, заявляти відвід експерту, давати пояснення експерту, знайомитися з висновками експерта, просити суд призначити повторну, додаткову, комісійну або комплексну експертизу.
Проте на порушення вимог ч. 4 ст. 10, ст. ст. 57, 59 ЦПК України суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: не роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і не сприяв здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, зокрема, що стосується необхідності призначення у справі відповідної експертизи для з'ясування вказаних обставин.
Враховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами належним чином не встановлені, судами порушено норми матеріального та процесуального права, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 01 жовтня 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.В. Юровська
Судді: В.М. Коротун
Л.М.Мазур
В.А. Нагорняк
Т.О.Писана