04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"02" березня 2016 р. Справа№ 910/11039/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Федорчука Р.В.
суддів: Лобаня О.І.
Майданевича А.Г.
при секретарі судового засідання Лисенко М.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Сергєєв П.О. (дов. № 3; від 30.05.2014);
від відповідача: Підтинна О.І. (дов № 527; від 04.01.2016);
від прокуратури: Греськів І.І. (посв. № 041072; від 03.02.2016);
розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва
на рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2014
у справі № 910/11039/14 (суддя Якименко М.М.)
за позовом дочірнього підприємства "Нафком-Агро"
до Аграрного фонду,
за участю прокуратури міста Києва,
про стягнення 55 443 718,98 грн., -
Дочірнє підприємство "Нафком-Агро" звернулось до господарського суду з позовом до Аграрного фонду (з урахування уточнення позовних вимог) про стягнення 45 492 871,82 грн основного боргу, 7 855 887,51 грн інфляційних втрат, 2 094 959,65 грн 3% річних, з посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати послуг позивача зі зберігання зерна за договором складського зберігання зерна № 194 від 25.03.2009р., а також про зобов'язання відповідача, після оплати у повному обсязі вартості послуг із зберігання зерна, забрати зерно пшениці 4 класу, строк зберігання якого закінчився, протягом 30 днів з дня повної оплати.
В обгрунтування вимог позивач вказував, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості наданих позивачем послуг (зберігання зерна) згідно умов Договору складського зберігання зерна № 194 від 25.03.2009 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.12.2014 у справі № 910/11039/14 позовні вимоги були задоволені в повному обсязі. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що позивачем доведено наявність підстав для стягнення грошових коштів та зобов'язання відповідача, після оплати у повному обсязі вартості послуг із зберігання зерна, забрати зерно пшениці 4 класу, строк зберігання якого закінчився, протягом 30 днів з дня повної оплати.
Не погодившись з прийнятим рішенням заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2014р. у справі № 910/11039/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обгрунтування вимог апеляційної скарги заступник прокурора посилалався на те, що суд першої інстанції порушив вимоги ст. 4-2, 43 ГПК України, неправильно оцінив обставини справи надавши перевагу доводам позивача, невірно застосував до спірних правовідносин ст.ст.256,257,267,526,627,628,936, 946 ЦК України, не врахував що належними доказами не доведено наявність зерна на складах та виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, через що у відповідача відсутній обов'язок сплати коштів, а також вказував на пропущення позивачем строку позовної давності.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва у справі № 910/11039/14 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Пономаренко Є.Ю.
Розпорядженням в.о. керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 № 09-52/1470/15 у зв'язку із перебуванням головуючого судді Пономаренко Є.Ю., у відпустці, призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/11039/14.
Відповідно до повторного автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва у справі № 910/11039/14 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Суховому В.Г.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 заяву про самовідвід суддів Сухового В.Г., Жук Г.А., Мальченко А.О. у розгляді справи №910/11039/14 задоволено.
Відповідно до повторного автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва у справі № 910/11039/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Федорчука Р.В. суддів - Лобаня О.І., Майданевича А.Г.
У судовому засіданні прокурор та представник відповідача, наведені в апеляційній скарзі доводи підтримали, та просили її задовольнити.
Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню з наступних підстав.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними в матеріалах господарської справи доказами, 25.03.2009 між ДП "Нафком-Агро" (зерновий склад) та Аграрним фондом (поклажодавець) укладений Договір складського зберігання зерна №194, за умовами якого (п. 1.1 Договору) поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці (об'єкт державного цінового регулювання), якість якого відповідає ДСТУ 3768:2004 (далі - зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим Договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим Договором та законодавством.
Під час дії вказаного договору від 25.03.2009р. до нього вносились зміни, що стосувались вартості зберігання зерна, які оформлялись додатковими договорами від 06.06.2009р., 24.11.2009р., 01.06.2010р., 10.09.2010року.
Відповідно до п. 3.1.9 Договору, зерновий склад зобов'язаний повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений Договором строк зберігання не закінчився.
Згідно з п. 3.3.2 Договору, поклажодавець зобов'язаний своєчасно розрахуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також надані додаткові послуги в порядку визначеному підпунктом 3.1.4 цього Договору.
Відповідно до п. 4.1 Договору, розрахунки за надані послуги проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Оплата послуг зернового складу здійснюється поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів.
Згідно з п. 4.3 Договору (із врахуванням змін внесених Додатковою угодою від 10.09.2010) розмір плати (тариф) за надання послуг: зберігання, за тонну за 30 календарних днів пшениці 4 класу становить 17,50 грн з ПДВ.
Пунктом 7.1 Договору визначено, що строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавцем.
На виконання даного Договору поклажодавець передав зерновому складу на зберігання зерно пшениці 4 класу урожаю 2008 року у загальній кількості 128 094,183 тонн, що підтверджується наступними наявними в матеріалах справи складськими документами:
складська квитанція на зерно серії АС № 379273 за №108 від 26.03.2009 - 65 000,00 тонн;
складська квитанція на зерно серії АС № 379278 за №113 від 26.03.2009 - 60 000,00 тонн;
складська квитанція на зерно серії АС № 379302 за №142 від 23.04.2009 - 1 000,00 тонн;
складська квитанція на зерно серії АС № 379306 за №146 від 12.05.2009 - 800,00 тонн;
складська квитанція на зерно серії АС № 379307 за № 147 від 12.05.2009 - 1 294,183 тонн.
Протягом строку дії Договору зерновим складом (позивачем) на підставі відповідних Дозволів поклажодавця (відповідача) на переоформлення (т.1 а.с. 54-82, 138-150), дозволів відповідача на відвантаження (т.1 а.с.111, 129) відвантажено на адресу осіб, зазначених Аграрним фондом як одержувачів, зерно пшениці 4 класу урожаю 2008 року у загальній кількості 105 159,522 тонн, що підтверджується актами приймання-передачі складеними між Позивачем, Відповідачем та третіми особами - одержувачами такого зерна, та накладними (копії накладних та актів приймання-передачі містяться в матеріалах справи т.1 а.с. 83-110).
Відвантаження (переоформлення) відбувалося в період з 27.03.2009р. - по 19.12.2012р., що підтверджує той факт, що зерно знаходилося на зберіганні у Позивача по справі.
Факт наявності на зберіганні у ДП "Нафком-Агро" пшениці підтверджується також наявними в матеріалах справи непогашеними складськими квитанціями (№ 205 від 29.07.2009 р., № 226 від 27.01.2010 р., № 233 від 10.03.2010 р.).
Як вірно було встановлено судом першої інстанції в період з березня 2009 року по жовтень 2009 року позивачем надані, а відповідачем прийняті послуги із зберігання зерна на суму 8 631 244,18 грн., що підтверджується підписаними сторонами наступними актами виконаних робіт (т.1 а.с. 163-177) :
- Акт виконаних робіт № 4 від 03.06.2009р. за травень місяць 2009р. у сумі 340 200,00 грн.;
- Акт виконаних робіт № 1/1 від 02.07.2009р. за березень місяць 2009р. у сумі 71 332,26 грн.;
- Акт виконаних робіт № 1/2 від 02.07.2009р. за квітень місяць 2009р. у сумі 370 062.00 грн.;
- Акт виконаних робіт № 2 від 02.07.2009р. за квітень місяць 2009р. у сумі 249 480,00 грн.;
- Акт виконаних робіт № 3 від 02.07.2009р. за травень місяць 2009р. у сумі 381 880,65 грн.;
Акт виконаних робіт № 5 від 21.07.2009р. за червень місяць 2009р. у сумі 774 230,85 грн.;
- Акт виконаних робіт № 6 від 21.07.2009р. за червень місяць 2009р. у сумі 682 200,00 грн.;
- Акт виконаних робіт № 7 від 18.08.2009р. за липень місяць 2009р. у сумі 861 488,50 грн.;
- Акт виконаних робіт № 8 від 18.08.2009р. за липень місяць 2009р. у сумі 775 620,00 грн.;
- Акт виконаних робіт № 9 від 21.09.2009р. за серпень місяць 2009р. у сумі 686 348,50 грн.;
- Акт виконаних робіт № 10 від 21.09.2009р. за серпень місяць 2009р. у сумі 775 620,00 грн.;
- Акт виконаних робіт № 12 від 30.11.2009р. за вересень місяць 2009р. у сумі 750 600,00 грн.;
Акт виконаних робіт № 11 від 22.02.2010р. за вересень місяць 2009р. у сумі 655 956,82 грн.;
- Акт виконаних робіт № 13 від 22.02.2010р. за жовтень місяць 2009р. у сумі 651 741,40 грн.;
- Акт виконаних робіт № 14 від 22.02.2010р. за жовтень місяць 2009р. у сумі 604 483,20 грн.
Відповідачем в повній мірі проведено оплату за отримані послуги із зберігання зерна за період з березня 2009 року по жовтень 2009 року в розмірі 8631244,18грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.
Вищевказаними доказами спростовуються доводи прокурора та відповідача щодо недоведення позивачем належними доказами факту надання Аграрному фонду послуг зі зберігання зерна.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачеві послуги зі зберігання зерна за відповідну плату згідно умов Договорів, а відповідач в порушення умов Договорів не сплатив на користь позивача плату за фактично отримані послуги в розмірі 45 492 871,82 грн. за період з листопада 2009 року по жовтень 2014 року включно.
На підтвердження позовних вимог позивач надав суду акти виконаних робіт за спірний період, та докази їх надсилання відповідачу для підпису, однак відповідач ухилявся від підписання вказаних актів та не надав суду жодного доказу наявності законних причин для відмови від прийняття наданих позивачем послуг.
Договір, укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ч. 1 ст. 946 ЦК України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Статтею 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачено, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Однак, як слідує з матеріалів справи, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності та повноти внесення плати за отримані послуги зі зберігання зерна відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) в розмірі 45 492 871,82 грн. за період з листопада 2009 року по жовтень 2014 року включно.
Доводи прокуратури та відповідача по справі щодо ненадання позивачем послуг зі зберігання зерна у повному обсязі через виявлену нестачу на складах позивача, суд оцінює критично з огляду на наступне.
На підтвердження вказаних доводів прокуратурою та відповідачем надані суду Акти перевірки кількісних та якісних показників зерна державного інтервенційного фонду, складені протягом 2011-2014 років, в яких в різний час комісія встановлювала нестачу зерна.
Даючи цим доказам оцінку, суд враховує, що відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Однак, як слідує із висновків комісії за результатами проведених перевірок, відповідачем належним чином не обгрунтовано своїх доводів щодо нестачі зерна у позивача, оскільки висновки, зазначені в актах, містять припущення та здогадки, які не можуть судом визнаватися як фактичні дані, на підставі яких можна встановити наявність чи відсутність певних обставин.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до Наказу від 13 жовтня 2008року № 661 із змінами і доповненнями Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах" (далі - Інструкція) встановлено порядок перевірки кількісно-якісного обліку зерна.
Відповідно до п.п. 2.2, 2.3. Глави 2 розділу 8 вказаної Інструкції у випадку виявлення порушень порядку зберігання хлібопродуктів, визначення їх якості, ведення кількісно-якісного обліку чи інших порушень держінспектор Держсільгоспінспекції надає припис про усунення виявлених недоліків і порушень: Держінспектор Держсільгоспінспекції при встановленні фактів невиконання його припису повідомляє про це начальника Держсільгоспінспекції.
Однак, всупереч вимогам Інструкції, за результатами вищезгаданих перевірок кількісних та якісних показників зерна відповідного припису, яким було встановлено факт порушень умов договору, не складалося.
У той же час, колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що документів по інвентаризації пшениці 4 класу, що зберігається на складах позивача, зі здійсненням її повного переважування, у тому числі на дати проведення перевірок, відповідачем та прокуратурою не надано, а встановлення нестачі шляхом використання формулювань "з урахуванням візуальних (приблизних) кількісних оглядів комісії" має ймовірний характер, що не може свідчити про належність і допустимість вищевказаних документів як доказів з врахуванням вимог ст. 34 ГПК України.
Тобто, враховуючи зазначене в сукупності, відповідачем та прокуратурою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження нестачі зерна пшениці 4 класу урожаю 2008 року, що знаходиться на зберіганні ДП "Нафком-Агро" на підставі договору.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
З врахуванням зазначеного, судом встановлено факт отримання зерна на зберігання позивачем від відповідача у кількості 128094,183тонн, факт відвантаження позивачем на користь третіх осіб, отриманого на зберігання зерна в загальній кількості 105159,522 тонн, прийняття його такими третіми особами без будь-яких зауважень щодо якості, порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності та повноти внесення плати за отриманні послуги відповідно до умов договору та допущення ним прострочення платежу. Вказані обставини справи доведено наявними в матеріалах справи доказами. На спростування зазначеного відповідачем та апеллянтом доказів не надано, розміру позовних вимог не оспорено.
На підставі викладеного, враховуючи вимоги правових норм, викладених вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності визначених законодавством підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 45492871,82грн.
Вказана сума боргу не була сплачена відповідачем.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Київський апеляційний господарський суд перевіривши правильність розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, здіснений позивачем та перевірений господарським судом м.Києва, дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 7855887,51грн. - інфляційних втрат, 2094959,65грн. - 3% річних.
Що ж до заяви прокуратури про пропущення позивачем строку позовної давності, то слід зазначити наступне.
Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Як наголошує п. 2.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Однак відповідачем заява про застосування позовної давності не заявлялась. Заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності.
Крім зазначеного Київський апеляційний господарський суд також враховує наступне.
Апелянт обгрунтовує апеляційну скаргу наявним на його думку фактом нестачі зерна внаслідок розтрати з боку позивача, в обгрунтування чого посилається на наявність кримінального провадження № 22014270000000032 від 08.07.2014 за ознаками кримінального правопорушення ст. 191 ч.5 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).
У той же час, з врахуванням положень ч.4 ст.35 ГПК України, п.2.6. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосуваня Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», обов'язковим для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи в питаннях чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою (в данному випадку чи має місце нестача (розтрата) та чи вчинена вона позивачем) є виключно вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили, а не факт існування кримінального провадження.
Таким чином, на час розгляду даної господарської справи судом першої та апеляційної інстанції, під час здійснення кримінального провадження протягом тривалого часу з 08.07.2014р., у встановленому законом порядку будь-яких протиправних дій (бездіяльності) з боку позивача не встановлено, що підтверджується відповідною інформацією прокуратури м.Києва.
З врахуваням зазначеного, вищевказані доводи апелянта є необгрунтованими та безпідставними та не звільняють від обов'язку довести належними і допустимими доказами обставини, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень.
При цьому, апеляційний господарський суд також враховує, що умовами договору складського зберігання зерна № 194 від 25 березня 2009р., з якими погодився і який підписав відповідач Аграрний фонд, не передбачено обов'язку позивача зберігати зерно у конкретно визначеному складі (складах). Сам позивач визначений в тексті вказаного договору як «Зерновий склад».
З врахуванням зазначеного, посилання апелянта і відповідача на матеріали перевірок щодо нестачі (відсутності) зерна на окремих складах позивача, до того ж з врахуванням факту відвантаження позивачем частини зерна (в загальній кількості 105 159,522 тонн), яке перебувало у нього на зберіганні на користь третіх осіб визначених відповідачем, за відсутності інших доказів, не може свідчити про невиконання позивачем своїх обов'язків за договором.
Вказаний висновок підтверджується і письмовими поясненнями самого відповідача (а.с.158 т.3), який підтверджує факт зберігання зерна позивачем, часткового відвантаження вказаного зерна в рахунок третіх осіб та часткової оплати наданих позивачем послуг по зберіганню зерна (т.3 а.с.159).
Крім цього, Київський апеляційний господарський суд також зазначає, що перебування у позивача на зберіганні зерна підтверджують і наявні в матеріалах справи акти перевірки кількісних та якісних показників зерна (т.2 а.с. 123-182) та акти встановлення нестачі зерна (т.2 а.с.184-205). В той же час, аналіз висновків, що містяться у зазначених документах свідчить про те, що їх зроблено на підставі візуального обстеження, а в частині актів висновки взагалі викладені у формі припущень, що не свідчить про правильність і точність відображених у них обставин та викликає сумніви у їх достовірності як доказів.
Відповідачем до суду апеляційної інстанції було подано, крім письмових пояснень, також ряд документів в копіях, серед яких довідки сільських рад щодо наявності на їх території складських приміщень позивача та діяльності останнього, службова переписка відповідача з цього приводу, службова документація відповідача щодо інвентаризації зерна переданого позивачеві на зберігання (запит про проведення інвентаризації, наказ № 1 від 26.01.2015р. з додатками, акти і довідки щодо обстеження складських приміщень позивача, акти проведення інвентаризації на окремих складах датовані січнем-лютим 2015року та ін.), довідка Держфінінспекції в м.Києві від 13.02.2015р. (т.3, а.с.162-258, т.4 а.с.9)
Щодо вказаних документів апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до положень ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтовав неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, чого відповідачем зроблено не було.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для прийняття вказаних доказів та врахування їх при перегляді оскаржуваного рішення суду в апеляційному порядку.
Крім цього, слід зауважити, що переважну частину вказаних документів додатково поданих до суду апеляційної інстанції виготовлено вже після винесення 02.12.2014р. судом першої інстанції оскаржуваного рішення у справі і на час розгляду справи господарським судом м.Києва дані документи не існували взагалі, що спростовує доводи апелянта і відповідача в частині того, що судом першої інстанції при вирішенні справи не було враховано вказані докази.
Враховуючи наведене, оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами чинного матеріального та процесуального права, відсутні визначені ст.104 ГПК України підстави для його скасування. Доводи апеляційної скарги зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини.
За вказаних обставин суд вважає, що апеляційна скарга повинна бути залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 32-34, 36, 43, 49, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2014 у справі № 910/11039/14 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2014 у справі № 910/11039/14 залишити без змін.
3. Справу № 910/11039/14 повернути до господарського суду міста Києва.
4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Р.В. Федорчук
Судді О.І. Лобань
А.Г. Майданевич