17 березня 2016 року м. Львів Справа № 876/12124/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Рибачука А. І.,
суддів - Багрія В. М., Старунського Д. М.,
за участю секретаря - Андрушківа І. Я.,
представника відповідача - Атаманюка К. Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Косівському районі Івано-Франківської області на постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2015 року у справі № 347/1956/15 за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Косівському районі Івано-Франківської області про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Косівському районі Івано-Франківської області (далі - управління), в якому просила зобов'язати управління зарахувати їй до страхового стажу період роботи продавцем у Виробничому кооперативі «Новинка» з 27 грудня 1987 року по 30 грудня 1990 року згідно з записом в її трудовій книжці.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що у вищезазначений період працювала продавцем у Виробничому кооперативі «Новинка», а відповідно цей період підлягає зарахуванню до її страхового стажу.
Постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2015 року позов задоволено. Зобов'язано управління зарахувати ОСОБА_2 до страхового стажу період роботи у Виробничому кооперативі «Новинка» з 27 грудня 1987 року по 30 грудня 1990 року згідно з записом в її трудовій книжці.
Не погодившись із зазначеною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального права просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що у трудовій книжці ОСОБА_2 не зазначені дата видачі та номер документа, на підставі якого її звільнено з Виробничого кооперативу «Новинка», а тому період роботи продавцем у згаданому вище кооперативі не може бути зарахований до її страхового стажу.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені в ній обставини, просив її задовольнити.
Позивач в судове засідання не з'явилась, хоча її належним чином було повідомлено про дату, час та місце апеляційного розгляду, що відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у її відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи, 21 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до управління із заявою про призначення їй пенсії за віком.
Листом управління від 21 вересня 2015 року № 147 позивача повідомлено про те, що до її страхового стажу не зараховано період роботи продавцем з 27 грудня 1987 року по 30 грудня 1990 року, оскільки, у її трудовій книжці не зазначені дата видачі та номер документа, на підставі якого її звільнено з Виробничого кооперативу «Новинка» та не надано інших підтверджуючих документів про стаж роботи у вищевказаний період.
Лише 09 лютого 2016 року, після постановлення судом оскаржуваного рішення, позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) у зв'язку з відсутністю необхідного трудового стажу роботи 15 років.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем безпідставно не було взято до уваги документи подані позивачем, які підтверджують її страховий стаж. Також суд першої інстанції вважав, що обраний позивачем спосіб захисту - зобов'язання зарахувати до її страхового стажу період роботи продавцем у Виробничому кооперативі «Новинка» є належним та достатнім способом судового захисту такого права у спірних правовідносинах.
Суд частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Згідно з абзацом 2 частини першої статті 26 Закону № 1058-IV до досягнення віку, встановленого абзацом 1 цієї статті, право на пенсію за віком мають, зокрема, жінки які народилися з 01 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року - після досягнення ними 57 років.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_2, вона працювала продавцем у Виробничому кооперативі «Новинка» у період з 27 грудня 1987 року по 30 грудня 1990 року.
Крім трудової книжки, факт роботи позивача продавцем протягом вказаного вище періоду підтверджується копією протоколу загальних зборів Виробничого кооперативу «Новинка» від 22 березня 1990 року № 2, згідно з яким ОСОБА_2. (після одруження - ОСОБА_2) брала участь у зборах як член кооперативу, копією договору від 24 березня 1990 року, згідно з яким ОСОБА_2 (після одруження - ОСОБА_2) як член кооперативу зобов'язувалась купити половину приміщення, копією рішення виконавчого комітету Кутської селищної ради народних депутатів від 24 жовтня 1990 року № 65, згідно з яким кооперативу дозволено продати ОСОБА_2 (після одруження - ОСОБА_2) як члену кооперативу незакінчений будівництвом житловий будинок.
Також судом першої інстанції під час розгляду даної справи допитаний в якості свідка ОСОБА_4, який підтвердив факт роботи позивача продавцем у Виробничому кооперативі «Новинка» протягом спірного періоду.
Натомість, певні недоліки допущені при внесенні запису в трудову книжку не можуть бути підставою для відмови в зарахуванні ОСОБА_2 вказаного періоду роботи до страхового стажу, відтак, правильним є висновок суду першої інстанції про безпідставність відмови управління призначити пенсію за віком.
Однак, задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав, що обраний позивачем спосіб захисту (відновлення) порушеного права є належним та достатнім способом судового захисту такого права у спірних правовідносинах.
Такий висновок суду першої інстанції є помилковим, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії; зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача коштів; тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003 (1-12/2003) зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (стаття 13).
Отже, при обранні способу захисту порушеного права суд повинен зважити, чи зможе він призвести до відновлення права особи, за захистом якого вона звернулась до суду.
З урахуванням необхідності поновлення порушеного права ОСОБА_2, суд першої інстанції, встановивши факт протиправності дій відповідача щодо відмови призначити їй пенсію за віком, повинен був вийти за межі позовних вимог та обрати такий спосіб захисту порушеного права, який би гарантував поновлення її порушеного права.
З огляду на те, що позивач зверталася із заявою про призначення пенсії, на момент звернення досягла відповідного віку та мала достатньо стажу для призначення пенсії за віком, суд повинен був визнати протиправними дії управління щодо відмови в призначенні ОСОБА_2 пенсії за віком та зобов'язати управління призначити та виплачувати їй таку пенсію.
Разом з тим, відповідно до статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, оскільки позивач звернулася до відповідача за призначенням пенсії за віком по закінченню встановленого трьохмісячного терміну, то така повинна бути призначена з дня подання нею заяви про призначення пенсії, тобто з 21 вересня 2015 року.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування оскаржуваної постанови та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Косівському районі Івано-Франківської області задовольнити частково.
Постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2015 року у справі № 347/1956/15 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Косівському районі Івано-Франківської області про зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Косівському районі Івано-Франківської щодо відмови в призначенні ОСОБА_2 пенсії за віком та зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Косівському районі Івано-Франківської призначити та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за віком з 21 вересня 2015 року.
В решті позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: А. І. Рибачук
Судді В. М. Багрій
Д. М. Старунський
Повний текст постанови виготовлено 21 березня 2016 року.