м. Миколаїв
03 березня 2016 року Справа № 814/191/16
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1,Миколаїв,54052
доТериторіального Управління Державної Судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. В.Морська, 41,Миколаїв,54030 Корабельного районного суду м. Миколаєва, вул. Самойловича, 29-а,Миколаїв,54050
прозобов'язати вчинити певні дії,
Позивач - ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі - відповідач 1) і Корабельного районного суду м. Миколаєва (далі - відповідач 2).
З урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 22.02.2016 р. позивач просить суд:
- визнати незаконною відмову голови Корабельного районного суду м. Миколаєва у видачі наказу про виплату позивачу вихідної допомоги;
- визнати незаконною відмову відповідача 1, яка викладена в листі від 03.02.2016 р. № 5/2-108/16, щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат;
- зобов'язати голову Корабельного районного суду м. Миколаєва видати наказ про виплату позивачу вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат;
- зобов'язати відповідача 1 нарахувати і виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Позовні вимоги мотивовані протиправною відмовою відповідачів нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у зв'язку з виходом у відставку в розмірі десяти місячних заробітних плат на підставі ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції, чинній станом на час його звернення до Вищої ради юстиції та до Верховної Ради України із заявою про відставку.
Відповідачі позов не визнали. Відповідач 1 у своїх запереченнях зазначив, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є вихід у відставку, а не факт подання заяви до Вищої ради юстиції. Територіальне управління не наділене правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, здійснювати виплату вихідної допомоги.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд дійшов висновку, що позов належить задоволенню, виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, з 12.04.1976 р. позивач працював на посаді народного судді Жовтневого районного народного суду, а з 21.06.1982 р. - народним суддею Корабельного районного народного суду м. Миколаєва (а. с. 13-14).
29.11.2013 р. позивач звернувся до Вищої ради юстиції України з заявою про внесення до Верховної Ради України подання про його звільнення у відставку з посади судді Корабельного районного суду м. Миколаєва (а. с. 25). До Вищої ради юстиції України вказана заява надійшла 02.12.2013 р. (а. с. 23).
24.12.2013 р. Вищою радою юстиції України прийнято рішення № 1522/0/15-13 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді Корабельного районного суду м. Миколаєва у зв'язку з поданням заяви про відставку (а. с. 26).
Постановою Верховної Ради України від 25.12.2014 р. № 59-VІІІ позивача звільнено з посади судді Корабельного районного суду м. Миколаєва у зв'язку з поданням заяви про відставку (а. с. 27-31).
Відповідно до наказу голови Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25.12.2014 р. № 49-О позивача виключено зі штату суду та виплачено компенсацію за невикористані відпустки.
21.01.2016 р. позивач звернувся до відповідачів із заявою щодо нарахування та виплати вихідної допомоги в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою (а. с. 10).
Листами від 27.01.2016 р. і від 03.02.2016 р. відповідачі відмовили в задоволенні заяви, посилаючись на Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким виключено ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що надавала судді право на вихідну допомогу при виході у відставку.
Відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
При цьому, звільнення судді відбувається за наявності в судді відповідного стажу роботи, який, відповідно до ч. 1 ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (тут і далі нормативно-правові акти застосовуються в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), становить не менше двадцяти років, та подання суддею заяви, яка є підтвердженням вільного волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.
Частина 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Зазначене вбачається також і з рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 р. № 10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Так, Конституційний Суд України зазначив, що аналіз розділу VІІІ Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дає підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.
Конституційним Судом України також зауважено, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків.
Тобто, реалізація права судді на відставку за наявності підстав, встановлених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", є підставою для виплати такому судді вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Суд враховує, що з 01.04.2014 р., набрав чинності Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким виключено ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Водночас зазначена обставина не є підставою для позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги, оскільки право на відставку реалізовано ним до набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні".
Відповідно до ч. 3 ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.
Згідно з п. 4 параграфа 2.1 розділу II Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 04.04.2010 р. № 791/0/15-10, розгляд питання про відставку судді включає в себе з'ясування дійсного волевиявлення судді, який подав заяву про відставку, з метою перевірки відсутності стороннього впливу на суддю або примусу.
Наведені правові норми вказують, що Вища рада юстиції за наявності у судді відповідного стажу роботи повноважна перевіряти лише справжність волевиявлення судді, водночас відмовити в задоволенні заяви про відставку з інших підстав Вища рада юстиції не правомочна.
Подібну роль у цьому процесі відведено й Верховній Раді України, оскільки, згідно з положеннями ст. 216 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України "Про Регламент Верховної Ради України", керівництво Верховної Ради України лише забезпечує організацію підготовки цього питання до розгляду на пленарних засіданнях.
Отже, подання позивачем заяви про відставку за наявності відповідного стажу на посаді судді вказує на реалізацію ним права на відставку.
Як зазначено вище, заяву про відставку позивач подав 29.11.2013 р., тоді як фактичне звільнення на підставі постанови Верховної Ради України відбулося 25.12.2014 р., тобто більш ніж через рік після подання позивачем вищевказаної заяви до Вищої ради юстиції.
Разом з тим, на переконання суду, тривалий період, протягом якого не вирішувалося питання про звільнення позивача з посади судді у відставку, не залежав від його волі, а тому не може впливати на вирішення питання про нарахування та виплату вихідної допомоги за законодавством, чинним на час подання ним заяви про відставку.
Суд при вирішенні спору також враховує, що позбавлення позивача права на отримання відповідної вихідної допомоги у зв'язку з відставкою суперечить приписам ст. 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинник законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 р. № 3-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюється на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці.
Конституційний Суд України відзначив, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене статтею 43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.
Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому не може виокремлюватися певна категорія суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку з підстав, не пов'язаних з статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя.
Відтак, враховуючи, що за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку, скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими Законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.
Таким чином, оскільки право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", він має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону Україну "Про судоустрій і статус суддів".
Статтею 145 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено засади фінансування судів. Зокрема ч. 2 цієї статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
- Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів;
- Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.
Відповідно до ст. 148 вищевказаного Закону Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Згідно з п. 1 Типового положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 15.07.2015 № 104, територіальні управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - територіальні управління) є територіальними органами Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України) та їй підпорядковуються. Територіальні управління утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Відтак територіальне управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області є територіальним управлінням Державної судової адміністрації України.
Згідно з п. 4.3 указаного Типового положення територіальні управління здійснюють функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності територіальних управлінь та місцевих загальних судів.
Корабельний районний суд м. Миколаєва є місцевим загальним судом, тому фінансове забезпечення його діяльності віднесено до повноважень територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області, що, відповідно, покладає на нього обов'язок виплатити позивача вихідну допомогу у зв'язку з відставкою.
Враховуючи викладене відмова відповідачів виплатити вихідну допомогу позивачу є необґрунтованою, що зумовлює необхідність визнання судом такої відмови протиправною та зобов'язання нарахувати та виплатити вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, ч. 3 ст. 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати відмову голови Корабельного районного суду м. Миколаєва у видачі наказу про виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги, а також відмову Територіального управління державної судової адміністрації України в Миколаївській області, яка викладена у листі за №5/2-108/16 від 03.02.2016 року, про нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат - протиправними.
3. Зобов'язати голову Корабельного районного суду м. Миколаєва видати наказ про виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, Територіальне управління державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати ОСОБА_1 вихудну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Суддя Є.В. Марич