Справа № 815/702/16
21 березня 2016 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Завальнюка І.В.,
за участю секретаря - Гур'євої К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прокаріс» до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просить визнати дії відповідача щодо відмови у реєстрації ТОВ «Прокаріс» платником податку на додану вартість протиправними; зобов'язати відповідача зареєструвати ТОВ «Прокаріс» платником податку на додану вартість шляхом внесення запису до відповідного реєстру.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ТОВ «Прокаріс» тричі зверталося до ДПІ в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області із реєстраційною заявою платника податку на додану вартість на підставі п.182.1 ст.182 ПК України. Кожного разу податковим органом пропонувалося повторно позивачу звернутися із заявою платника ПДВ, а в якості обґрунтування для не проведення реєстрації зазначалися положення наказу Міністерства фінансів України від 14.11.2014 р. № 1130 «Про затвердження Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість» (далі - Положення). При цьому в заявах позивачем зазначалися дані у повній відповідності до вказаного Положення, у зв'язку із чим підстав для відмови в реєстрації Товариства платником ПДВ не було. Зважаючи на неправомірний характер дій відповідача, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову. Зокрема, у наданих підприємством заявах форми 1-ПДВ в розд.4 «Місцезнаходження (місце проживання) платника» вказано адресу: 67806, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Ангарська, 18. В той же час в ході відпрацювання вказаного платника встановлено, що Товариство не знаходиться за вказаною податковою адресою, у зв'язку із чим позивачу було направлено листи з пропозиціями надати нові заяви платника ПДВ з відображенням даних, передбачених Положенням. Зважаючи на те, що в супереч п.3.9 Положення в заяві ТОВ «Прокаріс» вказало недостовірні дані (адресу підприємства, за яким воно не знаходиться), відповідач вважає дії щодо не реєстрації ТОВ «Прокаріс» платником ПДВ обґрунтованими та вчиненими в межах правового поля.
Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Судом встановлено, що 28.01.2016 р. Департаменту державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, легалізації формувань було подано документи для державної реєстрації ТОВ «Прокаріс». До заяви про державну реєстрацію створення юридичної особи було додано реєстраційну заяву про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вартість згідно п.182.1 ст.182 ПК України, п.2 ч.1 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 р. № 1130.
01 лютого 2016 р. в Департаменті державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців уповноваженою особою отримано виписку з ЄДРПОУ про реєстрацію ТОВ «Прокаріс».
З огляду на матеріали справи, 04.02.2016 р. представник ТОВ «Покаріс» Зубкова А.В. у телефонній розмові із ДПІ в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області дізналась про відмову в реєстрацію Товариства платником ПДВ, у зв'язку із чим повторно подала заяву про реєстрацію, додавши копії договору оренди офісного приміщення.
Листами ДПІ в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області від 03.02.2016 р. № 1150/10/15-21-15-02, від 09.02.2016 р. № 1403/10/15-21-15-01 повідомила ТОВ «Прокаріс» про відмову в реєстрації Товариства платником ПДВ та запропонувала повторно звернутися із відповідною заявою.
09 лютого 2016 р. ТОВ «Прокаріс» втретє звернулося до ДПІ в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області із реєстраційною заявою про добровільну реєстрацію платником ПДВ, за результатами розгляду якої листом від 12.02.2016 р. № 1588/10/15-21-15-01 податковий орган в черговий раз відмовив у реєстрації Товариства платником ПДВ та запропонував повторно звернутися.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені дії ДПІ в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області щодо не реєстрації ТОВ «Прокаріс» платником ПДВ необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають до часткового задоволення у зв'язку з наступним.
За змістом всі три відповіді ДПІ в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області від 03.02.2016 р. № 1150/10/15-21-15-02, від 09.02.2016 р. № 1403/10/15-21-15-01, від 12.02.2016 р. № 1588/10/15-21-15-01 ідентичні та складаються з вказівки на зазначену в заявах адресу ТОВ «Прокаріс»: 67806, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Ангарська, 18 та посилань на абз.4, 5 пп.1 п.3.5, абз.2, 3 п.3.8, п.3.9 Положення. На підставі зазначеного податковий орган пропонував позивачу повторно надати заяву платника ПДВ відповідно до вимог законодавства.
З огляду на заперечення відповідача, фактичною підставою для відмови ТОВ «Прокаріс» в реєстрації платником податку на додану вартість слугувало те, що податковим органом не встановлено відповідність місцезнаходження платника.
Так, до ДПІ в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області надійшли довідка ОУ Білгород-Дністровської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області від 04.02.2016 р. № 75, від 04.02.2016 р. № 105 про не встановлення місцезнаходження ТОВ «Прокаріс».
Крім того, у телефонній розмові директор та засновник ТОВ «Прокаріс» Ковальчук В.М. на поставлені питання «яким видом діяльності буде займатись підприємство?», «за якою адресою перебуває підприємство?», «яка кількість працюючих на підприємстві?» не дала чітких відповідей, що викликало у співробітника податкового органу сумнів щодо здійснення господарських операцій. Також співробітник інспекції з огляду на вищевикладене дійшов висновку про те, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Прокаріс» здійснюється поза межами правового поля, що свідчить про не набуття належним чином цивільної правоздатності.
Після надходження третьої заяви ТОВ «Прокаріс» 12.02.2016 р. проведено засідання робочої групи ДПІ в Овідіопольському районі з розгляду реєстраційної заяви форми 1-ПДВ, за результатами чого ухвалено рішення здійснити виїзд за податковою адресою Товариства для можливості встановлення відповідності місцезнаходження платника та провести опитування посадових осіб щодо причетності до ведення господарської діяльності.
Згідно листа ОУ Білгород-Дністровської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області від 26.02.2016 р. № 84/7/15-05-07-05-14 за результатами виходу за податковою адресою ТОВ «Прокаріс» 04.02.2016 р. не встановлено співробітників зазначеного підприємства, ознак ведення господарської діяльності візуально не встановлено.
Крім того, в запереченнях зазначено, що адреса: 67806, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Ангарська, 18 є адресою масової реєстрації, де, серед інших, перебувало ТОВ «Екзотік Груп», щодо якого встановлено неправомірне визначення сум податкових зобов'язань.
Відповідно до п.182.1 ст.182 ПК України якщо особа, яка відповідно до пункту 181.1 статті 181 цього Кодексу не є платником податку у зв'язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій відсутні або є меншими від встановленої зазначеною статтею суми, вважає за доцільне добровільно зареєструватися як платник податку, така реєстрація здійснюється за її заявою.
Заява з позначкою про добровільну реєстрацію як платника ПДВ може бути подана державному реєстратору як додаток до реєстраційної картки, що подається для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця.
Для здійснення такої реєстрації особа повинна подати до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням/місцем проживання Заяву не пізніше ніж за 20 календарних днів до початку податкового періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками ПДВ.
Водночас місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку (стаття 93 Цивільного кодексу України).
Заява подається особисто такою фізичною особою або безпосередньо керівником або представником юридичної особи - платника (в обох випадках з документальним підтвердженням особи та повноважень) та обов'язково має бути підписана заявником із зазначенням дати. Усі розділи Заяви підлягають заповненню.
Особи, що прийняли добровільне рішення про реєстрацію платниками ПДВ, можуть навести у заяві бажаний (запланований) день реєстрації як платника ПДВ, що відповідає даті початку податкового періоду (календарний місяць), з якого такі особи вважатимуться платниками ПДВ та матимуть право на виписку податкових накладних.
Пунктом 3.8 розділу III Положення визначено, що дані реєстраційної заяви мають бути достовірними та відповідати відомостям Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
З метою підтвердження достовірності відомостей про відповідність особи вимогам, визначеним статтею 180 (щодо особи - платника ПДВ), пунктом 181.1 статті 181 (щодо обов'язкової реєстрації), пунктом 182.1 статті 182 (щодо добровільної реєстрації) та пунктом 183.7 статті 183 Кодексу (щодо подачі реєстраційної заяви), контролюючий орган відповідно до підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20, пункту 73.3 статті 73 Кодексу має право запитувати у такої особи документи, що підтверджують зазначені відомості.
При цьому п.183.8 ПК України встановлено випадки, коли контролюючий орган відмовляє в реєстрації особи як платника податку:
- якщо за результатами розгляду реєстраційної заяви та/або поданих документів встановлено, що особа не відповідає вимогам, визначеним статтею 180, пунктом 181.1 статті 181, пунктом 182.1 статті 182 та пунктом 183.7 статті 183 цього Кодексу;
- якщо існують обставини, які є підставою для анулювання реєстрації згідно із статтею 184 цього Кодексу;
- якщо при поданні реєстраційної заяви чи визначенні бажаного (запланованого) дня реєстрації не дотримано порядок та строки (терміни), встановлені пунктами 183.1, 183.3-183.7 цієї статті.
Пунктом 3.9 Положення передбачено, що якщо в заяві про реєстрацію не зазначені обов'язкові реквізити, надані недостовірні або неповні дані, її не скріплено печаткою заявника (за наявності), не підписано заявником (для фізичних осіб), відповідальною особою заявника (для юридичних осіб) чи особою, яка має документально підтверджене повноваження щодо підпису реєстраційної заяви від особи, яка реєструється платником ПДВ, відомості про заявника не включені до Єдиного державного реєстру, то протягом 5 робочих днів від дня отримання заяви контролюючий орган звертається до особи з письмовою пропозицією надати нову заяву про реєстрацію (із зазначенням підстав неприйняття попередньої).
Враховуючи викладене, у разі відсутності підстав для відмови у реєстрації особи як платника ПДВ контролюючий орган зобов'язаний протягом 5 робочих днів внести до Реєстру платників податку на додану вартість запис про реєстрацію такої особи як платника ПДВ.
Повертаючись до обставин справи, суд враховує, що в усіх трьох відмовах Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області щодо відмови у реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Прокаріс» платником податку на додану вартість від 03.02.2016 р. № 1150/10/15-21-15-02, від 09.02.2016 р. № 1403/10/15-21-15-01, від 12.02.2016 р. № 1588/10/15-21-15-01 відповідач не вказав підстави неприйняття реєстраційної заяви всупереч вимогам Положення, на яке він посилається, та не зазначив, які саме дані, зазначені Товариством, є недостовірними, що є неприпустимим.
Відповідно до пунктів 12.4, 12.5 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року № 1588, щодо кожного платника податків, стосовно якого виявлена відсутність його за місцезнаходженням (місцем проживання) та не з'ясоване його фактичне місцезнаходження (місце проживання), підрозділ контролюючого органу, який з'ясував зазначений факт, готує та передає підрозділам податкової міліції запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків за встановленою формою.
Якщо за результатами заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи підрозділами податкової міліції буде підтверджено відсутність такої особи за місцезнаходженням або встановлено, що фактичне місцезнаходження юридичної особи не відповідає зареєстрованому місцезнаходженню, керівник (заступник керівника) контролюючого органу протягом трьох робочих днів приймає рішення про надсилання до відповідного державного реєстратора повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за формою N 18-ОПП (додаток 24) для вжиття заходів, передбачених частиною дванадцятою статті 19 Закону. Повідомлення за формою N 18-ОПП надсилається державному реєстратору поштовим відправленням або в електронному вигляді у порядку взаємного обміну інформацією з реєстрів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та Центрального контролюючого органу.
У разі надходження державному реєстратору від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний надіслати поштовим відправленням протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначеного повідомлення юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки.
В силу абз.2 п.14 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо державному реєстратору повернуто поштове відправлення, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.
В запереченнях проти адміністративного позову відповідач зазначає, що 08.02.2016 р. направлено рішення № 3 про доцільність направлення державному реєстратору повідомлення про відсутність юридичної особи ТОВ «Прокаріс» за місцезнаходженням за ф.№ 18-ОПП.
Однак будь-яких доказів, які б свідчили про прийняте керівником (заступником керівника) контролюючого органу рішення про надсилання до відповідного державного реєстратора повідомлення про відсутність ТОВ «Прокаріс» за місцезнаходженням за формою N 18-ОПП для вжиття в подальшому реєстратором заходів щодо внесення до Єдиного державного реєстру запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, представником ДПІ в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області не надано.
В той же час, згідно виписки з ЄДРПОУ від 01.02.2016 р. місцезнаходженням ТОВ «Прокаріс» є адреса: 67806, Одеська область, Овідіопольській район, смт. Авангард, вул. Ангарська, 18. Також аналогічні дані містяться в відомостях з ЄДРПОУ ГУ Статистики в Одеській області від 04.02.2016 р. № 03.3-12/181.
Крім того, в матеріалах справи наявна копія договору оренди від 01.02.2016 р. № 01/02/16-1 (а.с. 22-24), відповідно до якого ТОВ «Логістичний центр «Авангард» передало в оренду ТОВ «Прокаріс» офісне приміщення площею 4 кв.м. за адресою: 67806, Одеська область, Овідіопольській район, смт. Авангард, вул. Ангарська, 18. Згідно акту прийняття-передачі від 01.02.2016 р. вищевказане нежитлове приміщення передано орендарю (а.с. 25).
Оцінюючи посилання відповідача на відсутність підприємства за його місцезнаходженням з огляду на здійснені співробітниками виходи за вищевказаною адресою, суд виходить із того, що відсутність в певний проміжок часу посадових осіб за зазначеною адресою не означає фактичної відсутності підприємства. При цьому відповідачем не надано жодного доказу в обґрунтування своєї правової позиції та викладених у запереченнях проти адміністративного позову фактичних обставинах, які б підтверджували дійсні виходи співробітників контролюючого органу за місцезнаходженням Товариства, складені за їх результатами акти тощо.
Поряд із тим, суд враховує, що чинним законодавством України не встановлено заборони на розташування за однією адресою двох або більше суб'єктів господарювання.
Натомість, згідно ст.14 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» інфраструктурою підтримки малого і середнього підприємництва є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, які провадять діяльність, спрямовану на розвиток суб'єктів малого і середнього підприємництва, їх інвестиційної та інноваційної активності, просування вироблених ними товарів (робіт, послуг), результатів інтелектуальної діяльності на внутрішній і зовнішній ринки.
До об'єктів інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва належать бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційні бізнес-інкубатори, науково-технологічні центри, центри трансферу технологій, фонди підтримки малого підприємництва, лізингові компанії, консультативні центри, інші підприємства, установи та організації, основним завданням яких є сприяння розвитку малого і середнього підприємництва.
При цьому суд не оминає увагою той факт, що розміщення за однією адресою двох та більше юридичних осіб, в свою чергу, тягне за собою певні особливості їх обліку та здійснення контролю з боку держави.
Враховуючи вимоги Першої директиви Ради ЄС "Про координацію гарантій (застережних заходів), які вимагаються країнами-членами від компаній в рамках контексту другого абзацу Статті 58 Договору для захисту інтересів членів та інших з перспективою зробити такі гарантії однаковими в усьому Співтоваристві" від 9 березня 1968 року N 68/151/ЄЕС та з огляду на положення Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, суд вважає правову позицію відповідача, яка зводиться до того, що реєстрація суб'єкта господарювання, який розташований за адресою масової реєстрації, спричиняє статус платника податку, що відсутній за своїм місцезнаходженням, - вкрай необґрунтованою та такою, що не відповідає національному законодавству.
Вищевказана Директива в ст.11 також проголошує, що закони країн-членів можуть не передбачати недійсність компанії у випадках відмінних від наступних: 1. Недійсність компанії повинна оголошуватись рішенням суду, що діє відповідно до норм статутного права; 2. Недійсність компанії може оголошуватись лише за наступними причинами: (а) жоден документ про заснування не був виконаний, або правила превентивного контролю чи вимоги стосовно юридичних формальностей не були дотримані; (б) цілі компанії є незаконними або протилежними суспільній політиці; (в) документ про заснування або устав не вказує назву компанії, кількість індивідуальних підписаних капіталів, загальну суму підписаного капіталу або цілей компанії; (г) незмога дотриматись положень національного законодавства стосовно мінімального розміру капіталу, що має бути оплаченим; (д) обмежена дієздатність всіх членів-засновників; (е) порушення національного законодавства, що регулює діяльність даної компанії, коли кількість членів-засновників є меншою за два.
Окремо від вищезгаданих підстав недійсності компанії, остання не підпадає не під які інші причини неіснування, повної чи порівняльної недійсності або заяви про недійсність.
Згідно ч. 2 ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Відповідно до ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
При цьому пп.20.1.37 п.20.1 ст.20 ПК України дозволяє податковим органам звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.
Згідно зі статтею 55-1 ГК України ознаками фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою-підприємцем, у тому числі визнання реєстраційних документів недійсними, є:
реєстрація (перереєстрація) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;
нереєстрація в державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством;
реєстрація (перереєстрація) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;
реєстрація (перереєстрація) та провадження фінансово-господарської діяльності без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.
Застосовуючи нормативний синтетичний підхід до розуміння зазначених положень можна дійти висновку, що посадові особи податкового органу вправі звернутися до суду з позовом про визнання установчих документів недійсними в разі виявлення ознак фіктивності суб'єкта господарювання (підприємництва). Стаття 55-1 ГК містить ознаки (критерії), за якими юридична особа чи діяльність фізичної особи-підприємця можуть бути визнані фіктивними, тобто такими, в яких зовнішня організаційно-правова форма не відповідає її суті та меті створення. Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела та характеристика яких наведені в статтях 69, 70, 77, 79, 80, 82 - 85 КАС України.
З огляду на вищевикладене, доводи відповідача про ненабуття ТОВ «Прокаріс» правоздатності через ненадання у телефонній розмові директором Товариства відповідей на питання співробітника податкової інспекції та незнаходження посадових осіб в офісі в момент візиту співробітників податкового органу суд відхиляє, як вкрай необґрунтовані.
Також посилання відповідача на той факт, що за цією ж адресою було зареєстровано інше підприємство (ТОВ «Екзотік Груп»), в діяльності якого були виявлені порушення податкового законодавства, суд вважає взагалі позбавленими будь-якого сенсу, адже Конституція України, Податковий кодекс України та в решті Європейський суд з прав людини чітко визначають правило індивідуальної відповідальності платника податків.
Вирішуючи спір, суд враховує, що податковий орган жодним чином не довів суду, що подані позивачем для реєстрації платником податку на додану вартість документи не відповідають вимогам Положення. Натомість, з огляду на матеріали справи, подані ТОВ «Прокаріс» заяви надавались останнім у повній відповідності до вимог чинного законодавства, що обумовлювало обов'язок ДПІ зареєструвати Товариство платником ПДВ.
Таким чином, за відсутності у податкового органу належних доказів про відсутність позивача за його місцезнаходженням, відповідно були відсутні підстави, передбачені п.183.8 ст.183 ПК України для відмови в реєстрації юридичної особи як платника податку.
Відповідно до ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що податковим органом в порушення приписів вищенаведених норм було необґрунтовано відмовлено у державній реєстрації ТОВ «Прокаріс» платником податку на додану вартість, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, у зв'язку із чим адміністративний позов в цій частині підлягає до задоволення.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
При цьому, з огляду на положення ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України 21.10.2010 року № П-278/10.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналіз приписів КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Поряд із тим, згідно ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Застосування різних способів захисту порушеного права позивача повинно відбуватися з урахуванням конкретних обставин справи в кожному окремому випадку.
Звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Правову позицію щодо можливості обрання самим судом іншого способу захисту порушеного права позивача, у разі, якщо позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав, підтримано Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України і у постанові від 20 квітня 2010 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», приватної фірми «Орнатус» про зобов'язання вчинити певні дії. Зокрема, в зазначеній постанові Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вказала, що суд, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави, не врахував, що правила частини 3 статті 105 КАС України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом. Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Вирішуючи спір, суд враховує, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути реєстраційну заяву платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Прокаріс», з урахуванням викладених вище висновків суду. При цьому суд відхиляє доводи позивача на необхідність судового зобов'язання податкового органу зареєструвати Товариство платником ПДВ, оскільки таке зобов'язання буде певною мірою втручанням з боку суду в дискреційні повноваження податкової інспекції. Посилання позивача на повторну відмову податкового органу з аналогічних підстав не може слугувати підставою для втручання суду в дискреційні повноваження, оскільки такі дії суб'єкта владних повноважень щодо відмови в реєстрації платником ПДВ є об'єктом судового контролю вперше.
З урахуванням викладеного, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення. При цьому процесуальним законом передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову лише про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, не перебираючи на себе функції органу владних повноважень щодо прийняття певного рішення.
На підставі положень ч.2,3 ст.162 КАС України суд вважає за необхідне винести постанову, яка б гарантувала дотримання та захист прав, свобод, інтересів особи, яка звернулась за судовим захистом.
Керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Прокаріс» задовольнити частково.
Визнати дії Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області щодо відмови у реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Прокаріс» платником податку на додану вартість протиправними.
Зобов'язати Державну податкову інспекцію в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області повторно розглянути реєстраційну заяву платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Прокаріс».
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 21 березня 2016 р.
Суддя _______________ І.В. Завальнюк