"10" березня 2016 р. м. Київ К/800/38965/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддівЗайця В.С. (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Суворовського районного суду м.Одеси від 24 грудня 2009 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України у Суворовському районі м.Одеси про визнання протиправною відмови, зобов'язання здійснити нарахування та забезпечити виплату щомісячної соціальної допомоги, -
09 грудня 2009 року ОСОБА_4 пред'явив позов до управління Пенсійного фонду України у Суворовському районі м.Одеси (далі - УПФ у Суворовському районі м.Одеси) про
визнання протиправною бездіяльність УПФ у Суворовському районі м.Одеси у зв'язку із не проведенням нарахування та виплати протягом періоду з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2009 року державної соціальної підтримки дітей війни у вигляді підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у відповідності до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни;
стягнення на його користь недоотриману внаслідок невиконання УПФ у Суворовському районі м.Одеси вимог Конституції України, Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2009 року суму підвищення до пенсії дітей війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком 4902,66 грн., в тому числі: за 2006 рік - 1290,60 грн., за 2007 рік - 1213,26 грн., за 2008 рік - 1158,60 грн., за 2009 рік - 1240,20 грн.;
зобов'язання УПФ у Суворовському районі м.Одеси негайно виконати постанову суду за цим позовом.
Постановою Суворовського районного суду м.Одеси від 24 грудня 2009 року позов задоволено частково.
Зобов'язано УПФ у Суворовському районі м.Одеси нарахувати та виплатити ОСОБА_4 підвищення до пенсії, що передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, - за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 21 липня 2011 року постанову Суворовського районного суду м.Одеси від 24 грудня 2009 року змінено.
Зобов'язано УПФ в Суворовському районі м.Одеси здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_4 відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни, виходячи з розміру, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період із 09 грудня 2008 року по 09 грудня 2009 року з урахуванням фактично здійснених виплат.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, скаржник оскаржив їх.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та задовольнити позовні вимоги за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2009 року у повному обсязі.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 народився 13 лютого 1943 року, є громадянином України, пенсіонером, має статус «дитина війни» відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про перерахунок і виплату підвищення до пенсії за 2006 рік, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року № 3367 пункт 17 статті 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» був виключений та статтю 110 вказаного Закону викладено у новій редакції, якою встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Протягом 2006 року Кабінетом Міністрів України вказаний порядок запровадження та виплати пільг дітям війни, які передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визначений не був; Кабінет Міністрів України не погоджував з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету розмір підвищення до пенсії та не визначав розмір підвищення за результатами виконання бюджету у першому півріччі 2006 року. Таким чином, фінансування виплат підвищення до пенсії дітям війни з державного бюджету у 2006 році не проводилось.
Задовольняючи позовні вимоги про перерахунок і виплату підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 по 31 грудня 2007 року суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено на 2007 рік дію статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Задовольняючи позовні вимоги за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року суд першої інстанції виходив з того, що редакція статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 01 січня 2008 року втратила чинність з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, у зв'язку з чим з 22 травня 2008 року відновилася попередня редакція цієї статті, а також право позивача на нарахування підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Позовні вимоги судом першої інстанції за період з січня по грудень 2009 року вирішені не були.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком, визначений статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
Всупереч частини 1 статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось відповідно до постанов Кабінету Міністрів України в не належних розмірах.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України
на 2007 рік» визнано таким, що не відповідає Конституції України
(є неконституційними).
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року були внесені зміни до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Відповідно до цих змін було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення до пенсії в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними.
Відповідно до вимог статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України «Про соціальний захист дітей війни» має вищу юридичну силу в порівняні з постановами Кабінету Міністрів України. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Таким чином, в період з 01 січня 2007 року по 08 липня 2007 року застосуванню підлягала стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», а в період з 01 січня 2008 року по 22 травня 2008 року стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовувалась в редакції Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги лише за період з 09 грудня 2008 року по 09 грудня 2009 року, які судом першої інстанції не були розглянуті, та відмовляючи у задоволенні позовних вимог за період до 09 грудня 2008 року, послався на статті 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, частину 4 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийшов до висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом порушених прав, оскільки позивач звернувся до суду з позовом лише 09 грудня 2009 року.
Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення до суду із позовом) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення до суду із позовом) передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог за період з 01 січня 2006 року по 08 грудня 2009 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач надав клопотання, в якому вказує на пропуск строку позивачем та просив відмовити у задоволенні позову з цієї підстави.
Однак в матеріалах справи відсутні заперечення УПФ у Суворовському районі м.Одеси чи будь-які інші докази того, що УПФ наполягало у суді першої інстанції на застосуванні статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, а є лише клопотання головного спеціаліста юрисконсульта ОСОБА_5 до Апеляційного суду Одеської області, зареєстроване 05 липня 2011 року, про підтримання апеляційної скарги в повному обсязі, а також про застосування при розгляді справ про соціальний захист «дітей війни» положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи, що відповідач не наполягав у суді першої інстанції на застосуванні наслідків пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, а суд апеляційної інстанції незаконно змінив рішення суду першої інстанції в цій частині.
Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.
Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Оскільки суд першої інстанції не розглянув позовні вимоги про перерахунок і виплату підвищення до пенсії за 2009 рік, суд апеляційної інстанції, пославшись на статті 195, 198 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув позовні вимоги за цей період та задовольнив позов у цій частині.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з позицією апеляційного суду та вважає, що право на отримання державної соціальної підтримки - підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у позивача було і у 2009 році, оскільки Закон України "Про соціальний захист дітей війни" Законом України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" не зупинявся та не змінювався.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи.
Згідно із статтею 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 232 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 липня 2011 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України у Суворовському районі м.Одеси про визнання протиправною відмови, зобов'язання здійснити нарахування та забезпечити виплату щомісячної соціальної допомоги за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року скасувати.
В іншій частині постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 липня 2011 року про задоволення позову ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України у Суворовському районі м.Одеси про визнання протиправною відмови, зобов'язання здійснити нарахування та забезпечити виплату щомісячної соціальної допомоги за період з 01 січня 2009 року по 09 грудня 2009 року - залишити без змін.
Постанову Суворовського районного суду м.Одеси від 24 грудня 2009 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 235-244-2 КАС України.
Судді: