провадження №22-ц/796/1187/2016 Головуючий у 1-й інстанції: Яровенко Н.О.
справа №755/2861/15-ц Доповідач: Поліщук Н.В.
10 березня 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:
Головуючого - судді Поліщук Н.В.
суддів Білич І.М., Болотова Є.В.
при секретарі Горбачовій І.В.
за участю представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником за довіреністю ОСОБА_1, на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 23 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -
В лютому 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 12 760 000 грн.
Вимоги обгрунтовує тим, що він та гр. ОСОБА_5 у травні 2006 року домовились із ОСОБА_2 про те, що останньому будуть передані 1 600 000 доларів США для їх збереження та проведення в майбутньому розрахунку з продавцями земельних ділянок у кількості 134 одиниць, право власності на які, в подальшому мало бути розподілено між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівній кількості.
31 травня 2006 року ОСОБА_2 складена розписка про те, що він отримав від ОСОБА_6, ОСОБА_7 кошти в розмірі 1 600 000 доларів США в розрахунок за земельні ділянки (134 шт.), які знаходяться на території СТ «Українська земля» та зобов»язався гарантувати повернення сум до оформлення ОСОБА_8 довіреностей на купівлю-продаж земельних ділянок.
Проте, в подальшому на ім»я ОСОБА_4 договори купівлі-продажу земельних ділянок у кількості 67 одиниць укладено не було, на вимогу від 08 червня 2011 року відповідач 800000 доларів США не повернув.
Зазначає, що з метою повернення коштів у 2011 році звернувся до суду з позовом про стягнення 6 378 800 грн. як безпідставно отриманих. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено, рішенням суду касаційної інстанції вимоги задоволено, проте постановою Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
З посиланням на викладені обставини, їх правову оцінку, що зазначена в постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року, зазначає, що правовідносини сторін містять змішаний характер (елементи договорів схову та доручення) та оскільки мети, з якою відбулась передача коштів, не досягнуто, то відповідач повинен був їх повернути.
Обгрунтовуючи вимоги в частині стягнення 800000 доларів США, зазначає, що оскільки у розписці не визначено фактичного розміру переданих ним коштів, слід виходити з положень ст.540 ЦК України.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 23 жовтня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим. Зазначає, що не дивлячись на висновки про особисту відсутність ОСОБА_4 при складанні розписки, він є кредитором за цією розпискою, про що в ній і зазначено. Посилається на незастосуванням судом до відносин ст.540 ЦК України, за правилами якої зобов»язання в частині 800000 доларів США повинно виконуватись на користь ОСОБА_4
В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, посилаючись на викладені в ній обставини.
Відповідач та його представник проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з»явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 виконав свої зобов»язання відповідно до наданої ним розписки від 31 травня 2006 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Як установлено судом першої інстанції та убачається з матеріалів справи, 31 травня 2006 року в офісі по вул. Ізюмській у м.Києві ОСОБА_2 вчинено розписку про отримання від ОСОБА_4 та ОСОБА_9 грошових коштів в сумі 1 600 000 доларів США, в розрахунок за земельні ділянки в кількості 134 штуки, що знаходяться на території Громадської організації Садове товариство «Українська земля», та ОСОБА_2 зобов»язався гарантувати повернення суми коштів до оформлення ОСОБА_10 довіреностей на купівлю-продаж земельних ділянок.
Під час передачі коштів ОСОБА_4 присутнім не був, оскільки знаходився за кордоном.
Установлено також, що ОСОБА_2 виконав свої зобов»язання стосовно передачі коштів відповідному представнику продавців та в подальшому було укладено 134 договори купівлі-продажу земельних ділянок, після чого ОСОБА_5 надав ОСОБА_2 розписку про відсутність будь-яких з його боку претензій щодо виконання останнім домовленостей .
Звертаючись до суду за захистом порушеного права, позивач, не спростовуючи зазначених вище фактичних обставин, вказує на те, що із згаданих 134-х земельних ділянок право власності на 67 земельних ділянок мало бути оформлено на ім»я позивача ОСОБА_4, проте зазначене виконано не було.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Розписка є документом, яка може бути вчинена однією особою на підтвердження взятого на себе зобов»язання перед іншими особами та передана ним як борговий документ, що посвідчує зобов»язання. Розписка може містити умови про предмет зобов»язання та умови про його виконання.
Із складеної ОСОБА_2 розписки убачається, що він взяв на себе обов»язок вчинити певні дії. Сторонами цієї розписки зазначені ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 Виходячи із умов розписки убачається, що кредиторами є особи, які здійснили передачу коштів на певні цілі (ОСОБА_4, ОСОБА_5.), а боржником є особа, яка прийняла кошти та зобов»язалась вчинити дії (ОСОБА_2.).
ОСОБА_2 не заперечується обставина, що розписка складена особисто ним, добровільно, ним особисто зазначені імена ОСОБА_4 та ОСОБА_5
В постанові від 02 жовтня 2013 року, прийнятій Судовою палатою у цивільних та господарських справах Верховного Суду України за наслідком перегляду рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2013 року у справі, предметом розгляду якої були правовідносини сторін, що виникли внаслідок передачі цієї ж оспорюваної суми, установлено, що відповідач (ОСОБА_2.) набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою його зберігання та передачі для придбання у майбутньому земельних ділянок. Крім того, грошові кошти не передавались у власність чи користування, їх було отримано не як позику чи оплату за надані послуги згідно з договором, а лише як предмет договору. Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов»язального права, які застосовуються до окремих видів угод.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов»язки. До підстав виникнення цивільних права та обов»язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Зобов»язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відносинах, що виникли між сторонами, ОСОБА_2 взяв на себе обов»язок вчинити певні дії (зберегти кошти та в послідуючому передати їх третій особі в розрахунок за земельні ділянки в кількості 134 штуки, що знаходяться на території СТ «Українська земля»). Матеріалами справи підтверджено виконання такого зобов»язання, в тому числі даними договорів купівлі-продажу земельних ділянок. Доказів, які свідчили б про наявність у ОСОБА_2 зобов»язання оформити договори купівлі-продажу земельних ділянок у визначеній кількості на конкретних осіб, зокрема ОСОБА_4, не надано.
Допитаний в суді апеляційної інстанції в якості свідка ОСОБА_11 пояснив, що в травні 2006 року на прохання ОСОБА_4 ним за довіреністю були отримані грошові кошти з рахунка дружини ОСОБА_4 - ОСОБА_12 в розмірі 800000 доларів США, які він доставив в офіс та залишив на столі, проте особисто в руки ОСОБА_2 не передавав. Кошти призначались для придбання земельних ділянок, проте умови договору свідку не відомі.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що в укладеному між сторонами договорі міститься елемент договору доручення, згідно якого відповідач взяв зобов»язання оформити на ім»я позивача 67 земельних ділянок, є помилковими та відхиляються колегією суддів, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов»язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов»язки довірителя.
Зміст договору доручення визначено ст.1003 ЦК України, у якій зазначено, що у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Проте, зміст розписки, виданої ОСОБА_2, не дає підстав для висновку, що останній брав на себе зобов»язання вчинити певні дії від імені ОСОБА_4, зокрема придбати на його ім»я земельні ділянки в кількості 67 штук, а ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_2 на вчинення таких дій.
Доводи апеляційної скарги в частині застосування ст.540 ЦК України відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.
Відповідно до ст.540 ЦК України якщо у зобов»язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов»язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Оскільки ОСОБА_2 згідно змісту розписки не має зобов»язання щодо укладення договорів купівлі-продажу, а сутність його зобов»язання полягає у зберіганні грошових коштів та передачі для придбання у майбутньому земельних ділянок, відтак є помилковими твердження позивача щодо виникнення у ОСОБА_2 зобов»язання укласти договори купівлі-продажу з оформленням права власності на кожного із кредиторів в рівних частинах.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відсутність при складанні розписки одного із кредиторів само по собі не може позбавляти його прав, які документ може породжувати для такої особи, оскільки розписка має характер одностороннього правочину (складена одноособово) та відповідно до ч.3 ст.202 ЦК України створює обов»язки лише для ОСОБА_2 Обов»язки інших осіб не зазначені та не виплавають із суті такого правочину, а відтак не вимагалося обов»язкової присутності всіх сторін, так само як і підписання документу кожним із учасників.
Проте, такі твердження суду першої інстанції не призвели до неправильного вирішення справи, відтак не є підставою для скасування рішення суду.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду, колегією суддів не установлено.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану представником за довіреністю ОСОБА_1, відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 23 жовтня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - суддя Н.В. Поліщук
Судді І.М. Білич
Є.В. Болотов