11 березня 2016 р.м. ХерсонСправа № 821/234/16
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Василяки Д.К.,
при секретарі: Корнієнко Я.В., за участю позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
встановив:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонської області (далі - відповідач, Херсонська об'єднана ДПІ ГУ ДФС у Херсонської області) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №21383-17 від 30.06.2015 р.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Державною податковою інспекцією у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонської області винесено податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 р. № 21383-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.
Підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення стало те, що позивач є власником транспортного засобу 2011 року випуску.
Вказане податкове повідомлення - рішення вважає протиправним та необґрунтованим, оскільки податкове зобов'язання з транспортного податку, суперечить принципу стабільності податкового законодавства, закріпленого підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Оскільки згідно вимог Бюджетного кодексу України бюджетний період становить один рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року, а зміни до Податкового кодексу України, внесені 28.12.2015 р., які почали діяти з 01.01.2015 року, то норми податкового законодавства, що до транспортного податку, не можуть застосовуватись до позивача в бюджетному періоді 2015 р., вони повинні почати діяти лише в бюджетному періоді 2016 року. Крім того, позивач зазначив, що при придбанні та реєстрації автомобіля ним було сплачено податок, який підлягав сплаті за першу реєстрацію автомобіля на території України, що виключає можливість додаткового нарахування податкових платежів. З метою уникнення нарахування пені та виникнення податкового боргу позивачем сплачено 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн. транспортного податку за спірним податковим повідомлення-рішенням.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, часта місце розгляду справи належно повідомлений, причини неявки не відомі. Заперечення у встановлений строк не надав, правова позиція суду невідомо.
Представником відповідача до суду надано клопотання про зупинення провадження. Суд не приймає заявлене клопотання до уваги, оскільки клопотання подане до канцелярії суду після розгляду справи.
Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного: Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи", який набрав чинності 01 січня 2015 року, викладено у новій редакції статтю 267 Податкового кодексу України, якою запроваджено транспортний податок для фізичних осіб.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Згідно з підпунктом 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України, базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Підпунктом 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
За правилами обчислення та сплати транспортного податку, визначеними у підпунктах 267.6.1, 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Таким чином, починаючи з 01 січня 2015 року, у фізичних осіб, що мають власні зареєстровані у встановленому порядку легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., виникає обов'язок зі сплати транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль.
Суд встановив, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії САЕ 982015 позивач є власником автомобіля Toyota Highlander універсал легковий, 2011 року випуску, з об'ємом двигуна - 3456 куб. см., дата реєстрації 30.08.2011 року.
Наведене свідчить, що позивач має власний зареєстрований легковий автомобіль, який використовувався до 5 років і має об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., тобто автомобіль, який має ознаки об'єкта оподаткування.
Однак, суд вважає, що у межах спірних правовідносин позивач не має обов'язку сплати транспортного податку з огляду на таке: відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Вище встановлено, що норми Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи", якими запроваджено транспортний податок для фізичних осіб, набрали чинності 01 січня 2015 року.
Тому, в контексті спірних правовідносин вбачається, що обов'язок зі сплати транспортного податку виникає у фізичних осіб, у яких право власності на легковий автомобіль який використовувався до 5 років і має об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см., зареєстроване після 01 січня 2015 року.
Разом з тим, на момент придбання позивачем транспортного засобу норми Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи" ще не діяли, а позивач сплатив до бюджету збір за реєстрацію транспортного засобу у відповідності до положень статті 231 Податкового кодексу Україні у чинній та той час редакції.
З огляду на викладене, суд вважає, що норми статті 267 Податкового кодексу України в частині оподаткування транспортним податком з фізичних осіб не можуть бути застосовані до позивача за принципом незворотності дії норми закону в часі.
Крім того, визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб суперечить принципу стабільності. Так, відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України одним із принципів оподаткування є стабільність, який полягає у тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Згідно з пунктом 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України встановлено, що до місцевих податків належить податок на майно, одним із елементів якого є транспортний податок.
Відповідно до підпункту 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначає, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно із пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Виходячи з наведених норм Податкового кодексу України слідує, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Суд встановив, що Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" прийнято 28 грудня 2014 року, Рішенням Херсонської міської ради від 20 лютого 2015 року №58/923 установлено транспортний податок у м. Херсоні. Так, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень вказаного Закону та рішення з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 01 січня 2016 року.
З огляду на викладене суд вважає, що податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а сплачені грошові кошти поверненню.
Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що в даному випадку відповідачем не надано достатньо належних та допустимих доказів правомірності своїх дій.
У зв'язку з цим, суд, аналізуючи викладене приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонської області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №21383-17 від 30.06.2015 р. підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Керуючись ст.ст.2,8,9,12,17,19,158,159, 160-163,167 КАС України, суд -
постановив:
Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні ГУ ДФС у Херсонській області № 21383-17 від 30 червня 2015 року.
Зобов'язати Херсонську об'єднану державну податкову інспекцію ГУ ДФС у Херсонській області вирішити питання щодо повернення коштів у сумі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп. ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати в сумі 551 грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Херсонській області (код ЄДРПОУ 39473382) шляхом безспірного списання з рахунків органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 12 березня 2016 р.
Суддя Василяка Д.К.
кат. 8.3.6