м. Вінниця
11 березня 2016 р. Справа № 2-а-1217/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Крапівницької Н. Л.,
секретаря судового засідання: Демченка А.М
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2
відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5
третьої особи: ОСОБА_6,
прокурора Безпалюка А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вінниці адміністративну справу за позовом
державної фінансової інспекції у Вінницькій області
до фермерського господарства "ОСОБА_7 Україна";
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Вінницьке відділення Українського державного Фонду підтримки фермерських господарств
про стягнення коштів в сумі 250000 грн., -
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом Державної фінансової інспекції у Вінницькій області до фермерського господарства "ОСОБА_7 Україна", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Вінницьке відділення Українського державного Фонду підтримки фермерських господарств про стягнення коштів в сумі 250000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що під час проведення контрольного заходу на виконання пункту 2.19 плану контрольно-ревізійної роботи ГоловКРУ України на IV квартал 2009 року, контрольно-ревізійним управлінням у Вінницькій області проведена ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності Вінницького відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств за період з 1 липня 2007 року по 1 жовтня 2009 року, результати якої включені в акт від 18 січня 2010 року №07-21/1 ревізії фінансово-господарської діяльності Українського фонду підтримки фермерських господарств за період з 01 липня 2007 року по 1 жовтня 2009 року.
Під час ревізії проведено зустрічну звірку ФГ “ОСОБА_7 Україна”. За результатами ревізії та взаємної звірки встановлено порушення вимог підпункту 7 пункту 5 Порядку використання коштів державного бюджету для надання підтримки фермерським господарствам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року №1102, в частині отримання фермерським господарством “ОСОБА_7 Україна” безповоротної фінансової допомоги на суму 250000 грн., що й слугувало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
В судовому засіданні ухвалою суду, яку внесено до журналу судзасідання, контрольно-ревізійне управління у Вінницькій області було замінено правонаступником - державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області.
З огляду на викладені обставини, в ході розгляду справи судом ініційовано питання щодо закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Представники позивача, третя особа, прокурор заперечили проти закриття провадження у справі, мотивуючи тим, що даний спір відноситься до компетенції адміністративних судів.
Представники відповідача заявлене клопотання про закриття провадження у справі підтримали.
Враховуючи норми законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин та, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, компетенція адміністративних судів поширюється на: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; 4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; 5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Аналізуючи пункт 1 частини першої статті 3 КАС України, яким визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі, на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, виходячи із загального розуміння правового спору, публічно-правовий спір - це відносини, які виникають внаслідок реального або уявного порушення прав, свобод та інтересів учасників публічно-правових відносин, що виникають між органами влади і їх посадовими чи службовими особами, які здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства та юридичними чи фізичними особами.
Тобто, юрисдикція адміністративних судів визначається за: суб'єктним складом правовідносин (обов'язковим їх учасником є суб'єкт владних повноважень); змістом правовідносин (це відносини, що виникають у зв'язку із здійсненням владних управлінських функцій, а також у зв'язку з формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму). При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Разом з тим, відповідно до пункту 4 частини першої статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів також поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.
Так, за змістом частини четвертої статті 50 КАС суб'єкт владних повноважень може звернутись з адміністративним позовом до фізичної чи юридичної особи у випадках, установлених законом.
В розрізі норм законодавства, які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин, правовий статус органів контрольно-ревізійної служби України визначався Законом України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26.01.1993 №2939-ХІІ. Відповідно до частини другої статті 1 закону №2939-ХІІ державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.
Стаття 2 цього Закону передбачала, що головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Зазначені норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону №2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, пунктом 7 передбачено право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Згідно із пунктом 10 статті 10 Закону №2939-ХІІ органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону №2939-XII законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.
З аналізу норм законодавства, якими керувався позивач при виникненні спірних правовідносин вбачається, що контрольно-ревізійне управління у Вінницькій області ставилося питання про стягнення коштів з непідконтрольної установи.
З урахуванням обставини, що розгляд справи було зупинено, а з моменту подання адміністративного позову до суду пройшов значний час - позивача було замінено правонаступником державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області.
Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23.04.2011 №499/2011 (далі Положення) Інспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах (пункт 7 Положення).
Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 15); у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 18); при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт 21).
Положенням установлено, що Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.
Позивач у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.
Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом Вінницького відділення Українського державного Фонду підтримки фермерських господарств.
З матеріалів справи вбачається, що під час ревізії було проведено зустрічну звірку в ФГ “ОСОБА_7 Україна”, з метою встановлення законності отримання фінансової підтримки на безповоротній основі.
Отже враховуючи наведені вище положення Закону № 2939-XII та підсумовуючи викладене, слід зазначити, що в даному випадку ФГ “ОСОБА_7 Україна” не було підконтрольним об'єктом, будь-яких письмових вимог чи інших заходів щодо усунення порушень, виявлених при проведені ревізії саме у Вінницького відділення Українського державного Фонду підтримки фермерських господарств, до господарства пред'явлено не було. Таким чином позивачем не доведено та не обґрунтовано, яким чином ФГ “ОСОБА_7 Україна” порушило інтереси держави в сфері публічно-правових відносин.
Суд дійшов висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки лише із підконтрольної установи, якою являється Вінницьке відділення Українського державного Фонду підтримки фермерських господарств.
Варто враховувати, що позивач має право та зобов'язаний звернутися до адміністративного суду лише у разі, коли таке право чи обов'язок прямо передбачені законом. В даному випадку судом встановлено, що позивач фактично звернувся із позовом
про стягнення виявлених збитків.
Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, вони не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 23 червня 2015 року, 28 жовтня та 25 листопада 2014 року (справи №№ 21-967а15, № 21-462а14, № 21-442а14 відповідно).
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи вищенаведене та суть правовідносин, які склалися між сторонами, суд дійшов висновку, що позивачем ставиться питання про стягнення виявлених в ході перевірки збитків з непідконтрольної установи, а, відтак, заявлена ним вимога не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим, провадження у справі слід закрити. Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду Вінницької області.
Керуючись ст.ст. 157, 165, 186, 254 КАС України, суд -
Провадження у справі за позовом державної фінансової інспекції у Вінницькій області до фермерського господарства "ОСОБА_7 Україна"; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Вінницьке відділення Українського державного Фонду підтримки фермерських господарств про стягнення коштів в сумі 250000 гривень, закрити, так як справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії ухвали суду безпосередньо в суді, то п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії ухвали суду.
Суддя підпис ОСОБА_7
Копія вірна Суддя:
Секретар: