Справа № 683/129/16-ц
2/683/228/2016
18 лютого 2016 року м. Старокостянтинів
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючої - судді Бондарчук Л.А.
секретаря Борикіної Л.В.
розглянувши у судовому засіданні в місті Старокостянтинів справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування,
У січні 2016 року позивачі звернулись в суд з позовом до Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області і просять визнати за ними в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1.
В обґрунтування заявленого позову посилаються на те, що за життя ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла для ОСОБА_2 - 1/2 частину свого майна, а для ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - по 1/4 частині кожному. Вони прийняли спадщину у встановленому законом порядку. До складу спадщини увійшла квартира АДРЕСА_2, частина якої належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, яке видано 07 квітня 1997 року відділом приватизації Жмеринської дистанції цивільних споруд, а частина - на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 квітня 1997 року Старокостянтинівською державною нотаріальною конторою. Однак, нотаріус відмовив їм в оформленні спадкових прав на вказану квартиру, посилаючись на те, що правовстановлюючі документи на вищевказану квартиру не відповідають вимогам закону, зокрема у договорі купівлі-продажу не зазначена частка квартири, яка була відчужена, а свідоцтво про право власності на квартиру видано не уповноваженим на те органом - Жмеринською дистанцією цивільних споруд.
Представник позивачів - адвокат Віхерко Н.О. подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує повністю та просить позов задоволити.
Відповідач - Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області, яка належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, подала заяву про розгляд справи у відсутності свого представника, при вирішенні спору покладається на думку суду.
Оскільки сторони в судове засідання не з»явились, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснюється.
Дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_4 За життя ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений 03 листопада 2010 року секретарем Веснянської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Вороніною В.В. зареєстрований в реєстрі за №22, яким усе належне їй на день смерті майно заповіла наступним чином: ОСОБА_2 - 1/2 частину; ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - 1/2 частину в рівних долях кожному.
На день своєї смерті ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_4 разом із правнуком ОСОБА_7 У визначений законом шестимісячний строк з часу відкриття спадщини позивачі подали нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4
Вказані обставини підтверджуються: свідоцтвом про смерть ОСОБА_4; заповітом ОСОБА_4 від 03 листопада 2010 року; довідкою Старокостянтинівської ЖЕК від 12 жовтня 2015 року про склад сім"ї ОСОБА_4 на день її смерті; матеріалами спадкової справи №17/2015, заведеної 12 червня 2015 року приватним нотаріусом Старокостянтинівського районного нотаріального округу Хмельницької області Лавутою Т.О. до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4
До складу спадкового майна після смерті ОСОБА_4 увійшла квартира АДРЕСА_1. На момент приватизації зазначена квартира була квартирою спільного заселення й на підставі свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1 від 07 квітня 1997 року, яке видано відділом приватизації Жмеринської дистанції цивільних споруд, ОСОБА_4 належала на праві власності одна кімната площею 19,6 кв.м, кухня та коридор були у загальному користуванні. Право власності ОСОБА_4 на підставі цього свідоцтва було зареєстровано у Старокостянтинівському БТІ у реєстрову книгу №4366. 22 квітня 1997 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Старокостянтинівського районного нотаріального округу Шовтенко Н.П., ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_10 іншу частину вищезазначеної квартири, що складається із житлової кімнати площею 11,4 кв.м, коридор, кухня - у загальному користуванні. Право власності на зазначену частину квартири зареєстровано у Старокостянтинівському БТІ 22 квітня 1997 року у реєстрову книгу під №4366.
Стаття 1217 ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частиною 1 статті 1222 ЦК України передбачено, що спадкоємцями за заповітом можуть бути, зокрема, фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 ЦК України).
Відповідно до п.23 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про спадкування" № 7 від 30 травня 2008 року, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Постановами приватного нотаріуса Старокостянтинівського районного нотаріального округу від 17 грудня 2015 року позивачам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_2 у зв"язку із тим, що правовстановлюючий документ на квартиру виданий відділом приватизації Жмеринської дистанції цивільних споруд, що суперечить ч.1 ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", а у договорі купівлі-продажу квартири від 22 квітня 1997 року не визначено частку квартири, яка відчужується.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Так, свідоцтво про право власності на житло - частину квартири АДРЕСА_2 було видано на підставі розпорядження №1843 від 07 квітня 1997 року й право власності на цю квартиру зареєстровано в Старокостянтинівському БТІ за ОСОБА_4, про що було внесено відповідний запис до реєстраційної книги за №4366.
Згідно ч.2 ст.331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч.4 ст.3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції, яка діяла на час виникнення прав на нерухоме майно) приватизація державного житлового фонду (далі приватизація) - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Відповідно до п.5 ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача квартир у власність громадян оформлялася свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструвалося в органах приватизації і не потребувало нотаріального посвідчення.
Відповідно до п.п. 13, 14 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 року №56 (яке було чинним на момент виникнення права власності на квартиру) приватизація державного житлового фонду здійснювалася уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною виконавчою владою, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управління яких знаходився державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснювалася на підставі рішень відповідних органів приватизації.
Вищезазначеним Положенням також визначався порядок державної реєстрації права власності на квартиру, зокрема п.28 Положення передбачалася обов'язкова реєстрація в органах технічної інвентаризації свідоцтва про право власності на квартиру.
Таким чином, зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності не залежало від державної реєстрації до часу набрання законної сили ЦК України та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Таким чином, право власності на частину квартири (житлову кімнату площею 19,6 кв.м) виникло у спадкодавця з моменту видачі розпорядження про передачу квартири у власність, тобто з 07 квітня 1997 року.
Іншу частину квартири (житлову кімнату площею 11,4 кв.м) ОСОБА_4 набула у встановленому законом порядку на підставі договору купівлі-продажу від 22 квітня 2997 року.
З технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 вбачається, що вона складається лише із двох житлових кімнат площею 19,6 кв.м та 11,4 кв.м, а також кухні, санвузла, коридору і кладовки, а тому надані суду правовстановлюючі документи беззаперечно вказують на те, що ОСОБА_4 є власником усієї зазначеної квартири в цілому.
З огляду на вказане, суд вважає, що оскільки позивачі прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4, але не можуть отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, тому за ними слід визнати право власності на квартиру АДРЕСА_2, яка увійшла до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_4, відповідно до часток визначених у заповіті, а саме: за ОСОБА_2 - 1/2 частину квартири, за ОСОБА_1 - 1/4 частину квартири, за ОСОБА_3 - 1/4 частину квартири.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 328, 1217, 1266, 1268, 1298 ЦК України, суд
Позов задоволити.
Визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_3.
Визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_3.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Хмельницької області через Старокостянтинівський районний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: