Справа №667/11358/13-ц Головуючий в І інстанції: Прохоренко В.В.
Провадження №22-ц/791/561/2016 Доповідач: Капітан І.А.
16 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі:
головуючогоОСОБА_1,
суддів:ОСОБА_2,
ОСОБА_3,
Секретар з участю адвокатаОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 02 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення коштів,
У грудні 2013 року ОСОБА_7 звернулась до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування своїх вимог позивач посилалась на те, що постановою Комсомольського районного суду м. Херсона від 12 липня 2013 року у кримінальній справі за її скаргою приватного обвинувачення провадження відносно ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, було закрито зі звільненням останньої від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням, із затвердженням мирової угоди, згідно якої на відшкодування заявлених нею позовних вимог ОСОБА_6 сплачує 7 000,00 грн.: до 12 серпня 2013 року - 2 300,00 грн., до 12 вересня 2013 року - 2 300,00 грн., до 12 жовтня 2013 року - 2 400,00 грн. Оскільки всупереч зазначених домовленостей та постанови суду ОСОБА_6 було сплачено лише 2 300,00 грн., ОСОБА_7, з урахуванням збільшення позовних вимог, просила суд стягнути з ОСОБА_6 на її користь суму основного боргу у розмірі 4 700,00 грн., 3261, 80 грн. - інфляційні втрати, 295,12 грн. - 3% річних та понесені судові витрати.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 02 грудня 2015 року позовОСОБА_7 задоволено. Постановлено: стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 заборгованість в розмірі 8 256,93 грн., з якої: 4 700,00 грн. - сума основного боргу, 3 261,80 грн. - інфляційні витрати, 295,13 грн. - 3% річних. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 сплачений судовий збір в розмірі 487,20 грн..
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходило.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов мирової угоди у позивача наявні підстави для стягнення несплачених грошових коштів, а також інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як свідчать матеріали справи, 14 березня 2012 року за скаргою приватного обвинувачення ОСОБА_7 за фактом завдання їй легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, була порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. У зазначеній справі ОСОБА_7 було визнано потерпілою, останньою заявлено цивільний позов про відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди.
Постановою Комсомольського районного суду м. Херсона від 12 липня 2013 року, що набрала законної сили, провадження в кримінальній справі № 667/3971/13-к відносно ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, закрито зі звільненням останньої від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.125 КК України у зв'язку з примиренням винного з потерпілим згідно з вимогами ст.46 КК України із затвердженням мирової угоди, згідно якої на відшкодування заявлених ОСОБА_7 позовних вимог ОСОБА_6 сплачує 7 000,00 грн.: до 12 серпня 2013 року - 2 300,00 грн., до 12 вересня 2013 року - 2 300,00 грн., до 12 жовтня 2013 року - 2 400,00 грн.(а.с.4).
Відповідачем умови затвердженої мирової угоди у добровільному порядку виконані належним чином не були, на виконання зазначеної постанови було сплачено лише 2 300,00 грн.
13 листопада 2013 року на виконання постанови Комсомольського районного суду м. Херсона від 12 липня 2013 року по кримінальній справі № 667/3971/13-к Комсомольським районним судом м. Херсона представнику потерпілої ОСОБА_7 видано виконавчий лист (а.с.5).
Постановою державного виконавця ВДВС Комсомольського РУЮ м. Херсона від 19 листопада 2013 року відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий лист не відповідає вимогам ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», а саме не містить примусового характеру виконання рішення суду (а.с.6).
Враховуючи, що мирова угода, затверджена судом в порядку кримінального провадження, припускає добровільне її виконання, а Закон України « Про виконавче провадження» направлений на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), у разі невиконання стороною умов такої угоди у добровільному порядку заінтересована сторона має звернутися до суду, який видав ухвалу про затвердження мирової угоди, із заявою про зміну порядку її виконання з добровільного на примусовий, що стане підставою для вчинення Державною виконавчою службою дій, спрямованих на примусове виконання.
Однак, на відміну від цивільного процесуального закону та господарського процесуального закону норми кримінального судочинства не передбачають можливості зміни способу і порядку виконання мирової угоди.
Крім того, відповідно до частин першої, четвертої, п'ятої статті 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.
Мирова угода за своєю правовою природою є договором, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті, вона ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах і повинна виконуватися добровільно. У протилежному разі мирова угода, затверджена (визнана) судом, може бути підставою для примусового виконання.
Пунктом 5 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції від 21 квітня 1999 року передбачалося, що мирові угоди, затверджені судом, відносяться до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.
Однак Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який набрав чинності 01 січня 2004 року, положення пункту 5 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» виключено.
Отже, на момент ухвалення постанови суду про затвердження мирової угоди (12 липня 2013 року), відповідно до якої ОСОБА_6 зобов'язана була передати ОСОБА_7 грошові кошти, зазначена мирова угода не відносилася до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.
За змістом пункту 2 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» виконанню державною виконавчою службою підлягають ухвали, постанови судів у цивільних справах у випадках, передбачених законом.
Вимоги до виконавчого документа закріплено у статті 18 цього Закону.
Однією з підстав відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження є невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» (пункт 6 частини першої статті 26 цього Закону).
Ухвала суду про визнання мирової угоди є виконавчим документом і підлягає виконанню державною виконавчою службою лише в разі, якщо ця ухвала відповідає вимогам, передбаченим статтею 18 указаного Закону.
Системний аналіз зазначених норм показав, що в разі невиконання однією зі сторін зобов'язань за умовами мирової угоди, інша сторона угоди може звернутися до державної виконавчої служби для примусового виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди, якщо ця ухвала відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», але інша сторона угоди також не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. При цьому звернення заінтересованої особи до суду із зазначеним позовом без попереднього отримання постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження не є підставою для відмови в задоволенні такого позову.
Отже, мирова угода - це цивільно-правове зобов'язання та до нього застосовуються загальні правила Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із ч.5 ст.11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Звертаючись до суду з позовом, свої вимоги ОСОБА_7 обґрунтовувала невиконанням ОСОБА_6 умов мирової угоди в частині зобов'язання відповідачки сплатити грошові кошти, та просила застосувати норми ст. 625 ЦК України. Тобто зі змісту позовних вимог вбачається про спонукання відповідача до виконання умов мирової угоди шляхом стягнення наявної заборгованості. Вимог про стягнення грошових коштів в рахунок відшкодування шкоди позивачем не заявлялося (а.с.3, 108-110).
Таким чином у ОСОБА_6 після затвердження судом мирової угоди виникло зобов'язання перед ОСОБА_7 і таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, а відтак, є грошовим.
Згідно із ч. 2 ст.625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення суду питання про стягнення основного боргу.
Отже чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з ухваленням судового рішення, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Враховуючи, що відповідач не виконала грошового зобов'язання, яке було досягнуто у мировій угоді, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_7 із заявлених нею підстав.
Такий висновок суду узгоджується з правовими позиціями Верховного суду України, викладеними в постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 та від 25 листопада 2015 року у справі № 6-342цс15.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 щодо незастосування судом ст.205 ЦК України і закриття провадження у справі колегія суддів до уваги не приймає виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Для застосування вказаної підстави закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову.
Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави закривати провадження у справі.
Спірні правовідносини в даній справі є похідними від правовідносин у справі, в якій ухвалено постанову про визнання мирової угоди, але вони не є тотожними у зв'язку з відсутністю однієї зі складових, необхідних для застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України, а саме тотожної підстави позову. У цій справі підставою позову є невиконання стороною однієї з умов мирової угоди в частині зобов'язання відповідачки сплатити позивачці грошові кошти частинами у визначений строк. У справі, в якій ухвалено постанову про затвердження мирової угоди, визначено розмір відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок скоєння злочину.
Доводи апеляційної скарги щодо невірного визначення позивачем розміру сплати судового збору в сумі 487,20 грн. також не приймаються до уваги, оскільки позивач під час розгляду справи неодноразово збільшувала свої позовні вимоги. Про останнє збільшення вимог ОСОБА_7 було заявлено 13 листопада 2015 року, тобто вже після набрання чинності Закону України від 22 травня 2015 року №484 про внесення змін до Закону України «Про судовий збір».
За таких обставин рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 02 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий І.А.Капітан
Судді: Л.І.Вербицька
ОСОБА_3