Справа: № 761/22582/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Волошин В.О. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
Іменем України
15 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, третя особа - Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, відшкодування шкоди, -
У серпні 2015 року ОСОБА_3 (далі - Позивач, ОСОБА_3.) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі - Відповідач, Центр), третя особа - Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Третя особа, Департамент КМДА), про:
- визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо перерахунку щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня не в розмірі, встановленому ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - 8 мінімальних пенсій за віком;
- визнання протиправним знищення Відповідачем без зберігання попередніх до 2013 року відомостей нарахування та виписок банку щодо соціальних виплат;
- зобов'язання Центру здійснити перерахунок щорічної одноразової допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком станом з 2009 року по 2015 рік та виплатити недоплачені за ці роки різницю;
- відшкодування за 7 років завданої шкоди шляхом стягнення з Відповідача недораховану і невиплачену суму у розмірі 34 554,00 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24.11.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року, позовні вимоги про визнання протиправними бездіяльності та знищення без зберігання документів, зобов'язання вчинити дії, відшкодування шкоди в частині позовних вимог за період з 2009 року по 2014 рік залишено без розгляду.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.01.2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачу одноразова грошова допомога до 5 травня за 2015 рік була виплаченf у визначеному чинним законодавством розмірі, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Крім того, суд зауважив, що у ході судового розгляду справи не було встановлено порушень Відповідачем правил зберігання відомостей щодо нарахування та виписок банку щодо соціальних виплат інвалідам війни.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що спричинило постановлення помилкового рішення. Наголошує на невірному застосуванні судом процесуальних строків, визначених ст. 99 КАС України, а відтак безпідставному розгляді справи виключно щодо правовідносин у 2015 році. Вказує на необґрунтоване неврахування судом позиції Конституційного Суду України, викладено в рішенні від 27.11.2008 року №26-рп/2008.
У судовому засіданні Апелянт доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.
Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.
Третя особа, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибула, явку представника не забезпечила.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, повно та всебічно дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, Позивач є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією посвідчення серії Б №094287, виданого 18.06.1997 року (а.с. 3).
У квітні 2015 року на картковий рахунок ОСОБА_2 перерахована щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2015 рік у розмірі 2 475,00 грн., про що свідчить наявна у матеріалах справи копія виписки по картковому рахунку Позивача (а.с. 4 зворотний бік).
Листом від 15.06.2015 року №02/07/Н-630-011 (а.с. 5) Відповідач за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 від 04.06.2015 року (вх. №02/07/Н-630-011) повідомив Позивача про те, що, виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за, зокрема, 2015 рік провадилася ОСОБА_2 як інваліду війни другої групи згідно списків, наданих Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві шляхом перерахування на поточний рахунок Позивача у розмірі 2 475,00 грн. у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 року №147 «Деякі питання виплати у 2015 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Крім того, Центром повідомлено, що інформацію по виплату щорічної разової грошової допомоги до 2013 року надати немає можливості, оскільки згідно номенклатури справ Центру відомості нарахування та виписки банку зберігаються лише 3 роки.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з приписів ст. 19 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 року №3-рп/2012, постанови КМ України від 31.03.2015 року №147, суд першої інстанції прийшов до висновку, що виплата Позивачу разової грошової допомоги у встановленому Кабінетом Міністрів України розмірі є правомірною, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
З таким висновком суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на наступне.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон).
Приписи ч. 1 ст. 17-1 Закону визначають, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Водночас, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено, що у 2015 році норми і положення, зокрема, статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, законодавець у п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначив Кабінет Міністрів України державним органом, який має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, тобто надала право Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри соціальних виплат виходячи з наявного фінансового ресурсу державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Колегією суддів враховується, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Основного Закону закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України тільки законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Крім того, у вказаному рішенні Конституційним Судом України також було зазначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений.
У рішенні від 25.01.2012 року №3-рп/2012 єдиним судовим органом конституційної юрисдикції було зазначено, що суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціальною захисту за рахунок коштів Державною бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України.
При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції України та законів України.
Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у тому числі нормативно-правових, актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Крім того, право встановлювати тимчасові обмеження щодо виплати пенсії узгоджуються з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України», яка полягає в тому, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Крім того суд стверджує, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційними переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс («золоту середину») до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому ЄСПЛ зазначає, що зменшення розміру пенсії мабуть було зроблено державою через економічну політику і фінансові труднощі.
З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 31.03.2015 року №147 «Про деякі питання виплату у 2015 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Пунктом 1 вказаної постанови закріплено, що у 2015 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - органи соціального захисту населення), які через відділення зв'язку або установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання). Так, інвалідам війни ІІ групи передбачена разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 2475 гривень.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Відповідачем правомірно нарахована та виплачена Позивачу щорічна одноразова допомога до 5-го травня за 2015 рік у розмірі 2 475,00 грн., визначеному у відповідності до постанови КМ України від 31.03.2015 року №147.
Аналогічна правова позиція підтримується й Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 09.12.2015 року у справі №К/800/51417/15, від 13.01.2016 року у справі №К/800/827/16, 28.01.2016 року у справі №К/800/53570/15.
При цьому посилання Апелянта на безпідставність розгляду судом першої інстанції позовних вимог виключно за 2015 рік судовою колегією оцінюється критично, оскільки, як було встановлено раніше, ухвалою суду першої інстанції від 24.11.2015 року, яка набрала законної сили 14.12.2015 року, позовні вимоги за період з 2009 року по 2014 рік були залишені без розгляду, а відтак правових підстав у Шевченківського районного суду м. Києва для їх розгляду по суті не було.
Твердження Позивача про передчасність висновків суду першої інстанції щодо правомірності знищення Відповідачем до 2013 року відомостей щодо нарахування та виписок банку щодо соціальних виплат інвалідам війни судова колегія вважає помилковими, з огляду на те, що відповідно до ст. ст. 318, 324, 336 затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року №578/5 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, дані документи повинні зберігатися протягом 3 років, про що вірно зазначено Відповідачем у листі від 15.06.2015 року №02/07/Н-630-011.
Крім того, на виконання вимог ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 року Відповідачем у судовому засіданні було надано копію особового рахунку Позивача №900372 (а.с. 114), зі змісту якого вбачається розмір проведених ОСОБА_2 виплат за період, зокрема, з 01.05.2010 року по 01.04.2015 року. У зв'язку з чим твердження Апелянта про знищення Відповідачем відомостей щодо нарахування соціальних виплат Позивачу є безпідставним.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, третя особа - Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, відшкодування шкоди, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко
Головуючий суддя Степанюк А.Г.
Судді: Кузьменко В. В.
Шурко О.І.