м. Вінниця
03 березня 2016 р.
Справа № 802/117/16-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області
про: визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно припису ч.4 ст.44 Закону України "Про статус суддів" відповідач повинен був виплачувати позивачу надбавку за вислугу років від загальної суми щомісячного заробітку, тобто, в рахунок мали б включатися: оклад, надбавка за кваліфікаційний клас, надбавка по постанові №865, премії, індексація, матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, оскільки вони є складовими заробітної плати. Крім цього, з врахуванням вищезазначеного позивач просить перерахувати та виплатити йому відпускні та лікарняні та нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У зв'язку з набранням законної сили постанови з того ж самого спору і між тими самими сторонами, ухвалою від 03.03.2016 року було закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку із врахуванням премії, індексації, матеріальної допомоги на оздоровлення та допомоги на вирішення соціально-побутових питань з 22 травня 2008 року по 21 грудня 2010 року, встановивши щомісячний заробіток, перерахувати і виплатити щомісячне грошове утримання з 22 травня 2008 року по 21 грудня 2010 року.
Позивач в судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву за вх.№3217 від 19.02.2016 року про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача через канцелярію суду подав письмові заперечення проти позову за вх.№4194 від 03.03.2016 року. В судове засідання відповідач не з'явився, хоча про дату час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчать матеріали справи.
Відповідно до ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши та оцінивши докази у справі, встановив наступне.
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала справа №802/4531/13-а ОСОБА_1 до державної судової адміністрації України, територіального Управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області, головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про визнання неправомірною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області, зобов'язання провести перерахунок і виплату надбавки за вислугу років, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, перерахування виплати щомісячного грошового утримання. За результатами розгляду вищезазначеної справи задоволена позовна вимога щодо зобов'язання територіальне управління Державної судової адміністрації в Вінницькій області провести ОСОБА_1 перерахунок з 22 травня 2008 року по 21 грудня 2010 року надбавки за вислугу років у відповідності з положенням частини 4 статті 44 Закону України "Про статус суддів" у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а встановивши щомісячний заробіток, перерахувати і виплатити, в свою чергу, щомісячне грошове утримання з 22 травня 2008 року по 21 грудня 2010 року включно, провівши утримання прибуткового податку і інших обов'язкових платежів. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року залишено без змін постанову суду першої інстанції в цій частині.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював на посаді судді Козятинського районного суду Вінницької області з червня 1997 року, а з квітня 1990 року по 21.12.10 року - на посаді судді Шаргородського районного суду Вінницької області. Відповідно до рішення кваліфікаційної комісії суддів Вінницької області в липні 2002 року йому присвоєно 2-й кваліфікаційний клас судді та встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 40% від заробітку.
У зв'язку з поданням заяви про відставку, 02.12.10 р. постановою Верховної Ради України №2762-VI позивача звільнено з посади судді, а згідно наказу Шаргородського районного суду від 21.12.10 р. №27 о-с виключено зі штату суддів.
На момент відставки стаж ОСОБА_1 на посаді судді становив 23 роки 5 місяців 26 днів.
Статтею 44 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.92 р. встановлено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавки за вислугу років та інших надбавок.
Суд звертає увагу на те, що починаючи з 01 січня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 21 грудня 2010 року, нарахування і виплати позивачу надбавки за вислугу років у розмірі 40% від загальної сум щомісячного заробітку з урахування доплат за кваліфікаційний клас проводилось без урахування нормативних актів, що регулюють умови оплати праці суддів, застосування яких, згідно чинного законодавства та Конституції України, є обов'язковим.
З 03 серпня 2010 року набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" і з цієї дати втратив силу Закон України "Про судоустрій України", крім, зокрема, статей 43 та 44, які відповідно до Прикінцевих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" втрачають чинність з 1 січня 2011 року.
Необхідно зазначити, що стаття 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", якою врегульовано питання незалежності судді, містить аналогічні положення, які містила ст. 14 Закону "Про судоустрій України".
Відповідно до ст. 44 Закону України "Про статус суддів" заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України та Голови Вищого арбітражного суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків їх окладів. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Згідно частини 4 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
З 1 січня 2007 року вищезгадана надбавка мала нараховуватися відповідно до частини четвертої статті 44 Закону № 2862-ХІІ.
Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) були внесені відповідні зміни до Закону № 2862-ХІІ. Зокрема, в абзаці другому частини четвертої слова «загальної суми щомісячного заробітку» замінено словами «посадового окладу».
Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (далі - Рішення № 10-рп/2008) Конституційний Суд України визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, у тому числі й пункту 61 розділу II Закону № 107-VI щодо внесення зазначених вище змін.
Тобто, з 1 січня до 22 травня 2008 року (дати винесення Рішення № 10-рп/2008) надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 року № 19 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» (яка набрала чинності з 1 березня 2008 року) останню доповнено пунктом 2-2, яким передбачено, що суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п'ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.
Таким чином, після 22 травня 2008 року - дати винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - Закон № 2862-ХІІ і постанова № 865 по-різному врегульовували питання виплати суддям надбавки за вислугу років.
Виходячи із визначених в частині четвертій статті 9 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами слід зазначити, що при визначенні бази обчислення суддям набавки за вислугу років після 22 травня 2008 року - дати винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - слід застосовувати положення Закону № 2862-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не підзаконний нормативний акт - постанову № 865.
На підставі наведеного вище суд дійшов висновку, що з 1 січня по 31 грудня 2006 року (під час дії статті 113 Закону № 3235-IV) та з 1 січня до 22 травня 2008 року (з дати набрання чинності Законом № 107-VI до винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008) надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 1 січня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 30 січня 2009 року - у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 13 січня 2015 року (справа № 21-91а14).
Суд встановив, що з 01 січня по 31 грудня 2007 року при нарахуванні ОСОБА_1 надбавки за вислугу років вказані зміни до законодавства враховані не були, а перерахунок надбавки за вислугу років відповідно до положень ст. 44 Закону України "Про статус суддів" в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року, не проводився.
Зокрема, в рішенні по справі "Кечко проти України" (рішення від 8 листопада 2005 року), Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Крім того, правова позиція Конституційного суду України щодо гарантій незалежності суддів викладена в рішеннях, зокрема, від 24 червня 1999 року у справі №6-рп/99, від 20 березня 2002 року у справі №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01 грудня 2004 року у справі №19рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01 грудня 2004 року у справі №20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року у справі №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року у справі №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У вказаних рішеннях зазначено, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України "Про статус суддів" у взаємозв'язку з частиною восьмою статті 14 Закону України "Про судоустрій України" треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.
Стаття 130 Конституції України передбачає, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які відповідно до ст. 64 Конституції України не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави.
Невід'ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі, і заробітна плата суддів, що відображено в ст.ст. 42-45 Закону України "Про статус суддів", що був чинний на момент правовідносин.
Згідно ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
У статті 128 Закону України "Про судоустрій України", що підлягав застосуванню до 03 серпня 2010 року зазначалось, що територіальне управління державної судової адміністрації є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в установах банку.
Згідно наказу Державної судової адміністрації України від 09 червня 2004 року №82/04 "Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів" обов'язок подавати штатні розписи до Державної судової адміністрації України із зазначенням розміру фінансування оплати праці суддям покладено на кожний суд окремо.
Неприведення надбавки за вислугу років позивача у відповідність до вимог законодавства свідчить про те, що Державна судова адміністрація України - головний розпорядник бюджетних коштів на утримання судової системи заходів щодо корегування надбавки за вислугу років з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас не провела.
Виходячи із викладеного, суд дійшов висновку, що розмір щомісячного довічного грошового утримання прямо залежить від заробітної плати, яку отримує позивач, а тому, і позовні вимоги щодо його перерахунку за період з 01 січня по 31 грудня 2007 року підлягають задоволенню.
Суд встановив, що не виплата позивачу у повному обсязі надбавки за вислугу років та щомісячного грошового утримання відбулося з вини відповідача, що порушує його права, а тому вимоги позивача в частині зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації в Вінницькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку із врахуванням надбавки по постанові 865, премії, індексації за період з 01 січня по 31 грудня 2007 року є правомірними та підлягають частковому задоволенню. Встановивши щомісячний заробіток, відповідачу необхідно перерахувати і виплатити щомісячне грошове утримання з 01 січня по 31 грудня 2007 року.
Однак, позивач просить суд до надбавки за вислугу років 40 відсотків включити матеріальну допомогу на оздоровлення та допомогу на вирішення соціально-побутових питань. Суд не погоджується з такими твердженнями позивача, адже відповідно до ст.44 закону України "Про статус суддів" суддям надається щорічна відпустка тривалістю 30
робочих днів з наданням додаткового посадового окладу. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 у разі надання відпустки виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до частини п'ятої статті 44 Закону України "Про статус суддів" , а також надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх середньомісячної заробітної плати. Однак, вищезазначена допомога не включається у відсоток надбавки за вислугу років, і виплачується одноразово в рік і не входить у суму щомісячного заробітку судді.
Оскільки за рахунок перерахунку надбавки за вислугу років збільшиться сума щомісячного заробітку, суд приходить до переконання про необхідність задовольнити вимогу позивача та зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 відпускні та лікарняні за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 21 грудня 2010 року.
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням її виплати, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає. Компенсацію виплачують за рахунок, зокрема, коштів Пенсійного фонду України, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
З метою реалізації даного закону Постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною першою статті 11 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як встановлено частинами першою та другою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, суд прийшов до переконання, що не проведення позивачу у повному обсязі надбавки за вислугу років, щомісячного грошового утримання, лікарняних та відпускних відбулося з вини відповідача, а відповідно порушує його права, а тому вимоги позивача є правомірними та підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку із врахуванням:
- надбавки по постанові №865, премії, індексації за період з 01 січня по 31 грудня 2007 року. Встановивши щомісячний заробіток, перерахувати і виплатити щомісячне грошове утримання з 01 січня по 31 грудня 2007 року.
Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 відпускні та лікарняні за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 21 грудня 2010 року.
Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Чернюк Алла Юріївна