ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
16 березня 2016 року № 826/24683/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Деснянського районного у м. Києві військового комісаріату
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Деснянського районного у м. Києві військового комісаріату, в якому просить:
- визнати дії відповідача щодо призову на військову службу ОСОБА_1 за призовом під час мобілізації на особливий період неправомірними;
- зобов'язати Деснянський районний у м. Києві військовий комісаріат утриматися від вчинення дій щодо призову на військову службу ОСОБА_1 за призовом під час мобілізації на особливий період.
Позов обґрунтовано тим, що під час проходження військово-лікарської комісії, позивач повідомив лікарів про наявність у нього хвороби, з огляду на які згідно до вимог ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивача повинен бути визнаним відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатним до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово - лікарської комісії). Так, зокрема, позивач зауважує про існуванні документального підтвердження у нього таких захворювань, як: артроз, подагричний артрит та плоскостопість. Разом з тим, як йдеться у позовній заяві, не зважаючи на вказані обставини, позивача визнано частково придатним для військової служби.
Під час судового засідання 03.03.2016 р. заявлені позовні вимоги позивачем підтримано у повному обсязі.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, попередньо надавши до суду письмові заперечення на адміністративний позов, згідно яких відповідач проти задоволення позову заперечив, стверджуючи про його безпідставність та необґрунтованість. А зокрема, як йдеться у запереченнях, позивачем не надано жодного доказу порушення Деснянським РВК його прав, свобод чи інтересів, не наведено жодного факту неправомірних дій Деснянського РВК чи порушення законодавства України.
Між тим, представником відповідача також зауважено, що факт призову позивача на військову службу під час мобілізації ще не відбувся, з огляду на що позовні вимоги ОСОБА_1 є передчасними.
Під час судового засідання 03.03.2016 р. позивачем заявлено клопотання про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження, яке судом задоволено, з огляду на що суд продовжив розгляд справи без участі сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ОСОБА_1 у відповідності з ч. 12 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 14.05.2015р. по 20.05.2015р. проходив обов'язковий медичний огляд, який проводився військово-лікарською комісією (далі - ВЛК).
Як встановлено під час судового розгляду справи, позивачем під час медичного огляду лікарем-хірургом Військово-лікарської комісії (ВЛК) висловлено скарги щодо стану здоров'я. За результатом огляду, зібравши анамнез хвороби та у відповідності з Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 р. №402, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 р. за № 1109/15800 (далі - Положення №402) лікар-хірург, враховуючи вік, частоту загострень, об'єм скарг, які позивач висловлював під час огляду, прийняв рішення про обмежену придатність Позивача до військової служби. Результати огляду Позивача були занесені до його Мед картки, копія якої наявна у справі. Тобто, як вбачається, твердження позивача, що діагноз не був занесеним до його меддокументів, не відповідає дійсності.
При цьому, Головою ВЛК за результатами проведеного медогляду позивача, керуючись Положенням №402, на підставі статті 61 в графи II Розкладу хвороб, винесено рішення «обмежено придатний до військової служби», результати якого були внесено до Книги протоколів та відповідно до п. 3.8. Положення №402 оформлено довідку ВЛК від 20.05.2015 р. №9/4721 (копія наявна у справі).
Не погодившись із вказаним рішенням, 20.05.2015 р. позивач звернувся із заявою про направлення його на додаткове обстеження, в цей же день позивачу було видано направлення за № 1834. Після цього, як пояснено представником відповідача та не спростовано позивачем, позивач до Деснянського РВК не з'являвся, результатів медобстеження не надавав.
В той же час 25.06 2015 р. до Деснянського РВК надійшла заява позивача, в якій зазначалося, що в зв'язку з нововияленими обставинами стану здоров'я він просить провести повторне медичне обстеження та надає копії документів.
Листом від 28.07.2015 р. №3071 позивачу надано відповідь (копія наявна у матеріалах справи), в якій роз'яснено, що для вирішення зазначеного питання йому необхідно особисто прибути до військкомату та отримати направлення. Однак, як зазначено відповідачем та не спростовано позивачем, останній не прибув до Деснянського РВК та не надав жодного оригіналу необхідних меддокументів.
Відтак, вважаючи дії відповідача незаконними, а також такими, що порушує законні права та інтереси позивача, за їх захистом ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представника відповідача та оглянувши позицію судів вищих інстанцій з приводу аналогічних спорів, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII (далі - Закон №2232), який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Так, відповідно до ч.1 та ч.2 ст.1 Закону №2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України; військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною ж 9 вказаної статті встановлено, що щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які в добровільному порядку проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Згідно з п.1 та п.3 Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015р. №15/2015, затвердженого Законом України №113-VIII від 15.01.2015р., оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію та здійснено призов військовозобов'язаних і резервістів.
Частиною 1 статті 39 Закону №2232 передбачено, що призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України від 21.10.1993 р. №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) (далі - Закон №3543), котрим встановлено та визначено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлено та визначено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Положеннями абзацу 2 ч. 1 ст. 23 Закону №3543 передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, визнані відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).
Згідно із нормами ч. 5 ст. 22 Закону №3543 особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800, затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення №402).
Пунктом 3.2 розділу ІІ Положення №402 визначено, що кожний військовозобов'язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей.
Пунктом 3.11 розділу ІІ Положення №402 передбачено, що у разі, коли лікарям військово-лікарської комісії військового комісаріату важко остаточно визначити стан здоров'я військовозобов'язаного, він направляється на амбулаторне або стаціонарне обстеження у лікувально-профілактичний заклад МОЗ України з подальшим оглядом військово-лікарською комісією військового комісаріату.
Відповідно до п. 3.12 розділу ІІ Положення №402, якщо військовозобов'язаний під час призову на військову службу, збір, а також чергового огляду з метою обліку визнаний таким, що потребує лікування (відстрочки від прийняття на військову службу, збір), то за поданням військового комісаріату місцеві органи охорони здоров'я направляють військовозобов'язаного на лікування до відповідного лікувального закладу. Після закінчення лікування військовозобов'язаний оглядається військово-лікарською комісією військового комісаріату.
Розклад хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, наведено у Додатку 1 до Положення №402.
Статтею 56 Додатку 1 Положення №402 передбачено стани після перенесених гострих, загострення хронічних хвороб органів травлення, хірургічного лікування. При цьому, особам, які оглядаються за графою I (громадяни під час приписки до призовних дільниць та призову на строкову військову службу, вступу до військових навчальних закладів (крім льотного складу), військовослужбовці строкової військової служби), надається відстрочка на лікування і вони визнаються тимчасово непридатними до військової служби, навчання у ВВНЗ.
Здійснивши аналіз та вивчення наявних у справі документів, а також врахувавши пояснення сторін у справі, суд погоджується доводами відповідача стосовно помилковості посилання Позивача на графу І Розкладу хвороб Положення №402 та твердження, що за цією графою він вважається непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний.
Згідно до Положення №402 ступінь придатності до військової служби за графою І Розкладу хвороб визначається для громадян під час приписки до призовних дільниць та призову на строкову військову службу, вступу до військових навчальних закладів, військовослужбовців строкової служби, тобто для допризовників та призовників (відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», допризовники - яким у рік приписки виповнюється 17 років (ч.3 ст. 14), призовники - яким виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку (ч. 1 cт. 15)). В той же час, позивач не входить до цієї категорії ще з 1997 року (часу коли він був звільнений зі строкової військової служби в запас, тобто вже більше 18 років він є військовозобов'язаним - молодшим сержантом запасу. А відтак, як вбачається з матеріалів справи, голова ВЛК виносила рішення у відповідності до графи II Розкладу хвороб Положення 402, що відповідає вимогам закону.
Статтею 23 Закону №3543 визначено виключний перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, позивач на той час, не мав жодної з визначених цією статтею підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, тому відстрочка йому не могла бути надана.
В листі Деснянського РВК від 28.07.2015 року № 3071 позивачу повідомлялося, що рішення стосовно його призову до Збройних Сил України буде прийматись після надання результатів додаткового обстеження, котрого, як пояснено відповідачем та не спростовано позивачем, останній на час розгляду справи не надав, а також повторного висновку ВЛК, який винесено не було з огляду на неявку позивача до Деснянського РВК.
Між тим, згідно норми ч. 3 ст. 22 Закону № 3543, під час мобілізації та переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на штати воєнного часу громадяни (крім тих, які проходять службу у військовому резерві) зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти військових комісаріатів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядження, повістках або розпорядженнях військових комісарів (військовозобов'язані Служби безпеки України - керівників органів, де вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Резервісти зобов'язані з'явитися до військових частин у строки, визначені командирами військових частин, в яких вони проходять службу у військовому резерві.
Як зазначено відповідачем та не заперечувалось позивачем, повістка про призов останнього на військову службу під час мобілізації не надходила, а відтак, з огляду на зазначене, а також зважаючи на відсутність у матеріалах справи призовного документа, суд приходить до висновку, що факт призову позивача на військову службу під час мобілізації на час розгляду даної справи не настав.
Таким чином, зважаючи на наведене, суд приходить до висновку про передчасність позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо призову на військову службу ОСОБА_1 за призовом під час мобілізації на особливий період неправомірними.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин саме від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Натомість під час судового розгляду позивач не довів існування факту порушення з боку відповідача його особистих законних прав та інтересів.
При цьому зі змісту ч. 1 ст. 2 КАС України вбачається, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача станом на час розгляду такої справи, адже без цього не можливим є виконання завдання судочинства. В той же час звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Тобто, виходячи із наведеного, звернення до суду із захистом законних прав та/або інтересів у майбутньому не допускається, адже невід'ємною рисою порушеного права та/або інтересу є фактичне існування такого порушення, а не ймовірність його настання в майбутньому. При цьому, варто зауважити, якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Отже, враховуючи наведене, а також виходячи із наявних у справі наданих сторонами доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.
Відповідно до вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Також згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська