ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
15 березня 2016 року 08:50 справа №826/15733/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомЖитлово-будівельного кооперативу "Річковик-2"
доНаціональної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
треті особи1. Публічне акціонерне товариство "Київенерго" 2. ОСОБА_2
провизнання незаконною та нечинною постанови, визнання дій протиправними
Житлово-будівельний кооператив "Річковик-2" (далі по тексту - позивач, ЖБК "Річковик-2") звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - відповідач, НКРЕКП), в якому просить: визнати незаконною та нечинною постанову відповідача від 03 березня 2015 року №613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", а дії по її прийняттю протиправними.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/15733/14, залучено до участі в адміністративній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі по тексту - третя особа 1, ПАТ "Київенерго").
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року залучено до участі в адміністративній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2 (далі по тексту - третя особа 2, ОСОБА_2Г.).
В судовому засіданні 24 грудня 2015 року представники позивача та третьої особи 2 позовні вимоги підтримали, представники відповідача та третьої особи 1 проти задоволення позовних вимог заперечили; особами, які беруть участь у справі, заявлено спільне клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Постановою від 03 березня 2015 року №613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго" (далі по тексту - Постанова) відповідно до Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", Указу Президента України від 10 вересня 2014 року №715 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" НКРЕКП постановила:
"1. Установити ПАТ "Київенерго" тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні:
- тариф на теплову енергію - 531,10 грн./Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 482,21 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 46,77 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 2,12 грн./Гкал (без ПДВ);
2. Установити ПАТ "Київенерго" структуру тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення згідно з додатками 1, 2, 3, 4.
3. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23 квітня 2014 року №465 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".
Позивач вважає протиправними дії відповідача по встановленню тарифів ПАТ "Київенерго" та, що Постанова має бути скасована у судовому порядку, оскільки прийнята відповідачем протиправно, без урахування всіх обставин, що мали значення для її прийняття; позивач вказує на відсутність належних повноважень у НКРЕКП для прийняття Постанови та зауважує, що оскільки оскаржуваний акт не пройшов державну реєстрацію, він вважається таким, що не набрав чинності, а отже, не може бути застосованим.
Відповідач та третя особа 1 проти задоволення позовних вимог заперечили, зазначивши, що Постанова прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та про відсутність у позивачів порушеного права.
Третя особа 2 письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надала.
Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.
За визначенням статті 1 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" тарифи на комунальні послуги - це тарифи на теплову енергію (крім тарифів на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, а також тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, а також тарифи на послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для суб'єктів, які є виконавцями цих послуг.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
Стаття 5 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" передбачає, що національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, застосовує такі засоби регуляторного впливу на суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, як встановлення тарифів на комунальні послуги для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках.
Згідно з положеннями статті 6 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів та здійснює встановлення тарифів на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
Відповідно до частин першої та другої статті 10 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" тарифи на комунальні послуги формуються суб'єктами природних монополій та суб'єктами господарювання на суміжних ринках відповідно до порядків (методик), встановлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, відповідно до цього Закону.
Тарифи на комунальні послуги суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих планованих витрат на їх виробництво з урахуванням планованого прибутку.
Указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - Положення).
Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями НКРЕКП, зокрема є державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.
Пункт 4 Положення передбачає, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, установлює тарифи на комунальні послуги для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.
При цьому суд не погоджується із доводами позивачів про відсутність у НКРЕКП повноважень по зміні чи встановленню тарифів на комунальні послуги, виходячи з того, що Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" наділяє такими функціями лише національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, з урахуванням наступного.
Указом Президента України від 27 серпня 2014 року №693/2014 "Про ліквідацію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики" ліквідовано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, та відповідно до Указу Президента України від 27 серпня 2014 року №694/2014 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" утворено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
Суд враховує, що НКРЕКП формально не визначено є правонаступником Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, однак, виходячи із завдань та функцій, покладених на НКРЕКП, до неї перейшли всі повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а тому НКЕРКП можна вважати функціональним правонаступником.
Наведені норми законодавства вказують, що НКРЕКП, як орган державного регулювання у сфері комунальних послуг, наділена повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги, у тому числі на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення, які мають забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих планованих витрат на виробництво комунальних послуг з урахуванням планованого прибутку.
Вирішуючи питання необхідності державної реєстрації Постанови як нормативно-правового акта, суд керується наступним.
Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Як вбачається з наведеної правової норми, рішення суб'єкта владних повноважень можуть бути виражені у формі нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії.
Поняття нормативно-правового акта та акта індивідуальної дії в Кодексі адміністративного судочинства не врегульовані, а тому при визначення цих понять слід звернутися до загальних понять права.
Так, нормативно-правовий акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що стосується актів ненормативного характеру (актів індивідуальної дії), то вони породжують права та обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Основним критерієм розмежування адміністративних актів є коло осіб, на яких поширюється їх дія, при цьому визначальним у визначенні нормативно-правового акта є те, що останній є джерелом права.
Відповідно до пункту 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731, на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться.
За визначенням пункту 1 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5, нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.
Разом з тим, зміст оскаржуваної Постанови свідчить, що її дія поширюється на обмежене коло суб'єктів - на ПАТ "Київенерго", не встановлює та не змінює чи скасовує норми права, тобто не відповідає ознакам нормативно-правового акта, що виключає необхідність її реєстрації на підставі норм Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року №493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731, та Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5.
Крім того, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб'єкта владних повноважень та за умови порушення її прав.
Позивач стверджує, що оскаржувана Постанова порушує його права та законні інтереси; у той же час суд звертає увагу, що оскаржувана Постанова є актом індивідуальної дії та породжує права і обов'язки виключно у осіб, яких воно стосується - ПАТ "Київенерго", та не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.
Жодного доказу про застосування до ЖБК "Річковик-2" норм оскаржуваної Постанови матеріали справи не містять, у тому числі доказів, які б підтверджували існування будь-яких правових відносин між позивачем та ПАТ "Київенерго".
При цьому суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений права оскаржити будь-які рішення чи дії відповідача або інших осіб, які є наслідком прийняття оскаржуваної Постанови, за умови настання негативних наслідків.
Таким чином, з урахуванням не доведення позивачем наявності порушеного права та того, що Постанова не є нормативно-правовим актом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання незаконною та нечинною постанови відповідача від 03 березня 2015 року №613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", та протравними дій по її прийняттю нормативно та документально не підтверджуються.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, НКРЕКП доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій та оскаржуваної постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Житлово-будівельного кооперативу "Річковик-2" задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Житлово-будівельному кооперативу "Річковик-2" відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Кузьменко