10.03.16р.
Справа № 904/401/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Добродія Фудз", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фєліз", м. Дніпропетровськ
про стягнення 116 683,08 грн передоплати за договором суборенди складського приміщення
Суддя Воронько В.Д.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Добродія Фудз" (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фєліз" (відповідач) з вимогами про стягнення 116683,08 грн, які були перераховані при укладенні договору суборенди приміщення в якості гарантійного внеску і підлягають поверненню після припинення договору.
Позивач у судове засідання не з'явися, але 09.03.2016 надіслав на електронну адресу суду лист, у якому підтвердив існуючу заборгованість у сумі 116 683,08 грн, повідомивши суд про те, що станом на 09.03.2016 відповідачем не було здійснено жодних оплат на її погашення.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Від відповідача поштові відправлення з ухвалами суду повернулися на адресу господарського суду з відміткою про відсутність підприємства за вказаною адресою.
З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.
Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.
При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Між ТОВ "Фєліз" (орендар, відповідач) та ТОВ "Добродія Фудз" (суборендар, позивач) було укладено суборенди №3К01/12/14 від 01.12.2014 з протоколом розбіжностей (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого в порядку та на умовах визначених цим договором орендар зобов'язується передати, а суборендар зобов'язується прийняти в платне, строкове користування об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 2 400 кв.м, що розташовані за адресою Київська обл., м. Бориспіль, вул. Привокзальна, 21 у порядку.
Договір укладено за згодою власника цього приміщення, орендатора за договором оренди - ТОВ "Енергоімпекс".
На виконання умов договору, за актом приймання-передачі від 10.12.2014 (з подальшими змінами площі переданого майна відповідно додаткових угод), суборендар прийняв, а орендар передав зазначене вище приміщення.
Додатковою угодою від 01.12.2014 до договору сторони збільшили розмір суборендованого майна з 01.02.2015 на 518,80 кв.м. За період з 01.02.2015 по 28.02.2015 сторони збільшили розмір суборендованого майна ще на 1 360,10 кв.м. (додаткова угода від 01.02.2014 до договору).
Актом приймання-передачі від 28.02.2015 частину майна площею 650,00 кв.м було повернуто орендарю.
На підставі додаткової угоди від 15.07.2015 до договору площа суборендованого приміщення з 01.08.2015 зменшилась на 1 418,8 кв.м та склала 2 210,10 кв.м.
Згідно п. 6.1. договору суборендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендареві плату за користування об'єктом суборенди (далі - плата за суборенду), на умовах і порядку, встановлених цим договором, у розмірі погодженому сторонами у розрахунку плати за суборенду за користування об'єктом суборенди, який зазначається у додатку №1 до договору (з подальшими внесеними у нього змінами згідно додаткових угод) і є невід'ємною частиною договору. Плата за суборенду встановлюється у гривнях і сплачується шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендаря на підставі виставленого рахунку.
Окрім сплати за суборенду, суборендар компенсує орендарю витрати за спожиті комунальні послуги. Компенсація витрат орендаря за комунальні послуги (електроенергія, водопостачання, опалення, вивезення сміття, водовідведення, оплата за користування ліфтом, пожежна сигналізація, дезінфекція та дератизація та інші послуги передбачені для даного об'єкту суборенди) розраховується за фактично спожиту суборендарем кількість відповідних послуг, визначену на підставі даних приладів обліку, а у випадку їх відсутності чи несправності - на підставі рахунків підприємств-постачальників відповідних послуг (в залежності від виду послуг: пропорційно займаній площі, кількості працівників, тощо), згідно рахунків-фактур, які надає орендар за тарифами підприємств-постачальників відповідних послуг (п.6.6. договору).
Відповідно до пп..6.6.1. договору перераховування компенсації за комунальні послуги здійснюється на підставі виставлених орендарем рахунків, не пізніше 5-го числа місяця за попередній місяць, або якщо відповідна послуга нараховується підприємством на умовах передоплати то відповідний рахунок сплачується суборендарем протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту направлення рахунку.
Пунктом 6.2. договору сторони передбачили, що плата за суборенду починає нараховуватися з 20 грудня 2014 року, а експлуатаційних витрат - з моменту підписання акту приймання-передачі об'єкту в суборенду.
Розмір суборендної плати за один календарний місяць за договором згідно розрахунку від 01.12.2014 склав 120 000,00 грн з розрахунку 50,00 грн за 1 кв.м., а експлуатаційних витрат - 12 000,00 грн з розрахунку 5,00 грн. за 1 кв.м.
Додатковими угодами від 01.12.2014 та від 01.02.2015 до договору сторони погодили, що у зв'язку зі збільшенням площі орендованого приміщення з 01.02.2015 розмір суборендної плати за один календарний місяць за договором згідно розрахунку від 01.02.2015 склав 213 945,00 грн з розрахунку 50,00 грн за 1 кв.м., а експлуатаційних витрат - 21 394,50 грн з розрахунку 5,00 грн за 1 кв.м.
Також, додатковою угодою від 09.02.2015 до договору сторони передбачили, що у зв'язку зі зменшенням площі орендованого приміщення з 01.03.2015 розмір суборендної плати за один календарний місяць за договором згідно розрахунку від 01.03.2015 склав 181 445,00 грн з розрахунку 50,00 грн за 1 кв.м., а експлуатаційних витрат - 18 144,50 грн з розрахунку 5,00 грн за 1 кв.м.
У зв'язку зі зменшенням площі орендованого приміщення з 01.08.2015 та включенням у розмір плати за суборенду експлуатаційних витрат, сторони встановили з 01.08.2015 року розмір суборендної плати на рівні 80 005,62 грн з розрахунку 36,2 грн за 1 кв.м. (додаткова угода від 15.07.2015 до договору).
Свої зобов'язання з оплати орендної плати, експлуатаційних витрат та комунальних платежів позивач здійснював у повному обсязі, претензій до нього з приводу неоплати, невчасної оплати чи неповноти оплати від відповідача не надходило. На підтвердження цього факту сторони підписали ряд актів здачі-приймання робіт (надання послуг), які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до п. 6.10. договору в якості забезпечення своїх зобов'язань за договором суборендар, не пізніше ніж до 20 (двадцятого) грудня 2014 року зобов'язався сплатити орендареві гарантійний платіж в розмірі плати за суборенду встановленої договором за один повний календарний місяць користування об'єктом суборенди.
У випадку збільшення суми плати за суборенду (в тому числі, але не виключно - за рахунок збільшення площі об'єкту суборенди), орендар виставляє суборендарю рахунок на суму, що дорівнює сумі, на яку збільшилась плата за суборенду для доплати гарантійного платежу. Суборендар зобов'язаний сплатити такий рахунок протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту збільшення суми плати за суборенду (п. 6.11. договору).
Позивач на виконання умову договору сплатив відповідачу гарантійний платіж, який з урахуванням зміни площі, та, відповідно доплати за збільшення суборендованого майна, склав 199 589,50 грн.
Пунктом 6.13 договору, в редакції додатковою угодою від 15.07.2015, сторони дійшли згоди про те, що повна сума сплаченого суборендарем гарантійного платежу або його частина, може бути зарахована сторонами в якості плати за суборенду, про що сторони укладають відповідну додаткову угоду до цього договору.
Судом досліджено, що матеріали справи не містять відомостей щодо укладання додаткової угоди щодо порядку повернення суми гарантійного платежу, що свідчить про неналежне виконання сторонами умов договору в цій частині.
Однак, позивач заявив, що саме відповідач ухиляється від укладення додаткової угоди, передбаченої п.6.13 договору.
Строк суборенди визначений у п.5.1 договору діє до 31.10.2017.
Позивачу стало відомо про дострокове розірвання 31.10.2015 договору оренди укладеного між ТОВ "Фєліз" та ТОВ "Енергоімпекс".
Відповідно до ч.2 ст.774 ЦК України строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.
У зв'язку з достроковим розірванням договору оренди, договір суборенди укладений між позивачем та відповідачем, як похідний від договору оренди також припинив свою дію. З огляду на що за актом приймання-передачі (повернення) від 31.10.2015 позивач повернув, а відповідач прийняв об'єкт суборенди.
Позивач зауважив, що документальне оформлення порядку повернення суми гарантійного платежу сплаченого позивачем у зв'язку з ухиленням відповідача від підписання відповідної додаткової угоди, так і не було завершено. Орендар також не надав суборендарю акт про надані послуги за жовтень 2010 року, обов'язок по наданню яких, відповідно до пункту 6.6.3. договору покладається на орендаря, у зв'язку з чим позивач не може здійснити необхідні коректування у бухгалтерському обліку.
Згідно п. 6.11.1. гарантійний платіж підлягає поверненню суборендареві протягом 5 (п'яти) банківських днів після повернення суборендарем об'єкту суборенди.
Позивач стверджує, що між ним та відповідачкм виникли зустрічні однорідні вимоги, які полягають у тому, що:
обов'язок позивача перед відповідачем по сплаті комунальних витрат складає за квітень 2015 року у сумі 1 771,10 грн; комунальні витрати за жовтень 2015 року у сумі 1 125,54 грн; недоплачена суборендарем суборендна плата за лютий 2015, у сумі 4,16 грн; несплачена суборендарем сума суборендної плати за жовтень 2015 у сумі 80 005,62 грн;
обов'язок відповідача перед позивачем по поверненню гарантійного платежу у сумі 199 589,50 грн.
Користуючись своїм правом на зарахування, позивач заявив про припинення зазначених вище зустрічних однорідних вимог у сумі 1 125,54 грн. При цьому відповідач залишився винним позивачу частину гарантійного платежу у сумі 116 683,08 грн.
Відповідач в порушення умов договору суборенди не повернув позивачу гарантійний платіж.
Оскільки відповідач не вжив заходів до повернення гарантійного платежу на суму 116 683,08 грн, 09.12.2015 позивач направив на його адресу претензію від 08.12.2015 з вимогою повернути грошові кошти, яка відповідач залишена без відповіді та задоволення, - що стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.
Відповідач позов не спростував та не оспорив.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову повністю з таких підстав.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні норми містяться у ст. 283 Господарського кодексу України.
Приписами ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Положеннями ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Крім того, ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Положеннями ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України передбачено, що строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства. Якщо у зобов'язаннi встановлений строк (термiн) його виконання, то воно пiдлягає виконанню у цей строк (термiн).
Згідно з п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Частинами 1 та 2 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Зважаючи на те, що в обумовлені договором строки відповідач не повернув сплаченого йому гарантійного платежу, тим самим порушивши свої зобов'язання за п. 6.11.1 договору.
Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін
Частиною 3 ст. 203 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Враховуючи те, що між сторонами зараховано зустрічні однорідні вимоги один до одного судом встановлено, що відповідач мав повернути позивачу частину гарантійного платежу у сумі 116 683,08 грн.
З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обов'язку щодо повернення частини гарантійного платежу, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача гарантованого платежу в сумі 116 683,08 грн є обґрунтованою.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.
Відповідно до вимог статті 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.
Отже, згідно ст. 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача у сумі 1 750,25 грн.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч.7 ст.84 ГПК України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету. Водночас в абзаці 3 підпункту 5.2 пункту 5 пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вказано, що про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.
Розмір судового збору, сплачений позивачем у сумі 2 950,33 грн, тоді як у відсотковому співвідношенні до ціни позову - становить 1 750,25 грн. Тобто, на даний час існує переплата судового збору в розмірі 1 200,08 грн, яка підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України.
З огляду на вищевикладене, позивачу (за його клопотанням) підлягає поверненню з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 200,08 грн, у зв'язку із його переплатою, перерахований за платіжним дорученням № 114814832 від 30.12.2015 на суму 2 950,33 грн, оригінал якого знаходяться в матеріалах справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фєліз" (м. Дніпропетровськ, вул. Чкалова, буд. 12, оф. 303, ідентифікаційний код 38754170) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Добродія Фудз" (м. Київ, вул. М.Раскової, буд. 11-Б, ідентифікаційний номер 38408485) грошові кошти за гарантійний платіж у сумі 116 683,08 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 750,25 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано - 15.03.2016.
Суддя В.Д. Воронько