Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Симона Петлюри, 16 тел. 235-95-51
Іменем України
"09" лютого 2016 р. Справа № 911/2194/15
Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЛП-Чайка», Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тусстань», Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Дмитрівка
про стягнення 3846878,92 грн.
за участю представників:
позивача:ОСОБА_1 - дов. від 03.03.2015
відповідача:ОСОБА_2 - дов. від 02.12.2015
суть спору:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «МЛП-Чайка» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тусстань» (далі - відповідач) про стягнення 3846878,92 грн., з яких 2131872 грн. основний борг, 1079767,47 грн. інфляційні втрати, 122480,43 грн. 3% річних, 299571,82 грн. пеня, 213187,20 грн. штраф.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором комісії від 18.12.2012 щодо перерахування позивачу грошових коштів отриманих від продажу товару у строк визначений договором.
Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.
Присутній в судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, які зводяться до того, що невиконання відповідачем свого обов'язку щодо перерахування позивачу грошових коштів отриманих від продажу товару відбулося не по вині відповідача, оскільки перераховані на рахунок відповідача кошти за проданий товар були списані державною виконавчою службою в процесі відкритого виконавчого провадження про примусове виконання рішення суд по справі № 21/141-12, а вимоги в частині стягнення пені та штрафу заявлені з пропуском позовної давності. За вказаних обставин відповідач просить суд у задоволенні позову в частині стягнення 1079767,47 грн. інфляційних втрат, 122480,43 грн. 3% річних, 299571,82 грн. пені та 213187,20 грн. штрафу відмовити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -
встановив:
Між сторонами у справі було укладено договір комісії від 18.12.2012 (далі - договір), відповідно до умов якого, відповідач - комісіонер зобов'язався за дорученням позивача - комітента за комісійну плату від свого імені за рахунок комітента укласти одну або декілька угод щодо продажу стелажів для зберігання палет в кількості 32298 палетомісць (далі - товар) (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору мінімальна ціна продажу одного палетомісця - 120 грн., у т.ч. ПДВ 20 грн. Загальна мінімальна ціна продажу 32298 палетомісць - 3875760 грн., у т.ч. ПДВ 645960 грн.
Згідно п. 1.3 договору виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно укладає договір/договори купівлі-продажу з третьою особою/третіми особами (надалі іменується «покупець» чи «покупці»).
Належним виконанням комісіонером своїх безпосередніх зобов'язань за цим договором вважається продаж комісіонером товару за ціною, зазначеною у п. 1.2 даного договору, або вищою (п. 1.4 договору).
У відповідності до п.п. 2.1.6, 2.1.7 договору комісіонер взяв на себе зобов'язання після укладення договору купівлі-продажу товару передати комітентові письмовий звіт (надалі - звіт) та акт приймання-передачі наданих послуг на суму комісійної плати (надалі - акт); не пізніше 5-ти робочих дні з моменту отримання від покупця грошових коштів за проданий товар, перерахувати їх на поточний рахунок комітента, вказаний у даному договорі, за вирахуванням суми комісійної плати.
Згідно п. 4.1 договору комісіонер виконує свої договірні зобов'язання за комісійну плату в розмірі 20 відсотків від ціни продажу товару.
Комісійна плата у розмірі, передбаченому п. 4.1 даного договору, утримується комісіонером з грошових коштів, отриманих від покупця/покупців за реалізований товар, до перерахування їх комітенту (п. 4.2 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору комісіонер зобов'язаний виконати доручення, передбачене даним договором, протягом 6 місяців з моменту укладення договору.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 8.1 договору).
На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв на комісію товар: стелажі для зберігання палет в кількості 22207 палетомісць, загальною вартістю 2664840 грн., у т.ч. ПДВ 444140 грн. Вартість одного палетомісця - 120 грн., у т.ч. ПДВ 20 грн., про що свідчить акт приймання-передачі товару на комісію від 31.05.2013, який підписаний в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками, завірена копія якої залучена до матеріалів справи.
Згідно звіту комісіонера від 31.05.2013 до договору комісії на продаж товару від 18.12.2012, який підписаний в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками, завірена копія якої залучена до матеріалів справи, відповідач виконавши свої обов'язки, здійснив реалізацію товару - стелажі для зберігання палет за сумою реалізації 2664840 грн., в т.ч. ПДВ 444140 грн.; плата комісіонерові за виконання доручення передбаченого договором, згідно умов розділу 4 договору становить 532968 грн., в т.ч. ПДВ (20%) 88828 грн.
Згідно акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.05.2013 № ТУ-0000002, який підписаний в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками, завірена копія якої залучена до матеріалів справи, загальна вартість проведених робіт (наданих послуг) за договором комісії від 18.12.2012 без ПДВ 444140 грн., ПДВ 20% - 88828 грн., загальна вартість робіт (послуг) з ПДВ 532968 грн.
На підставі звіту комісіонера від 31.05.2013 про реалізацію товару, позивач для перерахування грошових коштів отриманих від продажу товару виставив відповідачу рахунок на оплату від 31.05.2013 № 159 на суму 2664840 грн., завірена копія якого залучена до матеріалів справи.
Разом з тим, відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання щодо перерахування грошових коштів отриманих за проданий товар належним чином не виконав, у зв'язку з чим позивач надіслав відповідачу претензію від 03.09.2014 № 131 про оплату заборгованості. Надіслання вказаної кореспонденції відповідачу підтверджується описом вкладення до цінного листа від 04.03.2014 та фіскальним чеком від 04.03.2014 № 3104. Відповідач отримав вказану претензію 08.09.2015, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 0813000938859. Завірені копії зазначених документів залучені до матеріалів справи.
Проте, відповідач вказану претензію про оплату заборгованості залишив без відповіді та без задоволення.
Суд, для з'ясування інформації стосовного надходжень на розрахунковий рахунок відповідача коштів отриманих від продажу товару, ухвалою від 03.09.2015 зобов'язав Публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк ОСОБА_2» надати суду відомості (інформацію) стосовного надходжень на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Тусстань» - (р/р № 26009279294, в АТ «Райффайзен банк ОСОБА_2» м. Київ, МФО 380805) грошових коштів з призначенням платежу - оплата за стелажі для зберігання палет, зокрема, але не виключно від ТОВ «Лан Україна» (ідентифікаційний код - 30384724) за платіжним дорученням від 10.06.2013р. № 1 тощо.
На запит суду Публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк ОСОБА_2» листом від 22.09.2015 № 81-15-5-02/6209-БТ надало відповідь, в якій зазначає, що на поточний рахунок № 26009279294 надходили грошові кошти: 10.06.2013 від ТОВ «Лан Україна» в сумі 936000 грн. (розрахунковий документ № 1 від 10.06.2013) з призначенням платежу: «оплата за стелажі для зберігання палет зг. рах. № ТУ-0000000000001 від 31.05.2013 в т.ч ПДВ 156000 грн.»; 17.06.2013 від ТОВ «Юта сервіс» у сумі 1728840 грн. (розрахунковий документ № 3522 від 17.06.2013) з призначенням платежу: «оплата за стелажі для зберігання палет згідно дог. № 31/05 від 31.05.2013 в т.ч. ПДВ 20% 288140 грн.».
За таких обставин, відповідач в порушення своїх договірних зобов'язань грошові кошти отримані від продажу товару не перерахував позивачу, в зв'язку з чим, за ним рахується борг в розмірі 2131872 грн. (2664840 грн. ціна продажу товару - 532968 грн. (комісійна плата 20 % від ціни продажу товару) = 2131872 грн.).
Згідно ч. 1 ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань щодо сплати грошових коштів за реалізований товар, в зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 2131872 грн. Доказів сплати зазначеного боргу відповідач суду не надав.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 2131872 грн. заборгованості.
Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо перерахування грошових коштів за реалізований товар у строки визначені договором, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних з простроченої суми грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно розрахунку позивача інфляційні втрати з простроченої суми за загальний період прострочення з 06.06.2013 по 05.05.2015 складають 1079767,47 грн., 3 % річних з простроченої суми за загальний період прострочення з 06.06.2013 по 05.05.2015 складають 122480,43 грн.
Разом з тим, позивачем невірно визначено початок прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 2.1.7 договору комісіонер зобов'язаний не пізніше 5-ти робочих дні з моменту отримання від покупця грошових коштів за проданий товар, перерахувати їх на поточний рахунок комітента, вказаний у даному договорі, за вирахуванням суми комісійної плати.
Грошові кошти від проданого товару в сумі 936000 грн. отримані відповідачем 10.06.2013, грошові кошти в сумі 1728840 грн. отримані відповідачем 17.06.2013, що підтверджується зазначеним вище листом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк ОСОБА_2» від 22.09.2015 № 81-15-5-02/6209-БТ.
З огляду на зазначене, та враховуючи положення п. 2.1.7 договору, прострочення щодо перерахування позивачу грошових коштів за реалізований товар в сумі 748800 грн. (936000 грн. ціна продажу товару - 187200 грн. (20% від ціни продажу товару) = 748800 грн.), які отримані відповідачем 10.06.2013 виникає з 18.06.2013 (з урахуванням вихідних днів - суботи та неділі 15-16.06.2013); щодо перерахування позивачу грошових коштів за реалізований товар в сумі 1383072 грн. (1728840 грн. ціна продажу товару - 345768 грн. (комісійна плата 20% від ціни продажу товару) = 1383072 грн.), які отримані відповідачем 17.06.2013 виникає з 26.06.2013 (з урахуванням вихідних днів - суботи та неділі 22-23.06.2013 та вихідного дня 24.06.2013 згідно розпорядження Кабінету міністрів України «Про перенесення робочих днів у 2013 році» від 19.12.2012 № 1043-р).
Разом з тим, зазначене не вплинуло на обґрунтованість вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат, а тому вимога про стягнення 1079767,47 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню.
Згідно з правильним арифметичним розрахунком, який зроблений судом з врахуванням встановленого судом початку прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо перерахування позивачу грошових коштів за реалізований товар, періоду нарахування 3% річних заявленого позивачем, стягненню підлягають 3% річних нарахованих за загальний період прострочення з 18.06.2013 по 05.05.2015 в розмірі 119468,35 грн.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
74880018.06.2013 - 05.05.20156873 %42281.56
138307226.06.2013 - 05.05.20156793 %77186.79
В решті вимог щодо заявленої до стягнення суми 3% річних в сумі 3012,08 грн. суд відмовляє, з огляду на їх безпідставність.
На підставі п. 6.4 договору позивач просить стягнути з відповідача за порушення строку перерахування грошових коштів за реалізований товар, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, яка за розрахунком позивача за період прострочення з 06.06.2013 по 05.06.2014 складає 299571,82 грн.
Також, позивач на підставі п. 6.4 договору просить суд стягнути з відповідача за порушення строку перерахування грошових коштів за реалізований товар на 15 робочих днів і більше штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості, який за розрахунком позивача складає 213187,20 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Крім того, відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, належна до стягнення пеня повинна бути нарахована за шість місяців з простроченого платежу за відповідний період виходячи з дня початку строку прострочення.
Як встановлено вище судом, позивачем невірно визначено початок прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, прострочення щодо перерахування позивачу грошових коштів за реалізований товар в сумі 748800 грн. виникає з 18.06.2013; щодо перерахування позивачу грошових коштів за реалізований товар в сумі 1383072 грн. виникає з 26.06.2013.
Оскільки позивачем невірно визначено початок прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання та розмір пені був розрахований позивачем більше ніж за шість місяців, то судом здійснено власний розрахунок пені.
Згідно з правильним арифметичним розрахунком, який був зроблений судом, з урахуванням зазначених вище норм чинного законодавства, зокрема, вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, а також встановленого судом початку прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання та періоду нарахування пені заявленого позивачем, пеня нарахована за загальний період прострочення з 18.06.2013 по 26.12.2013 становить 142678,29 грн.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в день Сума пені за період прострочення
74880018.06.2013 - 12.08.201356 7.0000 %0.038 %* 16083.81
74880013.08.2013 - 18.12.2013128 6.5000 % 0.036 %* 34137.07
138307226.06.2013 - 12.08.201348 7.0000 % 0.038 %* 25463.68
138307213.08.2013 - 26.12.2013136 6.5000 % 0.036 %* 66993.73
В решті вимог щодо заявленої до стягнення суми пені в сумі 156893,53 грн. суд відмовляє, з огляду на їх безпідставність.
Здійснений позивачем розрахунок штрафу є арифметично вірним та відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.
Разом з тим, відповідач подав до суду клопотання про застосування до вказаних вимог наслідків спливу строків позовної давності.
Відповідно до п. 2.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10 за змістом частини 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Частиною 2 вказаної норми ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до п. 3.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10 щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 4.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10 якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення ч. 6 ст. 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо перерахування позивачу грошових коштів отриманих від продажу товару у строк визначений договором, позивач заявляє до стягнення пеню в сумі 299571,82 грн. за загальний період прострочення з 06.06.2013 по 05.06.2015.
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом 22.05.2015, про що свідчить штамп господарського суду Київської області на позовній заяві від 20.05.2015.
Таким чином, враховуючи встановлений судом період нарахування пені та її належний доведений та обгрунтований розмір - 142678,29 грн., та те, що позовна давність за позовними вимогами щодо стягнення пені, обчислюється щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, який подано 22.05.2015, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення пені за період з 18.06.2013 по 26.12.2013 поза межами однорічного строку позовної давності.
Враховуючи викладене, строк позовної давності у даному спорі в частині доведених та обґрунтованих вимог про стягнення пені за період з 18.06.2013 по 26.12.2013 та штрафу сплинув до звернення позивача з позовом.
Про застосування судом наслідки спливу строку позовної давності відносно вказаних вимог відповідачем у справі зроблено заяву до винесення рішення.
Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Суд також зазначає, що правила про позовну давність застосовуються лише тоді, коли доведено існування самого суб'єктивного права. Існування суб'єктивного права позивача доведено матеріалами справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 142678,29 грн. та штрафу в розмірі 213187,20 грн. задоволенню не підлягають, а відтак суд відмовляє в їх задоволенні.
З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 2131872 грн. основного боргу, 299571,82 грн. інфляційних втрат та 119468,35 грн. 3% річних є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. В решті позовних вимог суд відмовляє.
Заперечення відповідача проти позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних з підстав того, що невиконання відповідачем свого обов'язку щодо перерахування позивачу грошових коштів отриманих від продажу товару, відбулося не по вині відповідача, оскільки перераховані на рахунок відповідача кошти за проданий товар були списані державною виконавчою службою в процесі відкритого виконавчого провадження про примусове виконання рішення суд по справі № 21/141-12, не приймаються судом до уваги при вирішенні даного спору та відхиляються з огляду на наступне.
Обов'язок по перерахування позивачу грошових коштів отриманих від продажу товару за договором комісії від 18.12.2012 покладено на відповідача.
Списання державною виконавчою службою грошових коштів з рахунку відповідача не може бути підставою для звільнення особи від обов'язку виконання свого зобов'язання належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів.
Згідно ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання.
За таких обставин, відсутність коштів та їх списання державною виконавчою службою не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.
Згідно п. 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України у від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тусстань» (08112, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Дмитрівка, вул. Молодіжна, 1, ідентифікаційний код 34965786) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЛП-Чайка» (08130, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Антонова, 1-А, ідентифікаційний код 33884915) 2131872 (два мільйони сто тридцять одну тисячу вісімсот сімдесят дві) грн. основного боргу, 1079767 (один мільйон сімдесят дев'ять тисяч сімсот шістдесят сім) грн. 47 коп. інфляційних втрат, 119468 (сто дев'ятнадцять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн. 35 коп. 3% річних, 63281 (шістдесят три тисячі двісті вісімдесят одну) грн. 78 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя Ю.В. Подоляк
Дата підписання рішення 29.02.2016.