15 березня 2016 року Справа № 922/4070/15
Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Прокопанич Г.К. і Селіваненко В.П.
розглянув касаційні скарги державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева", м. Харків, та державного концерну "УКРОБОРОНПРОМ", м. Київ,
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2015
зі справи № 922/4070/15
за позовом Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі державного концерну "УКРОБОРОНПРОМ" (далі - ДК "УКРОБОРОНПРОМ"), м. Київ, державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" (далі - ДП "Завод імені В.О. Малишева"), м. Харків,
до 1. товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" (далі - ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО"), м. Харків,
2. публічного акціонерного товариства "УКРСОЦБАНК" (далі - ПАТ "УКРСОЦБАНК"), м. Київ,
про визнання права власності та витребування майна.
Судове засідання проведено за участю представників:
Прокурора - Кривоклуб Т.В. - прокурор
ДП "УКРОБОРОНПРОМ" - Перегонцев І.А. предст. (дов. від 09.06.2015), Клименко А.Р. -предст. (дов. від 02.03.2016)
ДП "Завод імені В.О. Малишева" - Степанишена А.В. предст. (дов. від 20.01.2016)
ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" - Котляр А.О. предст. (дов. від 01.07.2015)
ПАТ "УКРСОЦБАНК" - Федяйнова О.М. предст. (дов. від 09.06.2015)
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
Прокурор звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі ДК "УКРОБОРОНПРОМ" та ДП "Завод імені В.О. Малишева" до ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" та ПАТ "УКРСОЦБАНК" про визнання за державою в особі ДП "Завод імені В.О. Малишева" права власності на нежитлову будівлю літ. "Р/1-7" загальною площею 17323,2 кв. м, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, та просив витребувати це майно від ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО", зобов'язавши останнього передати об'єкт нерухомості ДП "Завод імені В.О. Малишева".
Позовні вимоги, з посиланням на приписи статей 16, 330, 382, частини першої статті 388 та статті 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мотивовано тим, що спірне майно вибуло з володіння держави поза її волею.
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.09.2015 у справі № 922/4070/15 (суддя Бринцев О.В.) позов задоволено з посиланням на його обґрунтованість.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 (судді Слободін М.М. - головуючий, Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.) рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові; стягнуто солідарно з прокуратури та позивачів на користь ПАТ "УКРСОЦБАНК" 80 388,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги; стягнуто солідарно з прокуратури та позивачів на користь ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" 80 388,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що відчуження спірного майна відбулося за волею власника (держави), а також тим, що продаж спірного майна на користь ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" відбувся на підставі чинного судового рішення господарського суду Харківської області від 18.07.2007 зі справи № 21/235-07 за позовом АКБ СР "УКРСОЦБАНК" до ДП "Завод імені В.О. Малишева", третя особа ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірну будівлю та надано АКБ СР "УКРСОЦБАНК" право на продаж предмету іпотеки будь-якій особі -покупцеві із встановленням початкової ціни продажу (не менше 24 141 996,00 грн. з ПДВ).
Позивачі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просять суд касаційної інстанції постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
У відзивах на касаційні скарги ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" та ПАТ "УКРСОЦБАНК" просили залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а касаційні скарги без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.
25.02.2016 судом одержано письмові пояснення від ДК "УКРОБОРОНПРОМ", у яких, зокрема, зазначається, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2016 у справі № 47/170-10(21/235-07) рішення господарського суду Харківської області від 18.07.2007 скасовано в частині задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та прийнято у цій частині нове рішення про відмову у позові; рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2016 зі справи № 910/26911/15 визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008, який укладений ПАТ "УКРСОЦБАНК" та ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО".
01.03.2016 судом одержано додаткові письмові пояснення по справі від ДП "Завод імені В.О. Малишева", в яких повідомляється про згадані судові рішення у справах № 47/170-10(21/235-07) та № 910/26911/15.
01.03.2016 у судовому засіданні оголошено перерву до 15.03.2016.
15.03.2016 судом одержано додаткові письмові заперечення від ДК "УКРОБОРОНПРОМ" проти відзивів на касаційні скарги.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників прокуратури та сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг з урахуванням такого.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:
- 22.03.2005 АКБ СР "УКРСОЦБАНК" та ДП "Завод імені В.О. Малишева" укладено договір кредиту № 805/6/18/6-031. На забезпечення виконання зобов'язань ДП "Завод імені В.О. Малишева" перед АКБ СР "УКРСОЦБАНК" за договором кредиту АКБ СР "УКРСОЦБАНК" та ДП "Завод імені В.О. Малишева" укладені іпотечні договори від 30.01.2006 № 805/13/26/6-130, від 22.03.2006 № 805/13/26/6-408, від 19.09.2006 № 805/13/26/6-1492, від 27.12.2006 № 805/13/26/6-2050;
- предметом зазначених іпотечних договорів була передача ДП "Завод імені В.О. Малишева" в іпотеку в забезпечення зобов'язань перед АКБ СР "УКРСОЦБАНК" прав на нерухоме майно, яке знаходилося у користуванні ДП "Завод імені В.О. Малишева", в т.ч. на нежитлову будівлю літ. "Р/1-7" загальною площею 17323,2 кв. м, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126 (власник -держава Україна);
- укладення іпотечних договорів було здійснено на підставі погодження, отриманого ДП "Завод ім. Малишева" від Міністерства промислової політики України, яке на час укладення договорів іпотеки виступало органом управління ДП "Завод ім. Малишева". Погодження викладено:
1) у листі Мінпромполітики від 22.03.2006 № 10/3-2-359, відповідно до якого Мінпромполітики надало дозвіл на отримання ДП "Завод ім. Малишева" кредиту в АКБ "УКРСОЦБАНК" у сумі 825 500,00 євро та на передання в іпотеку як забезпечення кредиту нерухомого майна, в тому числі нежитлової будівлі "Р/1-7" загальною площею 17323,2 кв.м, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126;
2) у листі Мінпромполітики від 12.09.2006 № 10/3-2-1351, відповідно до якого Мінпромполітики надало дозвіл на отримання ДП "Завод ім. Малишева" кредиту в АКБ "УКРСОЦБАНК" у сумі 480 000,00 доларів США та на передання спірної нежитлової будівлі заводу в іпотеку банку;
- 18.07.2007 рішенням господарського суду Харківської області у справі № 21/235-07 у зв'язку з невиконанням ДП "Завод імені Малишева" своїх кредитних зобов'язань перед банком за договором кредиту в порядку приписів статті 38 Закону України "Про іпотеку" звернуто стягнення на предмет іпотеки, зокрема на нежитлову будівлю літ. "Р/1-7" загальною площею 17323,2 кв. м, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126; надано банку право на продаж предмету іпотеки будь-якій особі -покупцеві із встановленням початкової ціни продажу (не менше 24 141 996,00 грн. з ПДВ). Підставою для ухвалення вказаного рішення, окрім іншого, стали іпотечні договори від 30.01.2006 № 805/13/26/6-130, від 22.03.2006 № 805/13/26/6-408, від 19.09.2006 № 805/13/26/6-1492, від 27.12.2006 № 805/13/26/6-2050;
- 22.09.2008 на виконання вищезазначеного рішення суду АКБ СР "УКРСОЦБАНК" в особі Харківської обласної філії АКБ СР "УКРСОЦБАНК" та ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "Р/1-7" загальною площею 17323,2 кв. м, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126, який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. за реєстровим номером 4020 та зареєстрований у встановленому чинним на той час законодавством порядку, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 29.09.2008 № 20392003, а також витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданим Реєстраційною службою ХМУЮ Харківської області 28.04.2014 за номером № 21044150;
- оплата за вказане майно здійснена ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" на користь ДП "Завод імені Малишева" платіжними дорученнями від 23.09.2008 № 3 на суму 27 925 000,00 грн. та від 23.09.2008 № 7 на суму 2 075 000,00 грн.;
- укладання іпотечних договорів АКБ СР "УКРСОЦБАНК" та ДП "Завод імені В.О. Малишева" відбулося під час дії Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", приписами статей 1, 2 якого був встановлений мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна, в тому числі майна ДП "Завод ім. Малишева";
- порушення приписів означеного Закону стало підставою для визнання договорів іпотеки від 19.09.2006 № 805/13/26/6-1492 та від 22.03.2006 № 805/13/26/6-408 недійсними у судовому порядку, що підтверджується чинним рішенням господарського суду міста Києва від 12.03.2015 у справі № 910/25071/14 та чинним рішенням господарського суду Харківської області від 26.03.2015 у справі № 5023/7457/11 (н.р. 60/318-10).
Причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання за державою Україна в особі ДП "Завод імені В.О. Малишева" права власності на спірну нежитлову будівлю та витребування майна у ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" в порядку віндикації.
ЦК України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, статтею 387 названого Кодексу власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння (пред'явити віндікаційний позов).
Згідно з приписами статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Предметом віндікаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючої цим майном особи про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені і можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника майна, а не в осіб, які в подальшому перепродали це майно, волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, у даній справі визначальним є встановлення обставин щодо наявності чи відсутності волі власника (держави) на відчуження спірного майна.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду про задоволення позову та приймаючи нове рішення у справі про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема з того, що як особа, яка володіла майном - ДП "Завод імені В.О. Малишева", так і особа, яка на час укладення договорів іпотеки була уповноважена на управління промисловою політикою держави - Міністерство промислової політики України висловили свою волю на відчуження спірного майна, шляхом надання листів - погоджень на передачу майна в іпотеку (Мінпромполітики) та шляхом підписання договорів іпотеки (ДП "Завод імені В.О. Малишева"). Існування законодавчої заборони на час укладення договорів іпотеки на відчуження спірного майна не спростовує того факту, що відчуження майна відбулося за волею власника та особи, якій майно передано у володіння. Допущене порушення законодавчих обмежень може бути підставою для стягнення з винних осіб збитків, які спричинені їх діями, але не свідчить, що відчуження майна відбулося поза волею власника або володільця майна.
Проте Вищий господарський суд України вважає відповідні висновки апеляційного господарського суду помилковими та такими, що суперечать приписам закону з огляду на таке.
Спірне майно за станом на час укладення іпотечних договорів перебувало у державній власності та було закріплене за ДП "Завод імені В.О. Малишева" на праві господарського відання.
У силу приписів Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За своєю суттю іпотека є правом на чуже майно, і внаслідок встановлення такого права власник може бути примусово позбавлений права на таке майно у випадку невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою (тобто відбувається відчуження такого майна).
Згідно з приписами статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
У відповідності до приписів частин першої та другої статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Згідно з приписами частин першої та другої статті 14 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки може бути нерухоме майно, що є об'єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідним державним чи комунальним підприємством, установою, організацією на праві господарського відання. Передача в іпотеку цього майна здійснюється після отримання у встановленому законом порядку згоди органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідне державне чи комунальне підприємство, установа або організація. Продаж предмета іпотеки, що є об'єктом права державної чи комунальної власності, здійснюється з урахуванням вимог законів України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва". Забороняється передача в іпотеку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
Станом на час укладення договорів іпотеки органом, уповноваженим державою на управління промисловою політикою держави, було Міністерство промислової політики України [у подальшому, а саме у 2011 році згідно з приписами Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" від 16.06.2011 уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі визначено ДК "УКРОБОРОНПРОМ", якому (Концерну) Міністерством промислової політики України у 2011 році передано в управління ДП "Завод ім. Малишева"].
Судом апеляційної інстанції у вирішенні спору не враховано, що включення ДП "Завод ім. Малишева" у відповідності до приписів Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" до переліку відповідних об'єктів не є обмеженням правомочності щодо розпорядження майном згодою власника, яке може бути зняте шляхом надання такої згоди. Так, суб'єктам, що здійснюють функції власника від імені держави, законодавством не надано повноважень на прийняття рішення щодо передачі майна в іпотеку за умови існування законодавчо встановлених обмежень. Такі заборони можуть бути зняті лише за умови внесення відповідних змін до законодавчих актів (зазначені факти встановлені судовим рішенням у справі № 910/25071/14 за позовом ДК "УКРОБОРОНПРОМ" до ПАТ "УКРСОЦБАНК", ДП "Завод ім. Малишева", третя особа ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО", про визнання договору іпотеки недійсним, та в силу приписів статті 35 ГПК України мають преюдиціальне значення для даної справи).
Враховуючи викладене, держава Україна висловила свою волю на заборону відчуження спірного майна, встановивши пряму імперативну заборону на законодавчому рівні на передачу в іпотеку та відчуження такого майна, і така воля держави може бути змінена виключно шляхом внесення відповідних змін до законодавчих актів. Мінпромполітики не уповноважене скасовувати або змінювати законодавчу заборону на передачу в іпотеку та відчуження відповідного майна шляхом надання листів-погоджень.
Таким чином, листи-погодження Мінпромполітики на передачу спірного майна в іпотеку є такими, що не відповідають законодавству і не свідчать про те, що відчуження спірного майна відбулося з волі власника (держави). Що ж до ДП "Завод імені В.О. Малишева", то спірне майно перебувало у господарському віданні останнього, і Завод, у силу законодавчих приписів, не наділений правом на самостійне розпорядження майном, яке є державою власністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив також з того, що продаж спірного майна на користь ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" за договором від 22.09.2008 відбувся на підставі чинного судового рішення господарського суду Харківської області від 18.07.2007 зі справи № 21/235-07 за позовом АКБ СР "УКРСОЦБАНК" до ДП "Завод імені В.О. Малишева", третя особа ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО", про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірну будівлю та надано АКБ СР "УКРСОЦБАНК" право на продаж предмету іпотеки будь-якій особі -покупцеві.
У відповідності до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Однак, висновок апеляційного господарського суду щодо чинності судового рішення у справі № 21/235-07 станом на час перегляду рішення у справі № 922/4070/15 в апеляційному порядку є помилковим з огляду на таке.
Згідно з приписами частин третьої, четвертої статті 85 ГПК України (в редакції, чинній на час прийняття рішення у справі № 21/235-07) рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
Згідно з приписами частини п'ятої статті 85 ГПК України (у чинній редакції) рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Згідно з приписами частини першої статті 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
У відповідності до частини другої статті 93 ГПК України апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу.
У матеріалах справи міститься копія ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2015 зі справи № 47/170-10 (21/235-07), яка додана до письмових пояснень ДК "УКРОБОРОНПРОМ" (арк. справи 1-21, том IV) та відповідно до якої: клопотання ДК "УКРОБОРОНПРОМ" про поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 18.07.2007 зі справи № 21/235-07 задоволено; відновлено ДК "УКРОБОРОНПРОМ" строк на подання апеляційної скарги та прийнято апеляційну скаргу до провадження.
Таким чином, після поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду не може вважатися таким, що набрало законної сили, у зв'язку з чим у апеляційного господарського суду за станом на час прийняття оскаржуваної постанови від 07.12.2015 у справі № 922/4070/15 не було законних підстав посилатися на рішення господарського суду Харківської області у справі № 21/235-07 (перегляд якого здійснювався в апеляційному порядку) як на таке, що набрало законної сили.
Питання щодо обґрунтованості поновлення строку на апеляційне оскарження рішення у справі № 21/235-07 знаходиться поза межами вирішення даного спору.
Відповідно до частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі, зокрема, неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються (встановлюються) іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно в даній справі.
Якщо судовий акт скасовано, то останній не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
За змістом приписів частини першої статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13).
За наведених обставин суду апеляційної інстанції необхідно було вирішити питання щодо зупинення провадження у справі № 922/4070/15 до закінчення перегляду рішення господарського суду Харківської області у справі № 21/235-07 в апеляційному порядку.
Крім того, ухвалою від 25.11.2015 апеляційним господарським судом було задоволено клопотання Прокурора про витребування доказів з Комінтернівського відділу поліції ГУНП України в Харківській області та витребувано для огляду матеріали кримінальної справи № 1946.
Як зазначено у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 зі справи № 922/4070/15 (арк. 5 постанови), вимоги ухвали від 25.11.2015 щодо надання матеріалів кримінальної справи № 1946 для огляду з Комінтернівського відділу поліції ГУНП України в Харківській області сторонами виконані не були, у зв'язку з чим справу розглянуто за наявними у ній матеріалами у відповідності до приписів статті 75 ГПК України.
Однак матеріали кримінальної справи № 1946 були витребувані для огляду не у сторін спору, а в Комінтернівського відділу поліції ГУНП України в Харківській області, у зв'язку з чим апеляційний господарський суд у даному випадку безпідставно застосував приписи статті 75 ГПК України та не вжив необхідних заходів для виконання Комінтернівським відділом поліції ГУНП України в Харківській області вимог ухвали суду.
Враховуючи викладене та у зв'язку з тим, що порушення норм процесуального права у вирішенні даної справи допущено виключно судом апеляційної інстанції, постанова апеляційного господарського суду від 07.12.2015 зі справи № 922/4070/15 підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Апеляційним господарським судом також було допущено помилку у розподілі судових витрат, а саме, здійснюючи новий розподіл судових витрат у справі № 922/4070/15 за результатами апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції стягнув судовий збір з апеляційних скарг солідарно з Прокуратури та позивачів на користь відповідачів. Однак судом не враховано, що приписами Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674) не передбачено солідарне стягнення суми судових витрат. Крім того, у зв'язку з прийняттям Закону України від 22.05.2015 № 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", який набрав чинності 01.09.2015, внесено суттєві зміни до Закону № 3674, які полягають, зокрема, у тому, що статтю 5 Закону викладено у новій редакції, згідно з якою позбавлено пільг щодо сплати судового збору органи прокуратури, відповідно, у здійсненні розподілу судового збору останній стягується з органів прокуратури на загальних підставах.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційні скарги державного концерну "УКРОБОРОНПРОМ" та державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 зі справи № 922/4070/15 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.
Суддя В. Палій
Суддя Г. Прокопанич
Суддя В. Селіваненко