ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.03.2016Справа №910/32454/15
За позовом Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" Білої Ірини Володимирівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Д"
про визнання недійсними договорів та зобов'язання вчинити дії
Суддя Стасюк С.В.
Представники сторін:
від позивача Лизуненко А.В. (дов. № 146 від 01.03.2016 року) Кучеренко О.О. (дов. № 145 від 01.03.2016 року)
від відповідача Сергєєва В.С. (дов. б/н від 16.02.2016 року)
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 10 березня 2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Публічне акціонерне товариство "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" Білої Ірини Володимирівни (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" (надалі по тексту - відповідач) про визнання недійсними договорів та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вартість грошової вимоги за Договором факторингу № 6 від 05.12.2014 року є заниженою у порівнянні з фактичною заборгованістю за кредитним договором, право вимоги на стягнення якої було передано відповідачу, крім того цей договір підписаний не уповноваженою особою, а тому він є недійсним. Одночасно позивач вказує, що кредитний договір був забезпечений іпотекою та порукою, отже, останні договори також є недійсними. Посилаючись на статтю 215 Цивільного кодексу України, статтю 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, позивач просить суд визнати спірні договори недійсними.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2015 року порушено провадження у справі № 910/32454/15 та призначено справу до розгляду на 28.01.2016 року.
30.12.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову.
Розглянувши подану Публічним акціонерним товариством "Український Бізнес Банк" заяву щодо вжиття заходів до забезпечення позову, суд її відхиляє, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно з частиною 1 статті 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування заходів щодо забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 Господарського процесуального кодексу України). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів щодо забезпечення позову").
Позивач свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову обґрунтував тим, що 16.01.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікна Січ» було укладено Договір про відступлення права вимоги, на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Вікна Січ» прийняло право вимоги, яке Товариство з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" отримало на підставі Договору факторингу № 9 від 05.12.2014 року. За твердженням позивача, вищезазначений факт дає підстави вважати, що відповідачем можуть бути вчинені аналогічні дії щодо права вимоги, яке ним отримано на підставі Договору факторингу № 6 від 05.12.2014 року, що зробить неможливим виконання рішення господарського суду, зокрема, стосовно повернення документів, адже, вони будуть передані новому кредитору, якому відповідач, вірогідно, відступить право вимоги по Договору факторингу № 6 від 05.12.2014 року.
При цьому доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, позивач суду не надав, а також нічим не підтвердив, що майно (в тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути або зменшитись.
За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, шляхом заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
28.01.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу.
28.01.2016 року у зв'язку з перебуванням судді Стасюка С.В. на лікарняному, розгляд справи № 910/32454/15 не відбувся.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2016 року у зв'язку з поверненням судді Стасюка С.В. з лікарняного, розгляд справи призначено на 18.02.2016 року.
Представник відповідача в судове засідання 18.02.2016 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 01.02.2016 року не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином.
У судовому засіданні 18.02.2016 року представник позивача надав клопотання про продовження строків розгляду спору.
Розглянувши подане позивачем 18.02.2016 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд приходить до висновку про його задоволення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2016 року розгляд справи було відкладено на 03.03.2016 року, у зв'язку з неявкою відповідача та необхідністю подання додаткових доказів у справі.
03.03.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.
У судовому засіданні 03.03.2016 року представник позивача надав клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Представник відповідача у судовому засіданні 03.03.2016 року надав відзив на позов та клопотання про витребування доказів. У поданому відзиві відповідач зазначив, що посилання позивача щодо наявності ознак підроблення рішення спільного засідання Комітету управління активами і пасивами та тарифного комітету Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" від 07.11.2014 року не відповідає дійсності. Дійсно, позивач подавав заяву про вчинення кримінального правопорушення щодо підроблення відповідного рішення. Але, позивач не надає інформації, що постановою слідчого Селидівського МВ ГУ МВС України в Донецькій області капітаном міліції Желтухіним А.О. від 22.10.2015 року, якою кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015050500001167 від 09.06.2015 року закрито у зв'язку з встановленою відсутністю в діях посадових осіб Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України. Твердження позивача щодо відчуження активу за заниженою вартістю, також не відповідає дійсності, оскільки таке відчуження відбулося за винагороду у розмірі 275 026,28 грн. Відповідач зазначає, що уповноважена особа Фонду мала провести аудиторський аналіз договорів натомість здійснено оцінку, звіт про яку не може бути прийнятий до уваги. Позивачем не наведено норм права та положень Статуту, які б доводили обставину щодо перевищення повноважень при укладенні Договору факторингу № 6 від 05.12.2014 року.
Розглянувши в судовому засіданні 03.03.2016 року клопотання відповідача про витребування доказів у позивача, а саме:
-Належним чином оформлену копію та оригінал (на огляд) протоколу спільного засідання Комітету управління активами і пасивами Тарифного комітету ПАТ "Укрбізнесбанк" від 07.11.2014 року.
-Належним чином оформлену копію та оригінал (на огляд) матеріалів службового розслідування обставин укладання договору факторинга № 6 від 05.12.2014 року, що проводилось ОСОБА_8
-Відомості із відповідними доказами - на якому рахунку та в якій категорії знаходилась кредитна заборгованість позичальника ОСОБА_9, що була відступлена за договором факторингу № 6 від 05.12.2014 року саме на момент відступлення права вимоги?
-Відомості про балансову вартість кредитної заборгованості позичальника ОСОБА_9, що була відступлена за договором факторингу № 6 від 05.12.2014 року саме на момент відступлення права вимоги?
-Відомості про дату перенесення заборгованості позичальника ОСОБА_9, що була відступлена за договором факторингу № 6 від 05.12.2014 року на позабалансовий рахунок?
-Належним чином оформлену копію та оригінал (на огляд) документу, що був складений НБУ за результатами перевірки ПАТ "Укрбізнесбанк" звітного року, в якому відбулося перенесення заборгованості позичальника ОСОБА_9, що була відступлена за договором факторингу № 6 від 05.12.2014 року, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні з огляду на наступне.
За приписами частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
Виходячи зі змісту статті 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.
В пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.
Проте, як встановлено судом та не спростовано позивачем, останній не звертався до позивача з проханням надати зазначені в клопотанні докази, та, як наслідок, не довів неможливості самостійно надати витребувані докази.
Окрім того, відповідачем не обґрунтовано витребування вказаних доказів у Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" Білої Ірини Володимирівни.
Суд, розглянувши подане позивачем клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.
У пункті 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року господарським судам України роз'яснено, що питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
З урахуванням вищенаведеного та враховуючи, що рішенням у даній справі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не буде наділено новими правами та не буде покладено на них нові обов'язки, або змінено їх наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому, приймаючи до уваги матеріали справи та пояснення представника відповідача, суд вважає клопотання позивача необґрунтованим та безпідставним.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 03.03.2016 року винесено ухвалу про відкладення розгляду справи на 10.03.2016 року.
У судовому засіданні 10.03.2016 року представники позивача надали усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримали заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судовому засіданні 10.03.2016 року проти позову заперечив, надав пояснення по суті спору.
Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -
05.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Український Бізнес Банк" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" (фактор) було укладено Договір факторингу № 6 (далі - Договір факторингу).
Відповідно до пункту 1.1. Договору факторингу в порядку та на умовах, визначених цим договором, позивач продає (переуступає) відповідачу право вимоги до боржника (ОСОБА_9), які включають в себе Кредитний договір (надалі - Кредитний договір), а відповідач приймає такі права вимоги та зобов'язується передати фінансування в розпорядження позивача за плату.
Загальна сума заборгованості за Кредитним договором на дату набрання чинності цього договору, складає 27 502 627,82 грн. (пункт 1.1.4. Договору факторингу).
Відповідно до пункту 2.1. Договору факторингу відповідач надає фінансування позивачу у національній валюті України в сумі 275 026,28 грн.
Згідно з актом приймання-передачі прав вимоги від 05.12.2014 року (додаток № 2 до Договору факторингу) позивач передав, а відповідач прийняв права вимоги (з усією документацією), як визначено у Договорі факторингу.
Згідно з актом прийому-передачі документів до Договору факторингу (додаток № 3 до Договору факторингу) позивач передав, а відповідач прийняв документи, перелік яких визначений в цьому акті.
05.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Український Бізнес Банк" (первісний іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" (новий іпотекодержатель) укладено Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки (посвідченим 24.03.2009 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Бурлак О.В. та зареєстрованим в реєстрі за №1881), який посвідчений 05.12.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1856 (далі - Договір про відступлення).
Відповідно до пункту 1.1. Договору про відступлення в порядку та на умовах, визначених цим договором, позивач відступає (передає), а відповідач набуває (приймає) усе та будь-яке належне позивачу право вимоги за Договором іпотеки (з урахуванням всіх внесених до нього змін та доповнень) (надалі - відступлені права), включаючи, але не обмежуючись, право звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки і за рахунок предмету іпотеки задовольнити свої вимоги за Кредитним договором у повному розмірі, у разі невиконання боржником та/або майновим поручителем, зобов'язань за Кредитним договором.
Сторони домовились, що заміна сторони, яка іменується - Іпотекодержатель у зобов'язаннях, що виникли на підставі договору іпотеки, вважається такою, що відбулася, а права вимоги за договором іпотеки вважаються відступленими відповідачу з моменту підписання цього договору, скріплення печатками сторін та нотаріального посвідчення цього договору.
Згідно з пунктом 1.2. Договору про відступлення предметом іпотеки за Договором іпотеки є:
-земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться на території Київської області, Бориспільського району, Іванківська сільська рада.
-земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходиться на території Київської області, Бориспільського району, Іванківська сільська рада.
-земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться на території Київської області, Бориспільського району, Іванківська сільська рада.
-земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_4, що знаходиться на території Київської області, Бориспільського району, Іванківська сільська рада.
Відповідно до пункту 1.4. Договору про відступлення сума невиконаного боржником зобов'язання перед новим кредитором станом на момент укладення цього договору, згідно Кредитного договору та відповідно договору про відступлення права вимоги, становить 27 502 627,82 грн.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" (цесіонарій) та Публічним акціонерним товариством "Український Бізнес Банк" (цедент) 05.12.2014 року укладено Договір про відступлення права вимоги за Договором поруки від 14.08.2012 року (далі - Договір про відступлення права вимоги за Договором поруки).
Згідно з пунктом 1.1. Договору про відступлення права вимоги за Договором поруки цедент, що є кредитором за Договором поруки від 14.08.2012 року яким передбачено виконання зобов'язань ОСОБА_9 за Кредитним договором № Р10 від 24.03.2009 року та усіх додаткових угод до нього передає, а цесіонарій приймає всі права вимоги за Договором поруки, а саме:
1.1.1.задоволення вимог щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, передбачених Кредитним договором, а також відшкодування можливих збитків, завданих цеденту та/або цесіанарію порушенням кредитором умов Договору поруки та/або порушення боржником умов Кредитного договору.
1.1.2.вимоги із сплати штрафів, пені та інших платежів, передбачених Договором поруки.
1.1.3.вимоги щодо відшкодування судових та інших витрат, пов'язаних із здійсненням забезпеченої порукою вимоги, відшкодування яких, передбачено Договором поруки.
1.1.4.будь-які інші вимоги, передбачені Договором поруки.
Пунктом 1.2. Договору про відступлення права вимоги за Договором поруки сторони погодили, що відступлення права вимоги за Договором поруки, вказаним у пункті 1.1. цього Договору, розповсюджується в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи право на задоволення поручителем за Договором поруки вимог цесіонарія щодо виконання зобов'язань за Кредитним договором № Р10 від 24.03.2009 року та усіх додаткових угод до нього у відповідності до Договору поруки.
Постановою правління Національного банку України № 844 від 25.12.2014 року Публічне акціонерне товариство "Український Бізнес Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 164 від 25.12.2014 року з 26.12.2014 року розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
Постановою правління Національного банку України № 265 від 23.04.2015 року постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати Публічне акціонерне товариство "Український Бізнес Банк".
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 87 від 24.04.2015 року з 24.04.2015 року розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк".
Спір виник внаслідок того, що на виконання частини 3 статті 38 закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженою особою Фонду за результатами проведення службового розслідування встановлено, що укладення Договору факторингу № 6 від 05.12.2014 року відбулось з порушенням вимог законодавства, а рішенням № 7 від 30.11.2015 року визнано нікчемними Договір факторингу № 6 від 05.12.2014 року та Договір про відступлення права вимоги за Договором іпотеки (посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Бурлак О.В. 24.03.2009 року та зареєстрованим в реєстрі за № 1881), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. 05.12.2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 1856, з моменту його укладення. Посилаючись на частину 2 статті 548 Цивільного кодексу України, відповідно до якої недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, позивач просить, також, визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги за Договором поруки від 14.08.2012 року, укладений 05.12.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" та Публічним акціонерним товариством "Український Бізнес Банк".
Відповідач проти позову заперечував посилаючись на те, що оспорюванні договори відповідають нормам чинного законодавства та підстав для визнання їх недійсними не існує.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина 7 статті 179 Господарського кодексу України).
Виходячи зі змісту частини 2 статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними зокрема з таких підстав:
-банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
-банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.
Позивач зазначає, що укладення Договору факторингу відбулось на підставі підробленого протоколу спільного засідання комітету управління активами і пасивами та тарифного комітету Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" від 07.11.2014 року.
Так, позивач зазначає, що 15.05.2015 року до органів МВС України було подано заяву про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України - складання, видача службовою особою завідома неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів. Відомості про вчинення кримінального правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050500001167 від 09.06.2015 року.
Однак, як вбачається з постанови слідчого Селидівського МВ ГУ МВС України в Донецькій області від 22.10.2015 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050500001167 від 09.06.2015 року, закрито у зв'язку з встановленою відсутністю в діях посадових осіб Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України.
З постанови слідчого вбачається, що в результаті досудового розслідування не підтвердився факт внесення неправдивих відомостей до протоколу спільного засідання комітету управління активами і пасивами та тарифного комітету Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" від 07.11.2014 року.
Матеріали справи свідчать, що заборгованість фізичної особи ОСОБА_9 на момент укладення Договору факторингу списана як безнадійна.
Постановою Правління Національного банку України № 172 від 01.06.2011 року затверджено Порядок відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву (далі - Порядок), згідно пункту 2 якого банк визначає заборгованість за активними банківськими операціями як безнадійну (далі - безнадійна заборгованість) відповідно до методики, установленої Положенням про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 23 від 25.01.2012 року.
Згідно пункту 3 Порядку банк має право відшкодувати (списати) за рахунок резерву безнадійну заборгованість, яка включає суму основної заборгованості перед банком та/або нараховані доходи (борг боржника), за якою є прострочення погашення боргу або його частини понад 180 днів.
Відповідно до даних, наведених у поданому позивачем звіті ТОВ "Ако-Експерт" кількість днів прострочення заборгованості боржника за Кредитним договором (ОСОБА_9) склала - 1 159 дні.
Згідно з пункту 5 Порядку рішення про відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості приймається виконавчим органом банку (правлінням або радою директорів банку).
Отже, не відповідають дійсності твердження позивача, що Договір факторингу укладено за заниженою вартістю.
Крім цього, стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що:
Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, є в тому числі: свобода договору.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стосовно посилань позивача на укладення договору з перевищенням повноважень слід зазначити наступне
Відповідно до пункту 9.9. статуту Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" голова правління має право самостійно (без попереднього або додаткового погодження з органами управління банку) приймати рішення про укладення (в тому числі, укладати або делегувати іншим особам право укладати) будь-яких угод/договорів, крім випадків, коли прийняття рішення про укладення певних угод/договорів віднесено цим статутом до виключної компетенції спостережної ради або загальних зборів акціонерів.
Згідно з підпункту 17) пункту 8.2.1. статуту Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" до виключної компетенції Спостережної ради Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" належить зокрема прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, передбачених чинним законодавством.
Пункт 12.1. статуту Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" визначає, що значний правочин це правочин, учинений банком, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10-ть (десять) і більше відсотків вартості активів банка, за даними останньої річної фінансової звітності.
Договір факторингу не є значним правочином в розумінні пункту 12.1. статуту, оскільки сума, що є його предметом складає менше ніж 10 (десять) відсотків вартості активів банку, які у 2013 році становлять 577 096 161,28 грн.
Крім цього, Договір факторингу не є безоплатним, оскільки передача права вимоги до боржника передана в обмін на фінансування позивача в сумі 275 026,28 грн.
У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Заявляючи позов про визнання недійсними договорів позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настанням відповідних наслідків.
Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договори суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, які вчинили спірні правочини; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасникиків спірних правочинів; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами.
Згідно з пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсними Договору факторингу № 6 від 05.12.2014 року, Договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки (посвідченим 24.03.2009 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Бурлак О.В. та зареєстрованим в реєстрі за №1881), який посвідчений 05.12.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1856 та Договору про відступлення права вимоги за Договором поруки від 14.08.2012 року, укладеного 05.12.2014 року між позивачем та відповідачем відсутні.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 15.03.2016
Суддя С.В. Стасюк