"09" березня 2016 р. справа № П/811/2816/15
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,
при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,
за участю представника позивача Терещенко Д.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області
на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року у справі №П/811/2816/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Протеїн-Продакшн"
до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
В серпні 2015 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0001222202 від 26 серпня 2015 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1350693,00 грн., в тому числі за основним платежем - 900 462,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 450 231,00 грн.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року позов задоволено. Постанова мотивована тим, що реальний характер господарських операцій позивача з ТОВ "ТК "Інтех" підтверджується первинними документами, тому позивачем правомірно включено 900 462,00 грн. до податкового кредиту.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову. Заявник апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що не підтверджено факт здійснення господарських операцій з продажу сої по ланцюгу постачання ТОВ "ТД "Протеїн-Продакшн" від ТОВ "ТК "Інтех", тобто визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти зміни майнового стану платника податків; що діяльність контрагентів-постачальників була спрямована на надання податкових вигод та проведення безтоварних операцій. Також посилається на те, що Кіровоградською ОДПІ отримано від ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області довідку від 13.01.2015 р. №30/20-30-22-03/36987187 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ТК "Інтех" по взаємовідносинам з іншими платниками податків та зборів за жовтень 2014 р.", згідно якої ТОВ "ТК "Інтех" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, в т.ч. ТОВ "ТД "Протеїн-Продакшн".
В судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі наказу відповідача від 31.07.2015 року №1115 в період з 04.08.2015 року по 06.08.2015 року відповідачем була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "ТК "Інтех", які включені в декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2014 року та доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств , за результатами якої складено акт перевірки №103/11-23-22-02/36390340 від 07.08.2015 року (а.с.23-52).
Під час перевірки відповідачем було встановлено наступні порушення:
п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за жовтень 2014 року всього у сумі 900 462,00 грн.
Висновки відповідача ґрунтуються, на отриманій від іншого податкового органу довідки від 13.01.2015 р. №30/20-30-22-03/36987187 "про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ТК "Інтех" по взаємовідносинам з іншими платниками податків та зборів за жовтень 2014 р.", згідно якої ТОВ "ТК "Інтех" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, в т.ч. ТОВ "ТД "Протеїн-Продакшн".
Перевіркою позивача встановлено, що первинні бухгалтерські та податкові документи отримані ТОВ "ТД "Протеїн-Продакшн" від ТОВ "ТК "Інтех" за жовтень 2014 року не мають юридичної сили та доказовості в зв'язку з тим, що діяльність контрагентів-постачальників була спрямована на надання податкових вигод та проведення безтоварних операцій, відсутності фактичної поставки товару - сої по ланцюгам постачання такого товару.
На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001222202 від 26 серпня 2015 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 350 693,00 грн., в тому числі за основним платежем - 900 462,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 450 231,00 грн.
До висновку про нікчемність правочину відповідач дійшов виходячи з того, що правочин позивача з ТОВ "ТК "Інтех" не спрямований на реальне настання правових наслідків, має безтоварний характер.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність рішення відповідача, з наступних підстав.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Тобто єдиною підставою для виключення сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту є випадок, визначений п. 198.6 ст. 198 ПК України - не підтвердження сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, відповідними документами.
Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ "ТК "Інтех" укладено договір поставки №02/09Ш-2 від 02.09.2014 року (т.1,а.с.24-34). На виконання умов якого ТОВ "Торговий дім "Протеїн-Продакшн" придбало у ТОВ "ТК "Інтех" сою у жовтні 2014 року на загальну суму 5 402 772,91 грн., у тому числі ПДВ - 900 462,15 грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними (т.1,а.с.35-63).
Оплату придбаного товару ТОВ "Торговий дім Протеїн-Продакшн" здійснено у безготівковому порядку, що підтверджується платіжними дорученнями (т.1,а.с.119-134).
За вказаними господарськими операціями позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ 900 462,15 грн. за жовтень 2014 року (т.1, а.с.188-247).
Перевіркою встановлено факти, які в цілому свідчать про безтоварність господарських операцій, що здійснювались між позивачем та його контрагентом ТОВ "ТК "Інтех", на підставі яких був сформований податковий кредит з податку на додану вартість.
Проте, з таким висновком податкового органу погодитися не можна, з огляду на наступне.
Так, на підтвердження реальності транспортування товару по видаткових накладних, позивачем надано до суду належно оформлені товарно-транспортні накладні, які підтверджують транспортування сої (т.1,а.с.64-65,67,69-72,74,76,78,80-81,83-84,86-90,92,94,96,98,100,102,104,106,108,110-111,113,115,117-118).
Придбану сою оприбутковано підприємством, що підтверджується копією журналу руху товарно-матеріальних цінностей (т.1,а.с.135-164).
Отриману сою використано ТОВ "ТД "Протеїн-Продакшн" у господарській діяльності шляхом переробки згідно договору №01/09/10 від 01.09.2010 року (т.1, а.с.165-177) для її подальшої реалізації.
Відповідач посилається на дефектність первинних документів, проте відповідно до ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996- XIV від 16.07.1999 року визначається один з основних принципів ґрунтування бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні, а саме превалювання сутності над формою, згідно якого операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, а тому певну дефектність документів бухгалтерського обліку неможна вважати безумовною підставою для визнання правочинів недійсними.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У відповідності до частини 2 статті 9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).
Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій, первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, та обов'язкові посвідчення, що вказує на безпідставність висновків податкового органу та суду першої інстанції про невідповідність наведених в них відомостей фактичним обставинам справи, та про неможливість їх бути підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліку витрат, оскільки вони є складеними в супереч вимогам п.44.1 ст.4 Податкового кодексу України, на підставі акту про нереальність здійснених операцій.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.
Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
З акту перевірки вбачається, що ТОВ "ТК "Інтех" перебував на час здійснення господарських операцій на податковому обліку. Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на висновки довідки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області довідку від 13.01.2015 р. №30/20-30-22-03/36987187 "про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ТК "Інтех" по взаємовідносинам з іншими платниками податків та зборів за жовтень 2014 р.", згідно якої ТОВ "ТК "Інтех" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, в т.ч. ТОВ "ТД "Протеїн-Продакшн".
Колегія суддів вважає, що такі доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, а висновки акту перевірки, що ґрунтуються на наведених доказах, не можуть бути покладені у підставу прийняття податкового повідомлення-рішення, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України не ставить право платника податків на формуванні витрат та віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податкового кредиту.
З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.
Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.
Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".
Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.
Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.
У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").
Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.
Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.
Отже, ТОВ "ТК "Інтех" на час здійснення господарських операції з позивачем перебував на обліку як платник податку на додану вартість, тому позивач правомірно відніс 900 462,00 грн. до податкового кредиту.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ч.2 ст.88 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно ч.1 ст.9 Закону України "Про судовий збір" судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Згідно ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2015 року задоволено частково клопотання відповідача та відстрочено йому сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду від 10.09.2015 р. до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до матеріалів справи, на час розгляду апеляційної скарги заявником не було сплачено судовий в сумі 4 823,28 грн. ((1218грн.*4*1,1)-535,92грн.).
Отже, судовий збір в сумі 4 823,28 грн. підлягає стягненню до спеціального фонду Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року у справі №П/811/2816/15 залишити без змін.
Стягнути на користь спеціального фонду Державного бюджету України (одержувач: УДКСУ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області; рахунок отримувача: 31217206781004; код класифікації доходів бюджету: 22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37989274; банк отримувача: ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області; код банку отримувача (МФО): 805012) судовий збір в сумі 4823 грн. 28 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: О.М. Панченко
Суддя: В.Є. Чередниченко
Суддя: А.О. Коршун