Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 березня 2016 р. Справа № 805/159/16-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Козаченка А.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що працював на посаді начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно УДР ГТУЮ у Донецькій області. З 07.07.2015 року і по теперішній час позивач перебуває на лікарняному. Натомість, 05.01.2016 року позивач поштою отримав попередження від 11.11.2015 року про майбутнє вивільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП України та копію наказу від 18.12.2015 року про звільнення, який обґрунтовано нез'явленням позивача на роботі протягом 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Разом з цим позивач зазначає, що не був ознайомлений з наказом про звільнення та не отримував його під підпис, своє звільнення вважає безпідставним, оскільки звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП України є правом, а не обов'язком позивача і може бути здійснено лише при умові того, що звільнення працівника визнано інтересами виробництва, замінити співробітника немає ким або перерозподілити його роботу між іншими співробітниками неможливо.
На підставі викладеного позивач вважає, що у його звільненні необхідності не було та просить визнати протиправним та скасувати наказ від 18.12.2015 року № 2860/1, поновити позивача на посаді начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно УДР ГТУЮ у Донецькій області, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.12.2015 року по день поновлення на посаді.
Позивач через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача через канцелярію суду надав письмові заперечення, відповідно змісту яких просив відмовити у задоволенні позову, щодо розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував, про що свідчить відповідний підпис.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив наступне.
Як вбачається з трудової книжки АХ № 854799 (а.с. 17-19), 05.05.2015 року позивача переведено на посаду начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Відповідно змісту доповідної записки № 05.1-21/12 від 03.07.2015 року про проведення службового розслідування (а.с. 35-38), запропоновано призначити та провести службове розслідування відносно позивача за фактом незаконного перебування на посаді державної служби.
Як вбачається з листків непрацездатності та підтверджується іншими матеріалами справи, у період з 07.07.2015 року по 24.12.2015 року позивач перебував на лікарняному.
Суд зазначає, що безперервність перебування позивача на лікарняному у вищевказаний період не заперечується сторонами та не є спірним моментом даної справи.
Листом № 05.1-25/294 від 11.11.2015 року (а.с. 13) позивача попереджено про майбутнє вивільнення.
17.12.2015 року начальником управління кадрової роботи та державної служби ГТУЮ у Донецькій області було складено службову записку щодо звільнення начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації ОСОБА_1 (а.с. 32-34).
Наказом № 2860/1 від 18.12.2015 року звільнено ОСОБА_1, начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з займаної посади 18.12.2015 року в зв'язку з нез'явленням на роботі протягом більше чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, згідно п. 5 ст. 40 КЗпП України (а.с. 51).
Відповідно довідки № 4-5-48/04.2-23 від 05.02.2016 року (а.с 52), середньомісячна заробітна плата позивача складає 1784, 00грн.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Суд зазначає, що, оскільки застосування п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП передбачає одночасну наявність двох складових диспозиції цієї правової норми - як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з'являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи.
Аналізуючи обставини справи суд зазначає, що позивач був відсутній на роботі більш ніж чотири місяці поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності.
Також суд зазначає, що формулювання п. 5 ст. 40 КЗпПУ не містить певних умов, наявність або відсутність яких обумовлює прийняття роботодавцем відповідного рішення відносно працівника. Натомість прийняття рішення щодо вивільнення особи за п. 5 ст. 40 КЗпПУ є правом відповідача, тобто такою дією, яка може бути реалізованою останнім лише на власний розсуд. Таким чином позиція позивача, щодо відсутності підстав його звільнення, обумовлених виробничими обставинами, є помилковою.
Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затверджена Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року N 455, розроблена відповідно до статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" та визначає порядок і умови видачі, продовження та обліку документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, здійснення контролю за правильністю їх видачі.
Згідно п. 4.1. Інструкції № 455, направлення хворого для огляду до МСЕК здійснюють ЛКК лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання або лікування при наявності стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у тому разі, коли хворий був звільнений від роботи протягом чотирьох місяців безперервно з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом п'яти місяців у зв'язку з одним і тим самим захворюванням або його ускладненнями за останні дванадцять місяців, а при захворюванні на туберкульоз - протягом десяти місяців з дня настання непрацездатності.
Відповідно до вищезазначеного суд звертає увагу, що захворювання позивача носить загальний характер та не пов'язане з трудовим каліцтвом, професійним захворюванням, не є захворюванням на туберкульоз. Вищезазначене не спростовано сторонами по справі.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пп. 1, 2 ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно із ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи з вищенаведених правових норм та досліджених обставин, суд вважає, що відповідачем доведений факт правомірності звільнення позивача на підставах, які зазначені у спірному наказі, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування наказу № 2860/1 від 18.12.2015 року.
Також суд зазначає, що, так як позовні вимоги про поновлення позивача на відповідній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.12.2015 року по день поновлення на посаді є похідними від позовних вимог про скасування спірного наказу, то вони також не підлягають задоволенню.
Таким чином суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 17, 18, 19, 20, 51, 69, 70, 71, 72, 86, 94, 121, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- відмовити.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Постанова в адміністративній справі може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через Донецький окружний адміністративний суд апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Козаченко А.В.