10 березня 2016 р. Справа № 816/4490/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Тацій Л.В.
Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.
за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2015р. по справі № 816/4490/15
за позовом ОСОБА_1
до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Полтавській області , Виконуючого обов'язки начальника Держспоживінспекції у Полтавській області Сметанка Юрія Володимировича
про визнання дій неправомірними, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплата коштів за вимушений прогул, стягнення невиплачених при звільненні коштів та відшкодування моральної шкоди,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Полтавській області, виконувачого обов'язки начальника Держспоживінспекції у Полтавській області Сметанка Юрія Володимировича, в якому просила:
- визнати дії посадових осіб Держспоживінспекції у Полтавській області неправомірними і незаконними і скасувати наказ Інспекції з питань захисту прав споживачів у Полтавській області від 12.10.2015 № 49/К про її звільнення "у зв'язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, прогул без поважних причин звільнити з посади 12 жовтня 2015 року за п.п. 3, 4 ст. 40, ст. 41 КЗпП України";
- поновити її на посаді головного спеціаліста сектору бухгалтерського обліку та звітності Інспекції з питань захисту прав споживачів у Полтавській області;
- стягнути з Держспоживінспекції у Полтавській області середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі та виходячи із розрахунку на час ухвалення постанови суду;
- стягнути середній заробіток за весь час затримки у видачі трудової книжки та здійсненні повного розрахунку при звільненні у розмірі та виходячи із розрахунку на час ухвалення постанови суду;
- стягнути з Держспоживінспекції у Полтавській області невиплачені кошти при її звільненні;
- стягнути на її користь з Держспоживінспекції у Полтавській області у Полтавській області моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2015р. по справі № 816/4490/15 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Інспекції з питань захисту прав споживачів у Полтавській області від 12.10.2015 № 49/К в частині визначення підстави для звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста сектору бухгалтерського обліку та звітності за пунктом 3 статті 40 Кодексу законів про працю України - у зв'язку із систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків.
В решті позовних вимог -відмовлено.
Позивач, не погоджуючись із постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2015р., подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповноту дослідження обставин у справі.
Відповідач постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не оскаржив.
В судому засіданні позивач та представник позивача апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, посилаючись на доводи та обставини, викладені у адміністративному позові та апеляційній скарзі.
Відповідач в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 14.04.2015 року працювала на посаді головного спеціаліста сектору бухгалтерського обліку та звітності Держспоживінспекції у Полтавській області.
Наказом від 12.10.2015 № 49/К "Про звільнення ОСОБА_1." позивача звільнено з вищевказаної посади у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, прогул без поважних причин за п.п. 3,4 ст. 40, ст. 41 КЗпП (а.с. 36, т.1).
Наказом від 18.11.2015 № 60/К внесено зміни до наказу від 12.10.2015 № 49/К у зв'язку з виявленням помилки, яким виключено з підстав звільнення ОСОБА_1 статтю 41 КЗпП (а.с. 160, т.1).
Таким чином, в оскаржуваному наказі визначено дві підстави для звільнення позивача - п. 3 та п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Щодо обґрунтованості застосування Держспоживінспекцією у Полтавській області до позивача підстави звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу від 12.10.2015 № 49/К в частині визначення підстави для звільнення ОСОБА_1 п. 3 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з чим в цій частині його скасовано.
Постанова суду першої інстанції в цій частині сторонами не оскаржена, а отже в силу приписів ст. 195 КАС України, ці правовідносини не є спірними.
З приводу обґрунтованості застосування Держспоживінспекцією у Полтавській області до позивача підстави звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України колегія суддів зазначає наступне.
За змістом ст. 139 КЗпП України одним із обов'язків працівника є дотримання трудової дисципліни, що включає в себе додержання встановленого режиму роботи та використання робочого часу для продуктивної праці.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу, в тому числі, відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.
Як роз'яснено у пункті 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності, обставини за яких вчинено проступок, а також вина працівника.
Таким чином, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
При цьому, відсутність працівника на роботі без поважних причин (прогул) за своєю природою є грубим порушенням трудової дисципліни і, як наслідок, тягне накладення одного з видів дисциплінарного стягнення - догану або звільнення, з дотриманням правил, встановлених статтями 148-151 Кодексу законів про працю України.
Так, з матеріалів справи судом встановлено, що згідно Правил внутрішнього трудового розпорядку Держспоживінспекції у Полтавській області, затвердженого зборами трудового колективу додатком № 2 до Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом, зареєстрованого відділом моніторингу соціальних виплат та охорони праці управління соціального розвитку виконавчого комітету Полтавської міської ради 31.01.2012 за № 32 (а.с. 139-141, 144-148), робочий час в даній установі визначено наступним чином - час початку роботи - 9.00 год, перерва для відпочинку і харчування з 13.00 год до 13.45 год, кінець роботи - 18.00 год, а в п'ятницю - 16.45.
Посадовими особами Держспоживінспекції у Полтавській області: в.о. начальника Різниченко О.А., головними спеціалістами Конотоп Н.А. та Калашника Д.І. складено 08.09.2015 акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 09.00 год по 12.30 год та з 14.20 год по 15.10 год (а.с. 28, 32). В актах також вказано, що про причини відсутності ОСОБА_1 відповідача не було повідомлено.
Звільнення за вчинення прогулу (у тому числі і за відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень., а тягар доказування правомірності та достатності підстав, а отже обґрунтованості застосування такого дисциплінарного стягнення покладається саме на роботодавця.
Як слідує з матеріалів справи, саме службові записки від 08.09.2015 року за підписом Калашник Д.І. та Конотоп Н.М. (а.с. 27, 31, т.1) про відсутність позивача на робочому місці з 9:00 години по 12:30 годину та з 14:20 по 15:10 годину, а також акти про відсутність працівника на робочому місці (а.с. 28-30, т.1), покладені роботодавцем в основу прийняття рішення про звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що не може вважатися прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці. Якщо працівник не залишив місцезнаходження підприємства, він не може бути звільнений за п. 4 ст. 40 КЗпП, проте відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження належного фіксування факту відсутності позивача не на робочому місці, а саме на роботі.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині оскарження наказу про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України, прийняв вказані акти та службові записки, як належні докази у справі, а також частково врахував поважність причин відсутності позивача на роботі.
Так, судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами у справі, що позивач 08.09.2015 з 09.00 год до 9.30 год перебувала у лікарні, що підтверджується довідкою № 20 (Н) від 18.09.2015, виданої поліклінічним відділенням № 24-ї міської клінічної лікарні м. Полтави (а.с. 14, т.1).
Зазначала, що згідно цієї довідки вона 08.09.2015 з 08.30 год по 09.30 год перебувала на прийомі у лікаря-невролога ОСОБА_7 та голови ЛКК Луценко Л.М. з приводу огляду лікарем та консультації у голови ЛКК.
Судом першої інстанції оглянуто в судовому засіданні оригінал амбулаторної картки позивача, де містяться записи про огляд позивача лікарем 08.09.2015, витяги з цієї картки завірено та приєднано до матеріалів справи (а.с. 221-225).
Отже, колегія судів погоджується з доводами позивача про поважність причин її відсутності на роботі з 09.00 год (початок робочого часу) та до 09.30 год (завершення прийому у лікаря), плюс 30-40 хвилин на дорогу від поліклініки до роботи, що відповідає наданим нею поясненням про прибуття на роботу 08.9.2015 року о 10:10 годині.
Окрім того, колегія суддів відмічає, що згідно ч. 1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За змістом пояснень представника відповідача, після повідомлення ОСОБА_1 про складення вищевказаних актів про відсутність на робочому місці в.о. начальника Держспоживінспекції у Полтавській області Різниченко О.А. зажадала пояснень від позивача з приводу причин її відсутності, які остання відмовилася надавати, про що складено відповідні акти від 08.09.2015 (а.с. 30, 33, т.1).
Так, Наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18.05.2015 року затверджено Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях.
Згідно п. 1 Правили вони встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи).
Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов'язковим для виконання всіма установами.
У наведених правилах визначено поняття службовий документ - офіційно зареєстрований службою діловодства або відповідним чином засвідчений документ, що одержаний чи створений установою у процесі її діяльності та має відповідні реквізити.
Окрім того, п. 1 розділу 3 Правил передбачено, що службовий документ, отриманий установою або створений нею, у тому числі для внутрішнього користування, вважається внесеним до документаційного фонду установи з моменту його реєстрації.
Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації і полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою установою реєстраційною формою, яким фіксується факт створення, відправлення або одержання документа, шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ.
Проте, досліджені в судовому засіданні акти про відмову від надання пояснень та акти про відсутність позивача на робочому місці не містять обов'язкових реквізитів, а саме: місця та часу їх складання, відмітки про реєстрацію, у зв'язку з чим не можуть бути визнані судом офіційними документами, а відтак не є належними доказами як відсутності позивача на роботі, тобто вчинення нею дисциплінарного проступку у формі прогулу, так і пропозиції надати пояснення і відмови ОСОБА_1 від надання відповідних пояснень.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем, на якого у даному випадку покладено тягар доказування, не надав суду допустимих та належних доказів як самого факту вчинення позивачем прогулу, так і вжиття відповідних заходів щодо з'ясування поважності причин відсутності позивача на роботі.
Окрім того, як слідує з матеріалів справи, згідно даних, на які посилається відповідач, прогул позивача зафіксовано 08.09.2015 року, а з 10.09.2015 по 16.09.2015 позивач перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АГЧ № 039410 (а.с. 137, т.1).
При цьому, 17.09.2015 року позивач надсилала на адресу відповідача службові записки з вимогою надати для ознайомлення акти про відсутність на роботі, які зареєстровані Інспекцією 21.09.2015 року (а.с. 135, т.2), у яких також міститься вказівка про неможливість надати пояснення з приводу обставин відсутності позивача 08.09.2015 року на роботі, на які посилається відповідач.
Окрім того, 18.09.2015 року позивачем направлені на адресу відповідача письмові пояснення (а.с. 139-141, т.2), відповідно до яких позивач пояснила, що 08.09.2015 року з 8:30 години знаходилась на прийомі у лікаря, з 10:10 години знаходилась на роботі. Вказані пояснення зареєстровані у Інспекції 21.09.2015 року.
Наказ про звільнення прийнятий 12.10.2015 року, а отже до його прийняття відповідач отримав пояснення від позивача, і повинен був їх врахувати та перевірити.
Приписами частин 1 і 3 статті 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення й при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Проте, відповідачем не надано суду доказів проведення перевірки обставин, викладених у письмових поясненнях позивача.
Наведене свідчить про порушення відповідачем порядку застосування дисциплінарного стягнення, що призвело до передчасного рішення про звільнення позивача.
У зв'язку з цим вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу від 12.10.2015 № 49/К та поновлення її на посаді головного спеціаліста сектору бухгалтерського обліку та звітності Держспоживінспекції у Полтавській області - є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Держспоживінспекції у Полтавській області невиплачені кошти при її звільненні та середнього заробітку за весь час затримки у видачі трудової книжки та здійсненні повного розрахунку при звільненні суд дійшов висновку, що вони підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Позивач у позові не наводила розрахунків коштів, що належали їй при звільненні, та які не були їй виплачені.
Відповідачем на вимогу суду надано розрахунок коштів, належних позивачу при звільненні, у довідці від 24.11.2015 № 06-04/1116 (а.с. 149), а саме 1882,88 грн. (з них 1341,83 грн. нарахована компенсація за невикористану відпустку та 541,05 грн. - нарахована заробітна плата за 8 днів жовтня 2015 року), а також надано докази щодо перерахування позивачу належних їй коштів 02.11.2015 (а.с. 149-153).
В ході судового розгляду позивач не погодилася із розміром виплачених коштів, з огляду на та, що у зв'язку із змінами в законодавстві з 01.09.2015 працівникам бюджетних установ було підвищено посадові оклади, а відповідачем не було враховано цю обставину при обрахунку належних їй сум. В судовому засіданні ОСОБА_1 надала свій розрахунок середньомісячної та середньоденної заробітної плати (а.с. 232).
Відповідачем здійснено перерахунок належних позивачу при звільненні коштів з урахуванням змін у законодавстві (а.с. 237).
Так, згідно проведеного перерахунку суду повідомлено, що недоплата позивачу заробітної плати та компенсації при звільненні становить 643,55 грн. Разом з тим, перерахунком було виявлено, що позивачу здійснено переплату по оплаті лікарняних листів та відпускних за час перебування на лікарняному в загальному розмірі 1123,07 грн.
Таким чином, за результатами даного перерахунку ОСОБА_1 необхідно повернути на рахунок установи кошти в загальній сумі 479,52 грн.
Враховуючи наведене, судом не встановлено коштів, що належали позивачу при її звільненні, та не були б їй виплачені.
За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як слідує з матеріалів справи та не заперечувалось представником позивача, розрахунок при звільненні з позивачем здійснений лише 03.11.2015 року.
В обґрунтування затримки розрахунку з позивачем, який належало провести у день її звільнення, відповідач пояснив, що на рахунках Держспоживінспекції у Полтавській області на день звільнення позивача були відсутні кошти на виплату заробітної плати працівникам, оскільки вони є бюджетною організацією та перебувають у стадії реорганізації, а тому не мають постійного кошторису на утримання установи, у зв'язку з чим потребувалося провести процедуру змін до кошторису установи. Вказували, що одразу після проведення необхідних процедур, кошти були виплачені позивачу (а.с. 150-153).
Проте, колегія суддів не погоджується, із поважністю наведених відповідачем причин затримки розрахунку із позивачем при звільненні, а також відсутністю вини відповідача у такій затримці, оскільки вина власника не виключається при відсутності грошей на розрахунковому рахунку, фінансових труднощах підприємства тощо.
Крім того, статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Так, середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок),.
Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи, що звільнення позивача відбулось 12.10.2015 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці, а саме: за серпень та вересень 2015 року.
Згідно Інспекції з питань захисту прав споживачів у Полтавській області середньоденна заробітна плата складає 73,83 грн.
Період, за який підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь позивача складає 105 робочих днів (з 12.10.2015 р. по 10.03.2016 р. (дата винесення судового рішення).
Даний період розраховано з урахуванням листів Міністерства соціальної політики України " Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік" від 09.09.2014 р. №10196/0/14-14/13 та від 20.07.2015 р. № 10846/0/14-15/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 12.10.2016 р. по 10.03.2016 р становить 105 днів*73,83= 7752,15 грн.
Наведене відповідає практиці Верховного Суду України, зокрема викладеної в постановах від 21.01.2012 р. №6-87цс11 та від 14.01.2014 р. №21-395а13.
За час затримки розрахунку з 12.10.2015 року по 02.11.2015 року- 14 днів, тобто 73,83*14=1033,62 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов'язаного із затримкою видачі трудової книжки, колегія суддів зазначає, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з того, що з відповідача стягнуто на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто період затримки видачі трудової книжки входить до загального терміну, в чкому мав місц вимушений прогул у зв'язку із незаконним звільненням.
Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 20000 грн у якості компенсації за завдану моральну шкоду судом встановлено наступне.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
ОСОБА_1 розрахована сума моральної шкоди у розмірі 20 000 грн., але надані позивачем докази та встановлення самого факту незаконності звільнення, дають суду підстави дійти висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог, стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 2000 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушені норми матеріального права, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2015р. по справі № 816/4490/15 скасувати.
Прийняти нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Полтавській області, Виконуючого обов'язки начальника Держспоживінспекції у Полтавській області Сметанка Юрія Володимировича про визнання дій неправомірними, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплата коштів за вимушений прогул, стягнення невиплачених при звільненні коштів та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Скасувати наказ Інспекції з питань захисту прав споживачів у Полтавській області від 12.10.2015 № 49/К про звільнення ОСОБА_1 "у зв'язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, прогул без поважних причин звільнити з посади 12 жовтня 2015 року за п.п. 3, 4 ст. 40, ст. 41 КЗпП України";
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору бухгалтерського обліку та звітності Інспекції з питань захисту прав споживачів у Полтавській області.
Стягнути з Держспоживінспекції у Полтавській області середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 7752 (сім тисяч сімсот п'ятдесят дві) грн. 15 коп. за період з 12.10.2015 року по 10.03.2016 року.
Стягнути середній заробіток за час затримки здійснення розрахунку при звільненні за період з 12.10.2015 року по 02.11.2015 року в розмірі 1033 (одна тисяча тридцять три) грн. 62 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Держспоживінспекції у Полтавській області моральну шкоду у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Тацій Л.В.
Судді Подобайло З.Г. Григоров А.М.
Повний текст постанови виготовлений 15.03.2016 р.