Ухвала
18 лютого 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Ізмайлової Т.Л., Кузнєцова В.О., Мостової Г.І.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Луганської області від 04 листопада 2015 року,
У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що працював у Сєвєродонецькому виробничому об'єднанні «Азот» з 03 липня 1989 року. 16 березня 1994 року його було переведено слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики 4 розряду, у подальшому присвоєно 5 розряд слюсаря КВПтА, а потім 6 розряд. 31 грудня 2004 року у зв'язку з перетворенням підприємства в закрите акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот», правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» (далі - ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот»), його було звільнено з підстав переведення на інше підприємство за п. 5 ст. 36 КЗпП України, а 01 січня 2005 року прийнято слюсарем КВПтА 6 розряду цеху виробництва азотної кислоти.
Наказом від 15липня 2008 року № 76-к його було незаконно звільнено з роботи, а рішенням суду від 29 червня 2011 року поновлено на роботі на тій самій посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 71336 грн, при цьому рішення в частині поновлення на роботі було допущено до негайного виконання.
Рішенням апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 86 895,54 грн за період з 17 липня 2008 року до 29 червня 2011 року.
Однак його було поновлено на роботі лише 17лютого 2012 року, тобто вже після звернення рішення суду до примусового виконання.
У зв'язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі у період з 30 червня 2011 року до 16лютого 2012 року він знаходився у вимушеному прогулі.
16 лютого 2012 року він звернувся до відповідача із заявою про звільнення з роботи за власним бажанням з 17 лютого 2012 року та просив провести з ним повний розрахунок при звільненні. У цей же день його було звільнено, однакрозрахунок з ним було проведено частково, оскільки середню заробітну плату за час вимушеного прогулу відповідач відмовився сплатити.
Рішенням суду Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 7 серпня 2013 року, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року, його було визнано таким, що у період з 30 червня 2011 року до 16 лютого 2012 року він знаходився у вимушеному прогулі у зв'язку із затримкою виконання судового рішення від 29 червня 2011 року та на його користь з відповідача стягнуто середню заробітну плату за час затримки виконання рішення суду в розмірі 26 673 грн 39 коп.
Таким чином на день його звільнення з роботи, тобто 17 лютого 2012 року, відповідач повинен був виплатити належну йому заробітну плату, однак сплачено йому її було тільки 17 листопада 2014 року в розмірі 15 616,80 грн та 10 квітня 2015 року в розмірі 11 056,59 грн.
Ураховуючи викладене, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 105 579,26 грн, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за цей період у розмірі 9 045,36 грн та 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23 квітня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 27 000,00 грн, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 9 045,36 грн та 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Луганської області від 22 червня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінено та збільшено його розмір до 105 579,26 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року рішення апеляційного суду Луганської області від 22 червня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Оскаржуваним рішенням апеляційного суду Луганської області від 04 листопада 2015 року рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_4, не погоджуючись із зазначеним рішенням апеляційного суду, подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Судом апеляційної інстанції повно встановлені фактичні обставини справи на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів та вірно застосовані норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 червня 2011 року встановлено, що ОСОБА_4 був незаконно звільнений з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» згідно з наказом від 15 липня 2008 року №76-к, у зв'язку з чим його було поновлено на роботі на тій самій посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 71 336,00 грн, при цьому рішення в частині поновлення на роботі було допушено до негайного виконання.
Рішенням апеляційного сулу Луганської області від 13 грудня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 86 895,54 грн за період з 17 липня 2008 року по 29 червня 2011 року.
Поновлено ОСОБА_4 на роботі лише з 17 лютого 2012 року, тобто вже після звернення рішення суду до примусового виконання.
16 лютого 2012 року ОСОБА_4 звернувся до відповідача з заявою про звільнення з роботи за власним бажанням з 17 лютого 2012 року. У цей же день, а саме 17 лютого 2012 року його було звільнено.
Крім того, рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 07 серпня 2013 року, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року, ОСОБА_4 було визнано таким, що у період з 30 червня 2011 року до 16 лютого 2012 року він знаходився у вимушеному прогулі у зв'язку з затримкою виконання судового рішення від 29 червня 2011 року та на підставі ст. 236 КЗпП України на його користь з відповідача стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в розмірі 26 673,39 грн. Вказане рішення було фактично виконане 10 квітня 2015 року.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволення позовних вимог, правильно виходив із того, що відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку на підставі ст. 117 КЗпП України, оскільки момент поновлення ОСОБА_4 на роботі (17 лютого 2012 року) фактично співпав з моментом його звільнення (17 лютого 2012 року), тобто ОСОБА_4 на момент свого звільнення не перебував з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» в трудових відносинах і вказане підприємство не нараховувало йому заробітну плату, а тому положення ст. 117 КЗпП України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
При цьому суд апеляційної інстанції правильно вважав, що ОСОБА_4, звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку, після того, як за рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 07 серпня 2013 року на його користь вже було стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 30 червня 2011 року до 16 лютого 2012 року, фактично наполягав на застосуванні до відповідача подвійних санкцій за одне й теж саме порушення, що не передбачено діючим законодавством.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку щодо відсутності підстав для стягнення на користь позивача компенсації втрати частини заробітної плати, що передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», оскільки компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за фактично виконану роботу відповідно до трудового договору, а в даному випадку ОСОБА_4 до моменту свого звільнення не працював на підприємстві і йому фактично не нараховувалася заробітна плата за виконану роботу.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки досліджених судом доказів у справі, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції
За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Луганської області від 04 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Т.Л. Ізмайлова
В.О. Кузнєцов
Г.І. Мостова