Ухвала
15 березня 2016 року м. Київ
Вищий спеціалізований суд України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:
головуючоїОСОБА_1 ,
суддів:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі
судового засіданняОСОБА_4 ,
за участю захисника засудженого прокурораОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014270210000979, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК,
У касаційній скарзі, як випливає з її змісту, прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у цьому суді на підставах, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК. Вважає, що зазначений суд, залишаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення, всупереч вимогам ст. 419 вказаного Кодексу не навів обґрунтованих мотивів, не звернув уваги на порушення місцевим судом положень ст. 65 КК, на неправильне застосування ст. 75 цього Кодексу, що потягло за собою невиправдану м'якість призначеного засудженому заходу примусу. Стверджує, що тяжкість злочину в поєднанні з даними про особу винного свідчать про підвищену небезпеку останнього та неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства. Тому, на думку прокурора, апеляційний суд, зважаючи також на позицію потерпілого під час апеляційного провадження, мав постановити свій вирок, яким призначити ОСОБА_6 більш суворе покарання, що належить відбувати реально, проте цього не зробив.
За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 червня 2015 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього виконання обов'язків, передбачених пунктами 2-4 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
Цивільний позов прокурора задоволено, стягнуто з ОСОБА_6 на користь бюджету м. Прилук 1977, 27 грн у рахунок відшкодування витрат, понесених Комунальним лікувально-профілактичним закладом «Прилуцька центральна міська лікарня» на лікування ОСОБА_8 .
Провадження в частині цивільного позову ОСОБА_8 закрито у зв'язку з відмовою потерпілого від позову.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
ОСОБА_6 визнано винуватим в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, вчиненому за обставин, детально викладених у вироку.
Як установив суд, 27 липня 2014 року близько 20.00 год. біля будинку № 124 на вул. Костянтинівській у м. Прилуках Чернігівської області, ОСОБА_6 на ґрунті неприязних відносин умисно завдав ОСОБА_8 удару ножем в область грудної клітини зліва, заподіявши потерпілому тяжких, небезпечних для життя тілесних ушкоджень.
Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 14 серпня 2015 року залишив указаний вирок без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, пояснення засудженого та його захисника, які вважали необґрунтованими касаційні вимоги сторони обвинувачення, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація діяння за ч. 1 ст. 121 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку чиухвали, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й рішеннясуду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою, як це передбачено ст. 370 КПК.
Зважаючи на приписи ст. 419 вказаного Кодексу суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права; при залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено належні правові підстави, на яких подану скаргу визнано необґрунтованою.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Як випливає з положень ст. 75 КК, у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином умотивовано.
Цих вимог закону апеляційний суд при вирішенні питання щодо справедливості призначеного ОСОБА_6 покарання та порядку його відбування не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у поданій апеляційній скарзі прокурор просив скасувати вирок місцевого суду й ухвалити свій, яким призначити ОСОБА_6 покарання, що належить відбувати реально. Аргументуючи свою позицію, прокурор наводив конкретні доводи, які, на його думку, вказували на суспільну небезпечність засудженого та на неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства, звідси, і неправильне застосування ст. 75 КК.
Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись із доводами прокурора щодо несправедливості призначеного ОСОБА_6 заходу примусу і залишаючи подану скаргу без задоволення, дійшов висновку, що місцевий суд дотримався вимог статей 50, 65 КК і правильно застосував до вказаного засудженого інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням. При цьому в ухвалі суд послався: на щире каяття обвинуваченого, його сімейний стан, соціальні зв'язки; на відшкодування завданої злочином шкоди; на те, що останній після вчинення кримінального правопорушення не скоював протиправних проступків та став на шлях виправлення. Також суд послався на думку потерпілого, котрий у суді першої інстанції просив ОСОБА_6 суворо не карати.
Разом із тим, апеляційний суд повною мірою не зважив на ступінь тяжкості вчиненого діяння, його належність до числа тяжких злочинів. Крім того,всупереч ст. 65 КК та принципу індивідуалізації покарання без належної оцінки суду залишилися наявні у справі дані про особу ОСОБА_6 , який не має судимості в силу ст. 89 КК, будучи працездатним, суспільно корисною працею не займається, до вчинення кримінально караного діяння неодноразово притягався до адміністративної відповідальності. До того ж, як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_6 після постановлення вироку вчинив ще одне адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (вчинення насильства в сім'ї), за яке його було притягнуто до відповідальності. Отже, наведене свідчить про схильність ОСОБА_6 до протиправних дій, що ставить під сумнів можливість звільнення останнього від відбування покарання та досягнення мети заходу примусу в умовах здійснення контролю за його поведінкою.
Цим обставинам у їх поєднанні вказаний суд не дав відповідної оцінки з точки зору суспільної небезпечності винної особи. Відтак, висновок суду про можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства не можна визнати обґрунтованим, а ухвалу в цій частині - законною й вмотивованою, про що слушно йдеться в касаційній скарзі прокурора.
Таким чином, апеляційний суд не дотримався і приписів статей 407, 409 КПК, якими регламентовано повноваження цього суду та підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
Допущені порушення норм матеріального і процесуального права тягнуть за собою скасування ухвали щодо ОСОБА_6 на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, із призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. Тому касаційну скаргупрокурора слід задовольнити.
Під час нового розгляду апеляційний суд повинен ретельно перевірити доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі, належно оцінити всі обставини, які мають правове значення для визначення ОСОБА_6 заходу примусу, і ухвалити справедливе рішення, яке відповідає положенням ст. 370 КПК. При цьому слід урахувати, що за тих самих фактичних обставин кримінального провадження, даних про особу ОСОБА_6 та пом'якшуючих обставин звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК є неправильним, отже, й покарання - явно несправедливим через м'якість.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, суд
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 14 серпня 2015 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3