9 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого суддів: Ткачука О.С., Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України» до ОСОБА_7 про стягнення коштів за навчання, за касаційною скаргою ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 21 жовтня 2015 року,
У квітні 2015 року Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України» (далі ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Горбачевського МОЗ України», або навчальний заклад) звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача кошти, витрачені навчальним закладом на його навчання у розмірі 91431,51 грн, які перерахувати на р/р 31253201104491 ГУ ДКС України в Тернопільській області, МФО 838012, код 02010830).
Позов мотивовано тим, що 27 липня 2005 року на навчання до "Тернопільського державного медичного університету ім.І.Я.Горбачевського" на бюджетну форму навчання зараховано ОСОБА_7, та 1 вересня 2005 року укладено з ним угоду №25 про підготовку фахівця з вищою освітою згідно з навчальними планами та програмами і вимогами кваліфікаційних характеристик. Відповідач згідно умов цієї угоди зобов'язувався прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку.
Відповідно до п.21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацефтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом МОЗ України від 25.12.1997 року №367, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 квітня 1998 року за №246/2686, випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов'язку прибути на роботу за призначенням.
У разі, якщо він не прибув за направленням або відмовився приступити до роботи за призначенням, чи його звільнено з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.
Відповідно до протоколу засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Горбачевського у червні 2011 року від 7 грудня 2010 року ОСОБА_7 направлений у Рівненську ЦРЛ Рівненського обласного управління охорони здоров'я України на посаду лікаря-анестезіолога.
Направлення по місцю призначення ОСОБА_7 вручено, про що свідчить його особистий підпис в списку працевлаштування.
Відповідно до п.3.2. Наказу МОЗ України від 19 вересня 1996 року №291 "Про затвердження Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацефтичних закладів освіти ІІІ-ІУ рівня акредитації, ОСОБА_7 отримав персональне направлення на роботу, в якому окрім конкретного місця направлення та його адреси, вказано також і дату прибуття.
Складовою частиною вказаного направлення на роботу є "повідомлення до направлення на роботу" яке після прибуття відповідача до місця направлення підлягає поверненню до навчального закладу. Однак таке повідомлення до навчального закладу не надійшло, що свідчить про невиконанння ОСОБА_7 своїх обов'язків перед державою.
Відповідно до розрахунку фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету Тернопільського державного медичного університету імені І.Я.Горбачевського МОЗ України, вартість навчання ОСОБА_7 складає 63460,27 грн.
Крім того, згідно довідки про доходи ОСОБА_7 за період навчання у Тернопільському державному медичному університеті було виплачено 27971,24 грн стипендії.
Вказані кошти позивач просив стягнути з відповідача на відповідний розрахунковий рахунок.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 21 жовтня 2015 року рішення міськрайонного суду скасовано з ухваленням нового рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь позивача 91 431,51 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Представник відповідача, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет ім.І.Я. Горбачевського МОЗ України" як виконавець державного замовлення не уповноважений здійснювати контроль за виконанням державного замовлення та звертатися до суду з позовом про стягнення на користь державного чи місцевого бюджету вартості навчання, оскільки не є розпорядником бюджетних коштів. Також позивач не навів обгрунтування в силу якого нормативного акту до вартості навчання має бути також додана виплачена стипендія.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позову апеляційний суд виходив з того, що оскільки ОСОБА_7 після закінчення вищого медичного навчального закладу освіти, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, за місцем призначення до роботи не прибув, позовні вимоги позивача підлягають захисту шляхом стягнення на користь ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім.І.Я.Горбачевського» із відповідача коштів, затрачених на навчання ОСОБА_7 в розмірі 91 431,51 грн.
Вказані висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 липня 2005 року на навчання до ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Горбачевського МОЗ України" на бюджетну форму навчання зараховано ОСОБА_7 та 1 вересня 2005 року укладено з ним угоду № 25 про підготовку фахівця з вищою освітою згідно з навчальними планами та програмами і вимогами кваліфікаційних характеристик. Відповідно до умов цієї угоди ОСОБА_7 зобов'язувався прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку.
Згідно протоколу засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського» в червні 2011 року відповідач був направлений у Рівненську Центральну районну лікарню Рівненського обласного управління охорони здоров'я України на посаду лікаря-анестезіолога.
Згідно картки працевлаштування випускника, додатку 2 до п.8.3 Порядку працевлаштування випускників вищих медичних /фармацевтичних/ закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, форма 1, ОСОБА_7 запропоновано після закінчення навчання роботу у Рівненській ЦРЛ на посаді лікаря-анестезіолога. З даною пропозицією відповідач погоджувався, про що поставив особисто підпис 7 грудня 2010 року.
29 червня 2011 року відповідачу видано посвідчення про направлення на роботу № 16 від 29 червня 2011 року. При чому, перший примірник форми 1 підлягає зберіганню в закладі освіти /в особовій справі студента/, другий надсилається замовникові.
Відповідно до Наказу МОЗ № 367 від 25 грудня 1997 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 квітня 1998 року за № 246/2686 "Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних /фармацевтичних/ закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням" /додаток, форма 2/ складовою частиною вказаного направлення на роботу є "повідомлення до направлення на роботу", яке після прибуття випускника до місця направлення підлягає поверненню до навчального закладу.
Разом з тим, таке повідомлення позивачу не надійшло.
З листа головного лікаря Рівненської ЦРЛ вбачається, що з 1 серпня 2011 року по 16 червня 2015 року в Рівненську ЦРЛ з приводу працевлаштування лікар-інтерн ОСОБА_7 не звертався.
Таким чином, відповідач, закінчивши навчання на бюджетній формі у ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я.Горбачевського МОЗ України" за місцем направлення - в Рівненську ЦРЛ Рівненського МОЗ не прибув та жодних доказів про поважність причин неприбуття суду не надав.
З урахуванням встановлених обставин справи суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не було дотримано вимог нормативних документів та угоди від 1 вересня 2005 року в частині його обов'язку відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки в установі, відповідно до направлення на роботу.
Обов'язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що склалися між сторонами встановлений п. 2 Указу Президента від 23 січня 1996 року №77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», постановою КМУ від 22 серпня 1996 року №992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням", п. 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», затвердженим наказом МОЗ від 25 грудня 1997 року, №367.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2011 року зобов'язано Вищий державний навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського» провести відповідну роботу по відшкодуванню вартості навчання випускниками, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, відповідно до укладених угод та які станом на 31.03.2009 року з невідомих причин до роботи не приступили.
Встановивши, що ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України" є навчальним закладом державної форми власності і є розпорядником коштів, які були перераховані йому з Державного бюджету України суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку, що він є належним позивачем за даним позовом, оскільки повернуті внаслідок відшкодування витрат на навчання кошти підлягають перерахуванню навчальною установою на рахунок бюджету за відповідними реквізитами.
Апеляційним судом також встановлено, що станом на червень-липень 2011 року у Рівненській ЦРЛ були вакантні вільні посади лікаря-анестезіолога.
Відповідно до п. 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням", затвердженого наказом МОЗ від 25.12.1997 року №367, випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов'язку прибути на роботу за призначенням. У разі, якщо випускник не прибув за направленням або відмовився приступати до роботи за призначенням з причин, не зазначених у п.п. 19 та 18 цього Порядку, чи його звільнено з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.
Відповідно до розрахунку фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України» за державним замовленням, вартість навчання становить 63460,27 грн, загальна сума виплаченої ОСОБА_7 стипендії за період навчання становить 27971,24 грн.
Таким чином, ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім.ІЛ.Горбачевського» затратив на навчання відповідача 91 431,51 гривень.
Встановивши, що ОСОБА_7 після закінчення вищого медичного навчального закладу освіти, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, за місцем призначення до роботи не прибув, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновки, що позовні вимоги позивача підлягають захисту шляхом стягнення на користь ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім.І.Я.Горбачевського» із відповідача коштів, затрачених позивачем на навчання ОСОБА_7 в розмірі 91 431,51 грн.
При встановлені фактичних обставин справи судом апеляційної інстанції не було порушено норми процесуального права, а при ухваленні судового рішення правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
За таких обставин, відповідно до ст. 337 ЦПК України касаційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись ст. ст. 336, 337, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення апеляційного суду Рівненської області від 21 жовтня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
судді В.С. Висоцька
В.М. Колодійчук
О.В. Умнова
І.М. Фаловська