2 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Колодійчука В.М.,
суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, Запорізької товарної біржі «Гілея», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Бюро технічної інвентаризації», Запорізька міська рада, міське комунальне підприємство «Основаніє», районна адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання реєстрації договору купівлі-продажу незаконною, виключення із реєстру речових прав на нерухоме майно, за касаційною скаргою Запорізької товарної біржі «Гілея» та касаційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 29 жовтня 2015 року,
У листопаді 2014 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вони мешкають та зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1. 11/25 часток зазначеної квартири, тобто кімната № 3, площею 14,1 кв.м належить на праві власності ОСОБА_5, власником 14/25 часток вказаної квартири була ОСОБА_12, яка мешкала в кімнаті № 5 площею 17,8 кв.м, а ІНФОРМАЦІЯ_1 - померла. Після смерті ОСОБА_12, виконуючи волю останньої, ОСОБА_6, який не має власної житлової площі, поселився в її кімнаті. Вони разом провели ремонтні роботи в квартирі та кімнаті, де мешкала ОСОБА_12, оскільки вважали, що мають право на позачергове забезпечення житлом та почали користуватися цією кімнатою.
У травні 2014 року під час розгляду справи за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та вселення у житлові приміщення позивачі дізнались про наявність договору купівлі-продажу від 14 березня 1998 року, укладеного на товарній біржі «Гілея» між ОСОБА_10, який діяв від імені ОСОБА_12, та ОСОБА_11, яка діяла від імені її неповнолітніх дітей: ОСОБА_7, 1991 року народження, ОСОБА_10, 1994 року народження, ОСОБА_8, 1995 року народження, за яким ОСОБА_12 продала, а ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 придбали на праві спільної власності 14/25 часток квартири АДРЕСА_1.
Позивачі вважали зазначений договір купівлі-продажу незаконним, оскільки не були дотримані загальні вимоги укладення правочину, та нікчемним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу квартир укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, однак ця вимога закону дотримана не була, та згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України такий договір є нікчемним.
Також зазначали, що ОСОБА_12 була самотньою жінкою, наміру продавати кімнату не мала, спадкоємців у неї не було, договір купівлі-продажу ніхто виконувати не збирався, бо власник продовжувала жити в кімнаті до смерті, а після її смерті до спірної квартири ніхто не вселився, тому в 2011 році її власність була відумерлою спадщиною, на яку має право територіальна громада й у них може виникнути право власності на кімнату померлої та вони на неї претендують, тобто мають законний інтерес.
Враховуючи викладене, позивачі просили суд поновити строк на звернення до суду з вищевказаним позовом, визнати договір купівлі-продажу від 14 березня 1998 року недійсним, реєстрацію вказаного договору незаконною та зобов'язати реєстраційну службу Запорізького міського управління юстиції виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності реєстрацію вказаного договору купівлі-продажу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 29 жовтня 2015 року рішення районного суду скасовано з ухваленням нового рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу 14/25 частки квартири АДРЕСА_1, що був укладений 14 березня 1998 року Запорізькою товарною біржею «Гілея», реєстраційний №063, між ОСОБА_10, який діяв від імені ОСОБА_12, з однієї сторони, та ОСОБА_11, яка діяла від імені її неповнолітніх дітей: ОСОБА_7, 1991 року народження, ОСОБА_10, 1994 року народження, ОСОБА_8, 1995 рокународження, з іншої сторони.
Зобов'язано реєстраційну службу Запорізького міського управління юстиції виключити із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності реєстрацію договору купівлі-продажу 14/25 частки квартири АДРЕСА_1, що був укладений 14 березня 1998 року Запорізькою Товарною Біржею «Гілея», реєстраційний №063, між ОСОБА_10, який діяв від імені ОСОБА_12, з однієї сторони, та ОСОБА_11, яка діяла від імені її неповнолітніх дітей: ОСОБА_7, 1991 року народження, ОСОБА_10, 1994 року народження, ОСОБА_8, 1995 року народження, з іншої сторони.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Представник Запорізької товарної біржі «Гілея», не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та залишити в силі рішення районного суду.
ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_10, ОСОБА_11, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просять його скасувати та залишити в силі рішення районного суду.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив того, що судом при розгляді справи ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та вселення у житлові приміщення встановлено, що доводи позивачів щодо фіктивності договору купівлі-продажу від 14 березня 1998 року носять характер оціночних суджень (припущень) і не знайшли підтвердження. Крім того, ОСОБА_13, яка успадкувала частину квартири лише 6 квітня 2005 року, не є спадкоємцем чи правонаступником ОСОБА_12 та не була стороною договору й не довела, чим укладення оспорюваного договору в 1998 році порушило її права як співвласника квартири. Права позивачів, які на час укладення спірного договору не були власниками частини квартири, даний договір не порушував. На той час вони не могли претендувати на надання їм у користування кімнати, яка була власністю ОСОБА_12, а остання не оспорювала договір та не визнавала його недійсним.
Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що у порушення ч. 3 ст. 62 ЦК Української РСР, договір купівлі-продажу від 14 березня 1998 року був укладений ОСОБА_10 (батьком відповідачів), який діяв від імені ОСОБА_12, та ОСОБА_11, яка є матір'ю відповідачів, тобто ОСОБА_10 та ОСОБА_11 як законні представники діяли в інтересах своїх дітей.
Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з наступних підстав.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 складається з двох ізольованих кімнат № 3 площею 14,1 кв. м та № 5 площею 17,8 кв. м, житловою площею 31,9 кв. м, загальною площею 46,2 кв.м. ОСОБА_5 на праві власності належить 11/25 часток зазначеної квартири, тобто кімната № 3, площею 14,1 кв. м, власником 14/25 часток вказаної квартири була ОСОБА_12, яка мешкала в кімнаті № 5 площею 17,8 кв. м.
Свою частку квартири (14/25 часток) ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 1998 року, укладеного на товарній біржі «Гілея», продала відповідачам ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 померла.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі"судам роз'яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_5, ОСОБА_6 порушення своїх прав відповідачами у справі обґрунтовували лише тим, що право на спірну кімнату має територіальна громада, а у них може виникнути право власності на кімнату померлої й вони на неї претендують, тобто мають законний інтерес.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не перевірив, чи є ОСОБА_5, ОСОБА_6 належними позивачами у справі, оскільки на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу у 1998 році, ОСОБА_5 не була співвласником квартири, а успадкувала частину квартири (11/25) лише 6 квітня 2005 року після смерті ОСОБА_14, та в чому саме полягає порушення їх прав.
Крім того, ухвалюючи рішення про зобов'язання реєстраційну службу Запорізького міського управління юстиції вчинити певні дії, апеляційний суд не визначився з її процесуальним статусом, не перевірив чи залучена до участі у справі на стадії її розгляду в суді першої інстанції.
Статус третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, визначений ст. 35 ЦПК України і залучаються чи вступають у справу зазначені треті особи, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.
Виходячи із вимог ст. 31 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не є сторонами у справі та не наділені процесуальними правами позивача чи відповідача.
За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК Українищодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК Україниє підставою для його скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Запорізької товарної біржі «Гілея» задовольнити частково.
Касаційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Запорізької області від 29 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.М. Колодійчук
судді В.С. Висоцька
О.В. Кафідова
О.В. Умнова
І.М. Фаловська