9 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого суддів: Ткачука О.С., Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа: Орган опіки та піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_7 та касаційною скаргою її представника ОСОБА_8 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 липня 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2015 року,
У квітні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, в якому просив позбавити ОСОБА_7батьківських прав відносно малолітньої доньки - ОСОБА_9, стягнути на його користь аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини заробітку та усіх доходів або у твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн щомісячно; стягнути з відповідача на його користь додаткові витрати на доньку в розмірі 5000 грн щомісячно на оплату праці няні.
Позов мотивовано тим, що сторони від шлюбу мають малолітню дитину - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. З дня народження їх спільної дитини - доньки ОСОБА_9, ОСОБА_7 не проявляла до дитини материнських почуттів; материнські обов'язки виконувала за наполяганням батька та лікарів. Через не дбайливе ставлення матері до дитини позивач змушений був викликати своїх родичів, найняти няню за доглядом за дитиною. 29 грудня 2013 року відповідач покинула сім'юта залишила дитину позивачу. За рік відповідач з'явилась два рази, метою появи було не спілкування з дитиною, а вчинення скандалу. Позивач посилається на те, що дитина перебуває на його утриманні, відповідач отримує матеріальну допомогу за народження дитини, якою не піклується. В житті доньки відповідач жодної участі не приймає з грудня 2013 року, не цікавиться донькою, ухиляється від виконання батьківського обов'язку по вихованню та утриманню дитини, що призвело до того, що в дитини не сформований образ матері і що дитина не ідентифікує відповідача як свою матір. Також відповідач ухиляється від виконання обов'язку по матеріальному забезпеченню доньки.
Посилаючись на вказані обставини позивач звернувся до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав відносно їх малолітньої доньки, стягнення аліментів на утримання дитини та додаткові витрати на доньку на оплату праці няні.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2015 року, позов задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_7, батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_9 у розмірі 1/4 частки від доходів відповідача, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 21 квітня 2015 року до досягнення дитиною повноліття. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Представник відповідача, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
ОСОБА_7, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов виходив з того, що відповідач з часу народження дитини ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не піклується про неї, не бере участі в її вихованні та матеріальному забезпеченні.
З такими висновками погодився апеляційний суд та, залишаючи без змін рішення місцевого суду виходив з того, що є доведеним факт безпідставного та свідомого ухилення протягом тривалого часу відповідача від виконання нею материнських обов'язків по відношенню до своєї доньки, що є підставою для позбавлення її батьківських прав.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення спору про позбавлення батьківських прав погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на наступне.
Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вказаним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 жовтня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено шлюб (а.с.9).
Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві 27 грудня 2013 року.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з матір'ю та стягнення аліментів, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа: орган опіки і піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком, первісний позов задоволено частково. Зустрічний позов задоволено. Шлюб між сторонами розірвано. Постійне місце проживання малолітньої ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 визначено з батьком - позивачем ОСОБА_6
Звернувшись до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_7 - мати малолітньої дитини батьківських прав позивач посилався на наявність підстав для цього, визначених ст. 164 СК України.
Відповідно до п. 2 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Пленум Верховного Суду України в пп. 15, 16 постанови № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Стаття 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини і предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.
Частиною 2 ст. 27 Конвенції передбачено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Як роз'яснено у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій на порушення положень ст.ст. 57-59 ЦПК України не врахували та не перевірили докази поведінки матері у сукупності з доказами про вчинення нею дій, спрямованих на відновлення повноцінного спілкування з дитиною, а також у сукупності з вищими інтересами її малолітньої дочки, яка потребує материнської уваги та виховання.
Суди не вчинили дій щодо повного, всебічного та об'єктивного з'ясування усіх обставин справи, з наданням належної оцінки усіх доказів, на які посилалися сторони, зокрема відповідач, не перевірили наявність або відсутність підстав для відмови у задоволенні позову із попередженням відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.
Належним чином не обґрунтували свої висновки про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав відносно малолітньої доньки, з посиланням на відповідні виняткові обставини для цього та їх встановленням.
Юридично важливі обставини, які відносяться до пред'явленого позову про позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України), судами попередніх інстанційзалишились неповно з'ясованими.
За таких обставин судові рішення в частині вирішення спору про позбавлення батьківських прав не відповідають вимогам ст.ст. 213, 214 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору у цій частині, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому, рішення судів в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів обґрунтовані, відповідають нормам матеріального права. Висновки судів у цій частині доводами касаційної скарги не спростовані.
Враховуючи наведене, судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів, відповідно до ст.337 ЦПК України слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 336, 337, 338, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_7 та касаційну скаргу її представника ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 липня 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2015 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа: Орган опіки та піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав скасувати з передачею справи у цій частині до суду першої інстанції на новий розгляд.
В іншій частині судові рішення судів залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
судді В.С. Висоцька
В.М. Колодійчук
О.В. Умнова
І.М. Фаловська