Ухвала
іменем україни
02 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Писаної Т.О., Мазур Л.М., Нагорняка В.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє через представника ОСОБА_5, на рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2015 року,
У липні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 10 липня 2006 року № CNL-007/565/2006 у розмірі 68 136,64 дол. США, що за курсом НБУ становить 806 813,38 грн, і 2 944 868,89 грн, що разом складає 3 751 682,27 грн, та заборгованість за кредитним договором від 10 липня 2006 року № 007/1406/05/1 у розмірі 7 044,48 грн.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11 березня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 10 липня 2006 року № СNL-007/565/2006 у розмірі 68 136,64 дол. США, що за курсом НБУ становить 806 813,38 грн та 500 тис. грн пені.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 10 липня 2006 року № 007/1406/05/1 у розмірі 7 044,48 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.
Судом встановлено, що 10 липня 2006 року між ОСОБА_4 та акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» було укладено кредитний договір № NL-007/565/2006, який складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою.
За умовами кредитного договору № CNL-007/565/2006 відповідачу було надано кредит у розмірі 98 тис. дол. США на підставі кредитної заявки останнього від 10 липня 2006 року, шляхом перерахування кредитних коштів у повній сумі з кредитного рахунку на його поточний рахунок, відкритий у банку, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 14 % річних.
Відповідно до умов вказаного договору відповідач зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредитні кошти у строки, передбачені кредитним договором (п. 2 частини № 1), а також у строки, передбачені кредитним договором, зобов'язався сплачувати відсотки у валюті, що відповідає валюті кредиту (згідно з п. 1.11.1 частини № 2). Погашення кредиту та нарахованих відсотків повинно було здійснюватись щомісяця відповідно до графіку, що є додатком № 1.
Відповідно до п. 4.1.1 частини № 2 кредитного договору за порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, відповідач зобов'язався сплатити пеню у розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочення.
Крім того, 10 липня 2006 року між ОСОБА_4 та акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» було укладено договір про кредитування поточного рахунку (овердрафт) № 007/1406/05/1, за умовами якого банк відкрив картковий рахунок і здійснив кредитування поточного рахунку у розмірі ліміту овердрафту, який становить 48 900 грн зі сплатою відсотків у розмірі 36 % річних.
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
27 квітня 2012 року між публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», яке відповідно є правонаступником усіх прав та обов'язків акціонерного комерційного банку «Райффайзенбанк Україна», та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за яким останнє прийняло право вимоги за кредитними договором від 10 липня 2006 року № CNL-007/565/2006 та від 10 липня 2006 року № 007/1406/05/1.
Таким чином, за вказаним договором до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло права вимоги до відповідача за вказаними кредитними договорами.
Так, відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У частині 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року в справі № 6-979цс15.
Таким чином, колегія суддів вважає, що частково задовольняючи позов, апеляційний суд, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшов правильно висновку, що відповідач свої зобов'язання ні перед первісним кредитором, ні перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна», яке в установленому порядку набуло право вимоги, належним чином не виконав у зв'язку з чим у нього утворилась прострочена заборгованість, а тому позовні вимогу банку підлягають частковому задоволенню.
Твердження скаржника, що відповідно до вимог ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» вимоги банку є передчасними не ґрунтуються на законі, оскільки вказана норма не містить заборони звертатись до суду за захистом свого порушеного права без досудового врегулювання спору.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що позовами до подання до суду позову направляв відповідачу досудові вимоги про виконання зобов'язань за кредитними договорами від 10 липня 2006 року № CNL-007/565/2006 та від 10 липня 2006 року № 007/1406/05/1.
Щодо доводів скаржника по неврахування апеляційним судом експертного звіту про стан заборгованості, то суд обґрунтовано у відповідності до вимог ч. 1 ст. 59 ЦПК України не взяв його до уваги, навівши відповідні доводи в оскаржуваному рішенні, з яким погоджується й колегія суддів.
Також скаржник вказує на те, що апеляційний суд проігнорував положення Закону України «Про захист прав споживачів» та не звернув уваги на те, що кредитні договори містять несправедливі умови. Вказані доводи висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним, разом з тим ОСОБА_4 вимоги про визнання несправедливих на його думку умов договору недійсними не заявлялись, та й у інший спосіб відповідач не заявляв своєї незгоди з положеннями кредитних договорів.
З урахуванням вказаного колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.
Таким чином, підстав для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду немає, а тому його необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - відхилити.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє через представника ОСОБА_5, відхилити.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:Т.О. Писана Л.М. Мазур В.А. Нагорняк