Апеляційний суд міста Києва
Справа № 22-ц/796/2618/2016 Головуючий у 1-й інстанції - Сирбул О.Ф.
Доповідач - Кабанченко О.А.
01 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Кабанченко О.А.
суддів - Рубан С.М.,
Желепи О.В.
при секретарі - Перетятько А.К.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року
в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору недійсним.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги,-
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору недійсним.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд проігнорував те, що відповідачами не надано доказів на підтвердження того, що дійсно проводились будь-які ремонті роботи згідно договору від 3 травня 2011 року, а саме: квитанції, чеки чи розрахункові документи. Судом не враховано вимоги ч. 3 ст. 65 СК України про надання дозволу дружини на укладення оспорюваного договору, оскільки послуги, які замовив ОСОБА_6 були замовлені для ремонту спільного майна подружжя та кошти, які були сплачені відповідачем, були спільними коштами сім'ї. Вказує, що вартість ремонтних робіт за договором значно перевищує вартість самого будинку.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено наступні обставини.
11 листопада 2003 року між позивачем і відповідачем ОСОБА_4 був укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 (а.с. 5).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2013 року, залишеним без змін ухвало Апеляційного суду м. Києва від 24 липня 2013 року, шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 6-8,9-10).
За час перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 набули у власність будинок за адресою: АДРЕСА_1.
03 травня 2011 року між ОСОБА_5 (Виконавець) та ОСОБА_4 (Замовник) було укладено договір про виконання робіт, за умовами якого ОСОБА_5 зобов'язався до 30 жовтня 2011 року виконати будівельні роботи з капітальної реконструкції, ремонту будівель, прокладення комунікацій, встановлення систем електропостачання, водопостачання, опалювання на належній замовнику ОСОБА_4, садибі, розташованій в АДРЕСА_1. (а.с. 12-18).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2015 року, стягнуто на користь ОСОБА_5 з ОСОБА_4 і ОСОБА_2 по 111 090,96 грн. заборгованості (боргу та пені) з кожного за договором про виконання будівельних робіт (а.с. 11, 54-55).
Вказаним рішенням суду від 30 жовтня 2014 року та ухвалою апеляційного суду від 26 березня 2015 року були встановлені факти, які не потребують доказування в даній справі згідно ч. З ст. 61 ЦПК України.
Так, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2014 року та ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2015 року встановлено, що 03 травня 2011 року ОСОБА_6 уклав з виконавцем ОСОБА_5 договір підряду, за умовами якого ОСОБА_5 зобов'язався до 30 жовтня 2011 року виконати будівельні роботи на належній замовнику ОСОБА_4 садибі, розташованій в АДРЕСА_1.
Згідно актів, визначені договором роботи були виконані до 30 жовтня 2011року, а ОСОБА_6 прийняв ці роботи за фактичним станом та якістю.
Також судами встановлено, що нерухоме майно у вигляді житлового будинку і господарських споруд в період зареєстрованого шлюбу між сторонами збільшило свою вартість в результаті проведених ОСОБА_5 будівельних робіт.
Укладення договору про виконання робіт та передача житлового будинку, господарських споруд після завершення виконання ремонтних робіт відбулося під час перебування ОСОБА_4 і ОСОБА_2 у шлюбі. Той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною, якщо договір було укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї та майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Поєднання вказаних підстав надає можливості розглядати другого з подружжя як зобов'язану особу, незважаючи на те, що така особа не брала особисто участі в укладенні договору.
У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом про визнання договору недійсним. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що під час перебування її та ОСОБА_4 у шлюбі, останнім 03 травня 2011 року було укладено з ОСОБА_5 договір про виконання робіт, за яким ОСОБА_6 доручив, а ОСОБА_5 зобов'язався виконати у повному обсязі, на об'єктах, що розташовані на належній замовнику садибі за адресою: АДРЕСА_1, роботи з капітальної реконструкції, ремонту будівель, прокладення комунікацій, встановлення систем електропостачання, водопостачання, опалювання, проте її колишній чоловік ОСОБА_6 не повідомляв її про укладення договору від 03 травня 2011 року, а вона, як дружина на момент підписання договору про виконання робіт, повинна була надавати свою згоду, оскільки вказаний договір виходить за рамки дрібнопобутового. Просила визнати зазначений договір недійсним з підстав, передбачених ст. ст. 61, 65 СК України.
Відповідачі позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що договір має всі істотні умови, зобов'язання підрядником за договором виконанні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для їх задоволення.
Судова колегія погоджується з таким висновком суду, вважає, що він відповідає обставинам справи та вимогам закону.
З доводами апеляційної скарги про те, що в даному випадку договір підряду від 03 травня 2011 року суд повинен був визнати недійсним, оскільки цей договір в порушення положень ст. 65 СК України під час шлюбу був укладений чоловіком позивача без її згоди, як дружини, судова колегія не погоджується.
Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Згідно з ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім'ї створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Таким чином, даною нормою закону визначено, що надання згоди одним з подружжя на укладення договору іншим з подружжя вимагається, якщо за цим договором здійснюється розпорядження об'єктом спільного майна.
В даному випадку, укладаючи договір підряду, відповідач ОСОБА_6 не розпорядився спільним нерухомим майном подружжя - будинком за адресою: АДРЕСА_1.
Роботи, здійснені за цим договором, використовувалися в інтересах сім'ї до припинення шлюбно-сімейних відносин, отже укладений відповідачами договір був вчинений в інтересах сім'ї, адже внаслідок виконання договору нерухоме майно було поліпшено.
Крім того, судова колегія вважає, що позивачем не було доведено відсутність її згоди на виконання робіт за оспорюваним договором, внаслідок яких було поліпшено стан спільного нерухомого майна.
Так, звертаючись у березні 2013 року до Богуславського районного суду Київської області з позовом про поділ майна подружжя, ОСОБА_2 у позовній заяві вказувала про те, що вона і ОСОБА_6 перебували у шлюбних відносинах з вересня 1990 року по червень 2012 року, проживали разом, вели спільне господарство та використовували спільно придбане майно, до складу якого ОСОБА_2 включила і житловий будинок з господарськими будівлями у АДРЕСА_1.
При цьому, ОСОБА_2 у вказаній позовній заяві оцінювала цей будинок у 250 000 грн., що свідчить про те, що їй було відомо про проведені в ньому ремонтні роботи за договором від 03 травня 2011 року.
В подальшому, рішенням Богуславського районного суду Київської області від 22 жовтня 2014 року в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_2 було визнано право власності на 1\2 будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1., і рішення в цій частині набуло законної сили. (а.с. 70-73, 60--69).
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції проігнорував те, що відповідачами не надано жодного доказу того, що дійсно проводились будь-які ремонті роботи згідно договору, а саме квитанції, чеки чи будь-які розрахункові документи, не є підставою для скасування рішення суду, оскільки відповідно до положень ст. 61 ЦПК України факт виконання до 30 жовтня 2011 року ОСОБА_5 ремонтних робіт за договором від 3 травня 2011 року встановлений рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили 26 березня 2015 року, і не потребує доказування в даній справі.
З урахуванням того, що вказаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_6 не здійснив оплату за надані йому за договором від 3 травня 2011 року послуги, вимоги ОСОБА_5 судом було задоволено - стягнуто на його користь вартість послуг за договором, отже в даній справі обставини щодо здійснення оплати ОСОБА_4 за договором від 3 травня 2011 року також не потребували доказування.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 зазначає, що Дарницьким районним судом м. Києва відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, оскільки відповідачем на доведено обсяг робіт та факт оплати їх вартості, проте дане мотивування стосується витрат позивача на правову допомогу і не має відношення до доведеності обсягу виконаних за договором від 3 травня 2011 року робіт та факту оплати їх вартості.
З огляду на наведене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: