Справа №11кп/796/496/2016 Головуючий в першій інстанції - ОСОБА_1
Категорія ч. 2 ст. 186 КК України Доповідач - ОСОБА_2
25 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
- головуючого судді ОСОБА_2
- суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
- при секретарі ОСОБА_5
- з участю прокурора ОСОБА_6
- захисника ОСОБА_7
- обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року відносно ОСОБА_8 , згідно з яким:
- ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Києва, громадянин України, українець, одружений, працюючий вантажником в КП «АТП Шевченківське», з середньо-спеціальною освітою, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимий, останній раз вироком Подільського районного суду м. Києва від 22.08.2013 року за ч. 1 ст. 289 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробувальним строком 3 роки,
- визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та йому призначене покарання у виді позбавлення волі строком 5 років. Згідно із ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Подільського районного суду м. Києва від 22.08.2013 року, остаточне покарання ОСОБА_8 визначене у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі, -
Згідно з вироком суду першої інстанції, ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабежу), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, за таких обставин.
Так, 30.05.2015 року, приблизно о 18 год. 00 хв., ОСОБА_8 , перебуваючи біля території будинку за адресою: м. Київ, пр-т Свободи, 128 побачив раніше йому незнайомого ОСОБА_9 , у якого на зап'ясті правої руки знаходився годинник марки «Cartierroadster 2510» та рюкзак чорного кольору на плечі, після чого у обвинуваченого виник умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством.
Реалізуючи свій злочинний умисел, діючи з корисливих спонукань, ОСОБА_8 підійшов до ОСОБА_9 та, побачивши, що той знаходиться в алкогольному сп'янінні, почав наносити йому удари, для того щоб відволікти увагу потерпілого. Після цього, в той час, коли останній впав на землю, ОСОБА_8 зняв в нього з руки годинник та зняв з плеча рюкзак, в якому знаходився мобільний телефон «Nokіа 1100», імеі: НОМЕР_1 , вартістю 180 гривень, 70 грн. готівкою та інші речі, котрі для потерпілого матеріальної цінності не становлять, тим самим відкрито, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, заволодів майном останнього, заподіявши ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 250 грн.
У подальшому ОСОБА_8 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, а викраденим майном розпорядилась на власний розсуд.
В апеляційних скаргах, поданих як обвинуваченим, так і його захисником, які є тотожними за змістом, не заперечуючи винуватість ОСОБА_8 у вчиненому, не оспорюючи фактичні обставини, встановлені судом першої інстанції під час розгляду справи по суті та кваліфікацію протиправних дій, апелянти, посилаючись на суворість призначеного судом покарання, просять вирок суду першої інстанції змінити та пом'якшити призначене ОСОБА_8 покарання, застосувавши до обвинуваченого ст. 69 КК України та визначивши йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 186 КК України. При цьому ОСОБА_8 просить призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги обвинувачений зазначає, що, призначаючи йому покарання, суд першої інстанції безпідставно не знайшов обставин для застосування до нього мінімального покарання, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, або застосувати покарання нижче від найнижчої межі.
Захисник обвинуваченого вважає, що визначена судом міра покарання є досить суворою по відношенню до ОСОБА_8 , а тому вважає, що суд першої інстанції, встановивши кілька пом'якшуючих обставин, як-то щире каяття обвинуваченого у вчиненому та добровільне відшкодування завданого збитку, мав би призначити покарання ОСОБА_8 із застосуванням положень ст. 69 КК України.
Іншими учасниками судового процесу вирок Подільського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року, не оскаржений.
Розглянувши кримінальне провадження в межах поданих апеляційних скарг, заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали подані ними апеляційні скарги, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг як обвинуваченого, так і його захисника, вважаючи вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника не підлягають задоволенню з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним відкритого викрадення чужого майна (грабежу), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, за обставин, викладених у вироку; про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені зібраними по справі, дослідженими у судовому засіданні та належним чином оціненими судом та викладеними у вироку доказами, які на даний час усіма учасниками провадження, у тому числі обвинуваченим та його захисником не оспорюються та визнаються доведеними, а тому відповідно до положень ст. 404 КПК України не є предметом апеляційного розгляду.
Що ж стосується апеляційних вимог ОСОБА_8 та його захисника про суворість призначеного йому судом першої інстанції покарання, то вони є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Всупереч доводам апеляційних скарг, покарання обвинуваченому ОСОБА_8 призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, щире каяття обвинуваченого та добровільне відшкодування завданого збитку, як обставини, що пом'якшують покарання, а також рецидив злочинів, як обставину, що обтяжує покарання, дані про особу обвинуваченого, який є раніше судимий та останній злочин вчинив під час іспитового строку за попереднім вироком.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про призначення за вчинений обвинуваченим злочин, а також за сукупністю вироків, ОСОБА_8 покарання, наближеного до мінімальних розмірів, передбачених як ч. 2 ст. 186 КК України, так і ч. 4 ст. 71 КК України.
Таке покарання за своїм видом і розміром колегія суддів визнає справедливим, достатнім та необхідним для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, а тому не вбачає підстав для пом'якшення покарання обвинуваченому.
За таких обставин, оцінивши суспільну небезпеку та характер вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, врахувавши особу обвинуваченого, який під час іспитового строку визначеного попереднім вироком на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, вчинив новий корисливий та насильницький злочин, наявність по справі обставини, що обтяжує покарання, доводи апеляційних скарг є безпідставними та задоволенню не підлягають.
До того ж, сама по собі наявність у ОСОБА_8 обставин, що пом'якшують покарання, як то щире каяття та відшкодування заподіяної шкоди, з огляду на характер злочинних дій обвинуваченого та дані про його особу не свідчить про можливість призначення ОСОБА_8 покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої ч. 2 ст. 186 КК України, про що обґрунтовано було зазначено і судом першої інстанції.
З огляду на наведене, апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника задоволенню не підлягають.
Будь-яких інших передбачених законом безумовних підстав для зміни чи скасування постановленого по справі судового рішення відносно ОСОБА_8 колегією суддів не встановлено, а тому вирок суду першої інстанції слід залишити без змін.
Разом з тим, враховуючи положення ч. 5 ст. 72 КК України, колегія суддів вважає за необхідне зарахувати обвинуваченому у строк покарання строк його попереднього ув'язнення, а саме з 28 жовтня 2015 року по 25 лютого 2016 року включно, із розрахунку, що 1 день попереднього ув'язнення дорівнює 2 дням позбавлення волі
З огляду на наведене та керуючись ст. 404, 405, 407, 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Подільського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року відносно ОСОБА_8 - залишити без змін.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_8 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення, а саме з 28 жовтня 2015 року по 25 лютого 2016 року включно, із розрахунку, що 1 день попереднього ув'язнення дорівнює 2 дням позбавлення волі.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її оголошення, а для засудженого, який утримується під вартою, - у той же строк з моменту вручення йому копії ухвали.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4