І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
10 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Левенця Б.Б., Махлай Л.Д.,
секретаря: Синявського Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Захарченка Сергія Михайловича про визнання заповіту недійсним, -
В березні 2012 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1, в якому просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_4, яким вона заповідає своє майно ОСОБА_1, посилаючись на те, що він підписаний не померлою, а іншою особою.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено, заповіт серії ВВА №704286 від 13.01.2004, яким ОСОБА_4 заповідає своє майно ОСОБА_1 (посвідчений приватним нотаріусом Захарченком С.М., зареєстрований в реєстрі за № 162) визнано недійсним.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій зазначив, що рішення є незаконним та необґрунтованим.
Вказував, що при розгляді справи відповідача було позбавлено права на доведення доказів, зокрема відмовлено у призначенні повторної посмертної судової почеркознавчої експертизи.
Судом надана невірна оцінка доказам у справі, а рішення суду ухвалено за неповного з'ясування обставин справи та недоведеністю обставин, що мають значення для справи.
Посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позовних вимог.
ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити з підстав наведених в ній.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги просила відхилити.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Захарченко С.М. належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явився, свого представника не направив, причини неявки суду не повідомив. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає з можливе розглянути справу за відсутності Захарченка С.М.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 та померла ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 11 червня 1988 року.
13 січня 2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Захарченком С.М. було посвідчено заповіт, за яким ОСОБА_4 заповіла все своє майно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 померла.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1, загальною площею 51,5 кв.м.
ОСОБА_2, як спадкоємець першої черги за законом, звернувся до нотаріальної контори з заявою про відкриття спадкової справи, однак йому було відмовлено з посиланням на те, що у 10-й Київській держаній нотаріальній конторі вже відкрита спадкова справа.
Суд першої інстанції, врахувуючи висновок судової почеркознавчої експертизи від 22.03.2013 року, встановив, що оспорюваний заповіт підписано не спадкодавцем та дійшов висновку про доведеність позовних вимог про визнання недійсним заповіту.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт, згідно ст. 1234 ЦК України, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Згідно положень ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України. Зокрема, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; має бути особисто підписаний заповідачем, а якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу - за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.
Відповідно до ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, і може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
В силу ч. 2, 4 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
З матеріалів справи вбачається, що оспорюючи дійсність підпису заповідача у заповіті, представником повивача ОСОБА_6 було заявлено клопотання про проведення почеркознавчої експертизи.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року у справі призначено судову почеркознавчу експертизу.
На виконання вказаної ухвали експертами Науково-дослідного експертного криміналістичного центру при ГУ МВС України у м. Києві надано висновок від 22.03.2013 року № 70-тдд, згідно якого підпис в графі «Підпис» в заповіті серії НОМЕР_1 від 13.01.2004 року, яким ОСОБА_4 заповідає своє майно ОСОБА_1 виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_4
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_7, зазначаючи що висновок експерта від 22.03.2013 № 70/тдд викликає сумнів в його правильності, заявив клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09 червня 2015 року у справі призначено повторну почеркознавчу експертизу.
Згідно Висновку № 22486/22487/15-32 від 16.01.23016, проведеного на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва від 09 червня 2015 року, підписи в графі «Підпис» від імені ОСОБА_4 в оригіналі першого та другого примірників заповіту 13.01.2004, яким ОСОБА_4 заповідає своє майно ОСОБА_1 та який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Захарченком С.М. 13.01.2004 і зареєстрований в реєстрі за № 162 виконані не ОСОБА_4, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_4
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Оскільки письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, доведено, що оспорюваний заповіт підписаний не спадкодавцем, висновок суду першої інстанції, що такий заповіт в силу статей 203 та 215 ЦК України є недійсним, обґрунтований.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення без змін.
Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 755/947/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/101/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Марцинкевич В.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.