03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/796/1546/2016 Головуючий в суді 1 інстанції - Грегуль О.В.
Доповідач - Ящук Т.І.
03 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі Сірій О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
встановила:
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено : розірвано шлюб, укладений 20.04.1994 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу їй присвоєно прізвище ОСОБА_3), який зареєстрований виконавчим комітетом Бучанської селищної ради міста Ірпеня Київської області, актовий запис № 60.
Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Вважає, що розірвання шлюбу суперечить не лише її інтересам, але й інтересам їхніх дітей, зокрема, наявність хворої, неповнолітньої дитини, була повністю проігнорована судом.
Вказувала, що суд першої інстанції повинен був відкласти розгляд справи для примирення подружжя. Проте суд першої інстанції не взяв до уваги наявність неповнолітньої дитини, не з'ясував, чи досягнуто між ними згоди щодо місця проживання та утримання дітей та розподіл спільно нажитого майна.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 заявила клопотання про надання сторонам строку для примирення, посилаючись на те, що суд першої інстанції не вживав заходів щодо примирення сім'ї і не надав подружжю можливість владнати сімейні стосунки і зберегти сім'ю.
Вислухавши думку відповідача, вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, усерпні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що спільне життя з відповідачем не склалась через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства. Вказував, що фактичні шлюбні відносини припинені з початку 2012 року.
Ухвалою суду від 19 серпня 2015 року у справі було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в судове засідання на 21 вересня 2015 року.
Відповідно до журналу судового засідання, розгляд справи 21.09.2015 року було відкладено на 29.10.2015 року у зв'язку з неявкою відповідача.
В судовому засіданні 29 жовтня 2015 року справа була розглянута за участю обох сторін, рішенням суду позов задоволено. Відповідно до змісту оскаржуваного рішення, заперечення відповідача щодо необхідності вжиття заходів до збереження шлюбу судом до уваги не прийняті.
Відповідно до ст. 111 СК України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Передбачене ч. 1 ст. 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (ч. 5 ст. 191 ЦПК). Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей.
Статтею 304 ЦПК України визначено, що справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.
Враховуючи вищевикладені вимоги закону та Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року, виходячи із обставин справи та відсутності згоди відповідача на розірвання шлюбу, доводів відповідача в апеляційній скарзі щодо необхідності вжиття заходів до збереження сім'ї, колегія суддів вважає за необхідне клопотання ОСОБА_2 задовольнити, надавши сторонам строк для примирення - 2 місяці.
Відповідно до ч. 7 ст. 201 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення.
Керуючись ст. 307, 317, 218, 201 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Клопотання ОСОБА_2 - задовольнити.
Надати сторонам у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 строк на примирення - 2 місяці.
Провадження по справі зупинити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: